    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Сонети /
Любов до людини
 Любов до людиниСонет 54
Я Вас люблю, давно і без користі,
Нічого не бажаючи взамін!
Живу насправді в циклі перемін
Од Вас неблизько, в наддніпрянськім місті.
А Ваші очі, всміхнені, іскристі,
Помітили ростки грядущих змін,
Для Вас найкращих? Одцвіта жасмин
І розсипа пелюстки – в їх намисті
Минуле днів, духмяних і терпких!
І знову літо, обертів стрімких
Набравши, покотилося ув осінь!
А наших душ, і юних, і струнких
Горять в вечірнім небі маяки
Огнем Любові, кращим між відносин!
11.09.2003 р.
Сонет 120
Ішов мужчина п’яний по дорозі,
Хитавсь і впав – слизька тепер зима!
Лежить на спині, сили встать нема,
Збагнути, де і що з ним, вже не в змозі.
Чи не замерзне зовсім на морозі?
Пізненько вже, підмоги ждать дарма!
А дома хтось чека, його ж – катма!
Не з’явиться у домі на порозі!?
Та хтось іде, нагнувсь, розтормошив,
П’яненький завовтузився, ожив,
Згадав адресу, дім свій і квартиру.
Не без труда вдалось із темноти
Крізь двері незачинені ввести
Його в тепло, на берег світла й миру.
24.01.2004 р.
Сонет 121
Отак і людство йде у царство Боже:
При пам’яті, чи забува, хмільне,
То прямо йде, то ноги підігне,
І далі йти, ані повзти, не може,
На п’яного мужчину вельми схоже!
Невже чека, що ангел пом’яне,
Зіпне на ноги, за рукав сіпне,
Потягне за собою? Ні, негоже
Закони Божі людству забувать!
Пора і душу, й розум розвивать,
Уміть творити вічним тіло власне,
Нові закони світу відкривать,
На берег світла людству прибувать,
У царство Боже, вічне і прекрасне!
24.01.2004 р.
Сонет 141
У Всесвіті ти, друже, не один,
Тебе Господь завжди оберігає!
Тебе Він щосекунди осягає
Вдень і вночі! Як в час лихих годин
Чи друзів допомога, чи родин
Тебе притьмом з болота витягає –
Збагни: отак Господь допомагає,
Мов криголам, веде поміж льодин
Твій човен у вселенськім океані,
І проклада дорогу у тумані,
Виводить врешті у ясні світи!
Це між людей ти часто у омані,
Бо люди й досі в заспаному стані!
Навчись із Богом по життю іти!
17.02.2004 р.
Сонет 182
До фільму Ю.Терещенка „Вічний хрест”
Жінки не церемоняться із нами,
Коли стаєм безпомічними ми
Чи в літо наше, чи в часи зими!
Усі ми є жіночими дітками,
Дорослими їх дочками й синами!
Це їхніми руками, мов крильми,
Ми виплекані, їхніми слізьми
Не раз омиті! Так було віками!
Нелегко їм нести чужі хрести,
За нами підтирати і мести
Затим, що ми з собою наробили!
Джерелами турботи, доброти
Готові нас омити і спасти
Жінки, котрі нас люблять чи любили!
11.04.2004 р.
Сонет 194
Є в зародку людському сенсаційне:
Він в квітці з трьох пелюсток пророста!
Пелюстка перша – розум, красота:
Це шкіра, мозок, нерв – інформаційне.
Пелюстка друга – це гравітаційне:
Судини, серце, маса непроста –
Кістки і м’язи, і хребці хребта.
Пелюстка третя – це еволюційне
Енергетичне втілення нутра:
Всі органи, з легень до міхура,
І залози імунні. Ряд формацій
Проходить потім, та збагнуть пора:
І ми, і Всесвіт – з одного ядра:
Єднання мас, енергій, інформацій!
21.04.2004 р.
Сонет 353
Ти прагнеш стріти Господа?! Будь ласка!
Пізнай свого єства глибинну суть,
Зумій за світ відповідальним буть,
Без діла не чіпай! Всесвітня казка –
У русі запланованім! Указка
Їй зайва! Вмій нічого не забуть,
Знай методи, котрі весь світ спасуть,
Як, Боже збав, наблизиться розв’язка,
Котра є теж Життя! Закони знай,
Що світом правлять! Серцем об’єднай
Все, в світі суще, почуттям Любові!
Все помічай, нічого не минай!
Зумієш це – іще одне спізнай:
Творця зустріть будь завше наготові!
5.09.2004 р.
Сонет 379
Орли курками, звісно, вже не стануть,
Орли – не кури, що не говори!
Гніздо орла – на виступі гори,
На висоті, що навіть лячно глянуть!
Орли між гір літать не перестануть,
Де крики їх лунають, мов хори!
Орли злітають ранньої пори
І спать летять, як промені розтануть!
Їх пташенята змалку із гнізда
Нутром сприймають, що то: висота?!
А підростають – учаться літати
І не дрижать від дзьоба до хвоста!
Мораль у цім сонеті непроста:
Літать не прагнеш – то й орлом не стати!
17.09.2004 р.
Сонет 461
Критеріїв розумності доволі.
Котрий же до людей застосувать?
З тих пір, як почали ми існувать,
Чи вирвалися з темноти неволі?
Чи й досі прагнем плентатись поволі
Ми по Землі, аби пристосувать
Природу, підкоряти і псувать
Свідомо, чи бездумно, мимоволі?
Збагнім критерій: „Лінь – ігнорувать!
Пізнать Творця в собі і розвивать
Буття натхненним виявленням волі,
На світ свідомо розумом впливать
І серденьком в Любові формувать!”
За цим мірилом ми – істоти кволі!?
5.11.2004 р.
Сонет 653
У весни квітучої в полоні
Розквіта душа моя свята!
Мимовіль усміхнені уста
В перехожих будять лиця сонні.
Ніби Рафаель своїй Мадонні,
Я малюю в їхніх душ світах
Посмішку. Вона між нас вита,
Ніби птах, довірливо з долоні,
Мов зернята, всі жалі склює!
Кожен стрічний дума про своє,
Та Любов освітлює їх лиця!
Лиць сумних весна не визнає!
Хай Вам серце помага моє
Враз збагнуть: душа в Вас – світлолиця!
19.04.2005 р.
Сонет 756
По виразах облич людей зустрічних
Помітить можна: люблять світ, чи ні?
Сприймають світ, як благо, чи в борні?
Піднесені думки, чи в думах звичних
Ідуть уми по просторах одвічних?
Увага їхня – зовні? В глибині?
Вони – отут й тепер, чи вдалині?
Обличчя їх в усмішках саркастичних,
Натомлені, серйозні і сумні,
Мов люди йдуть босоніж по стерні
В ілюзіях, до Істини дотичних?
Чи душі їх, закохані, ясні
Пливуть життям, співаючи пісні,
Веселі й без думок анекдотичних?!
19.08.2005 р.
Сонет 776
Убивця – це професія чи хобі?
Чом люди й досі вбивцями стають?
Невже на Небесах їм задають
Таку судьбу, і втілюють в утробі
В людській, а не диявольській подобі,
Потому їхню доленьку псують,
А матері, сердешні, сльози ллють,
Бо долю при народженні на лобі
В маляти зразу і не прочитать,
Ким згодом може боженя це стать!?
Маля жорстоким не стає зненацька!
Вчімо дітей любити і страждать,
Ізмолоду з Любов’ю світ вітать –
Не стане злою доля їх юнацька!
31.08.2005 р.
Сонет 1000
Цей тисячний сонет, простий, буденний,
Освячує Людини Вічний труд!
Людина – Ангел в плоті, а не трут!
Шлях крізь віки, тернистий і стражденний,
Завершується! Розвій повсякденний
Душі Людської – сплаву Божих руд –
З Людини видаляє шлаків бруд,
Етап розпочинає сьогоденний:
В тілах проводить зміни немалі,
Підвищує вібрації Землі,
І Всесвіту народженій частині
Хутчіш, ніж у космічнім кораблі,
Любов сердець на Божому крилі
Несе, як Матір – зродженій Дитині!
27.01.2006 р.
Сонет 1038
Я славлю вас, усі Господні люди!
Усі ми разом творимо прогрес!
Ісус Христос, можливо б, не воскрес,
Якби не дивна місія Іуди!
Всі на очах позбудьмося полуди:
Ми всі – безгрішні! В церкви інтерес
Вселить в нас гріх, посіять вічний стрес,
Навісить горб, немов усі – верблюди!
То скорше хіть Іуди – не Христа!
У Бога чинна істина проста:
Що мислим, дієм – те й реальність будить,
Та кожен сам за все відповіда!
В серцях в нас церква має буть свята,
А Бог нас Вічно любить, а не судить!
28.02.2006 р.
Сонет 1060
Дозвольте вас, шановні, привітати
Признанням: „Люди! Я вас всіх люблю!” –
Цікаво, чом признання це роблю?
Ні, я не кандидат у депутати,
Аби про обіцянки поквоктати –
Намарне жодне слово не згублю!
Чом про Любов уголос вам трублю?
Передбачаю скорі результати
В розвиненні своєї й ваших душ
Од відчуття Любові, і чимдуж
Запрошую вловити відгук серця:
Любові вчуло животворний душ?!
Архангелів музики, грайте туш!
Хай сяють очі, душ людських озерця!
17.03.2006 р.
Сонет 1227
Старезний люд – нагадування юним
Про швидкоплинний молодості вік,
Та хто про старість юним думать звик,
Як ще нема пересторог фортуни?!
Гітар дзвінким акордам семиструнним
Співцям бадьорим пригравать повік!?
Іскряться очі ясні з-під повік,
Ще без печалі юнь іде повз труни...
В перестарілих молодість, мов птах,
Давно злетіла в вирій, не верта!
Їм тягарем лягли на звислі плечі
Епох прожитих непрості літа!..
Близьких і друзів душі – десь в світах,
Серця ж їм гріють спомки, сміх малечі.
29.08.2006 р.
Сонет 1346
Присвячується юні – з Любов’ю!
Ще вам рости! Іще наполягає
Юнача доля: „Бігти – не брести!
В пізнанні, русі, розвої рости!”
На ноги жвава молодь налягає,
Встає – як вийде, поночі лягає!
Ще за собою спалювать мости
Не жаль, неважко! Балачок пустих
Ще вистачає! Мало вимагає
Душа, і тіло ще не дошкуля!..
Ще під ногами Матінка-Земля
В ході пружинить, і серця вібрують!
Іще неважко починать з нуля,
Ще невідоме манить, окриля,
А ранки радість і Любов дарують!
24.12.2006 р.
Сонет 1406
Чи варто дорікати чоловіку,
Коли він раптом „з горя” пить почав?
Що для душі той виклик означав?!
Можливо, ганив хтось його без ліку,
Або бажав укоротити віку,
До оковитки з третіми привчав,
Задурно, чи й не зовсім, пригощав?!
Та й в жінці пошукаймо заковику:
За люблячою чоловік навряд
Почав би мимохіть будь-де з кимсь вряд,
Безвільний, безпричинно чаркуватись,
Втрачати дух, бадьорості заряд!
Тож варт зробить, аби пияк був рад
Од зілля духом, тілом лікуватись!
13.02.2007 р.
Сонет 1565
У молодих є молодість і сила,
У зрілих – досвід, кошти і зв’язки́,
В стареньких – мудрість і малі візки,
Ще – побажання, щоб Земля носила...
У тих, кого кістлява вже скосила,
Душа життя минулого разки
З кінця в початок зрить – чуттів мазки,
Що б там рідня внизу не голосила...
Не раз вже люди побували там,
Де Вічні душі каялись чортам
Чи янголятам, херувимам, Богу!..
Тож пережитим радуймось літам,
В Любові з Богом твореним світам!
Торуймо власну до Творця Дорогу!
29.08.2007 р.
Сонет 1574
Бува, що у здорових дух – каліка,
Ум – заблукав, душа – сухий пустир.
В калік буває дух, мов богатир,
Відкрите серце, а душа – велика,
Творцю відкрита, любить люд без ліку!
Підводить кволий дух під монастир,
А у калік, прикутих до квартир,
Візочка на колесах чи до ліжка,
Дух, навчений творить і мандрувать,
Душа – радіти, серденько – співать,
Ум – відкривать нове, іще незнане,
Воліють світу радість дарувать,
В Бутті нові дороги торувать
І святкувати щастя незрівнянне!
10.09.2007 р.
Сонет 1599
Присвячується караїмам – з Любов’ю!
Пишаймось, люди, предками своїми!
Це їх життям, старанням завдяки
Ми споглядаєм Землю і зірки!
Чи пам’ятаєм витоки Сім’ї ми?
Живе в Криму народність – караїми.
Коріння їх – у древності. Віки
Роди плекали стовбур і гілки –
Культуру, віру, мову, стрій... Чиїми
Стараннями плекать родиме знов,
Кому передавать знання основ,
Прапращурами у віках набуте,
Коли щорік втрачаєм кілька мов?!
Вже й караїмів – кількасот... Промов
Замало – спільно бережім здобуте!
11.10.2007 р.
Сонет 1682
О Боже! Це ж Себе Ти убиваєш,
Наславши на народ Голодомор,
Повигрібавши зерня із комор!?
Яким же Ти непізнаним буваєш!!!
Невже і в смерті радість здобуваєш,
Коли змовка навік голодний хор,
Вповзаючи у смертний коридор?!
Чом люд на смерть голодну підбиваєш?!
Людськії душі Вічно Ти ростиш,
Мо, й за оцей сонет мене простиш,
Карбований не під гарячу руку –
Не умалити Господа престиж!?
„Мерщій сумбур думок, емоцій стиш,
Аби діждатись цим сонетам друку!”
17.01.2008 р.
Сонет 1706
Малят за руки водять люди старші,
Аж доки підростуть, і навпаки:
Коли старих пригнічують роки,
І голови біліють патріарші,
Стихає швидкість ходження на марші, –
Буває, їх проводять юнаки.
Частіш старі до рук беруть ціпки,
Щоб м’язи розім’ять, не як у фарші,
А у неквапній, стишеній ході:
В свідомості кругами по воді
Походи дальні юності зринають!
Отож, допоки кроки в нас тверді,
Ми юні духом, тілом – молоді!
Про це старенькі люди певно знають!
16.02.2008 р.
Сонет 1708
Зустрінемося, друзі, безпремінно!
Що може бути ліпше дружніх стріч?!
Знов неквапливо поведемо річ
Про справи, що вирішуєм відмінно,
Про те, що варт міняти неодмінно
Без галасу й суттєвих протиріч:
Розмову розіп’єм, мов могорич,
У душах закарбуємо нетлінно!
Ці стрічі друзів – світлі душ труди!
По телефону скільки не тверди
Слова – в них нетривке переконання!
Для стрічі друзів завше час найди,
Не відкладай, топчи до них сліди:
Людські серця вщасливлює єднання!
17.02.2008 р.
Сонет 1716
Людина інтегрована в Реальність,
Матерію, – то й Матінка-Земля,
І Всесвіт, видний зблизька і здаля, –
В багатогранну Світу інтегральність!
Відтворюючи індивідуальність,
Сприймаючи тонкі Земні поля,
Людина струми тіла направля
Червоним світлом у матеріальність
Землі для виживання: цей зв’язок
В Людині родить животворний сок
Розмноження, достатку, кундаліні,
Будові тіла вказує зразок.
Чотирипелюстковий цвіт-бузок
В основі тіла – корінь в управлінні.
21.02.2008 р.
Сонет 1717
Людині притаманна сексуальність.
Людина здатна з іншою, сама
Зусиллями і тіла, і ума
Відроджувати індивідуальність,
Вертаючи її в Земну дуальність.
Людина струми Всесвіту сприйма,
Що збуджують емоції: сума
Чуттів тілесних – дана казуальність.
Людина невіддільна од води –
Води живлющі творення пруди
Насичують тканини і судини,
Підсилюючи творчості труди.
Цвіт шестипелюсткової звізди –
Жовтогарячий під пупком Людини.
22.02.2008 р.
Сонет 1718
Рішучим незборимим устремлінням
Людина здатна Вічність осягти,
Путь прояснити, досягти мети,
Завдячуючи досвіду, умінням.
Цілющим Сонця золотим промінням
Людина світить в зовнішні світи
Енергії, яким вдалось пройти
Обробку емоційним розумінням:
Бажання процідивши через трал,
Страстей гармонізуючи хорал.
Людина владні почуття формує.
Світ золотий просвічує астрал.
Мов сонях, в десять пелюсток корал
Світ про єство Людини інформує.
23.02.2008 р.
Сонет 1719
Любов Людини живодайна, чиста
Зліта, мов птах, в Небесну вишину
Вітать світів красу і тишину –
Звідтіль зринає Істина речиста:
Небес, Землі Гармонія пречиста
Дарує серцю свіжість запашну
І проника в найдальшу глибину
Єства Людини. Тиха, урочиста,
Любов Людини – центр її єства
І поєднання плоті й божества,
Чуттів найвищих з барвами Природи.
Вітрець Зелену квітку колива
З дванадцятьма пелюстками: жива,
Вона в Людині – центр Любові, вроди.
24.02.2008 р.
Сонет 1726
Людина здатна дихати Ефіром
Сріблисто-голубої чистоти,
Свідомістю пронизувать світи,
Оволодіти інформацій виром,
Що схожі за летючістю з зефіром.
Людина здатна думку проректи
Всепрощення словами, доброти,
Аби єднатись мовленим із миром.
Людина здатна слухати, розчуть,
Які в нутрі енергії течуть,
І формувати світ самопізнання.
Людині дано майбуття відчуть.
Шістнадцять пелюсток єднання тчуть
Зі світом, де знання дають визнання.
27.02.2008 р.
Сонет 1727
Людина здатна пізнавати тишу
Свідомості й тілесного нутра,
Сформованого в вигляді шатра,
Розкрить в нутрі Реальність найчистішу,
Закладену в основи, найсвятішу,
Що міститься за кінчиком пера,
Коли настане пізнавать пора
Первинну Божу сутність найпустішу.
Людина здатна миттю просвітліть,
Світ бачить чистий, світу повеліть
В Гармонії, Любові сповиватись.
І дев’яносто шість пелюсток – пліть,
Що підганя лілову даль століть:
Людина здатна Вічно розвиватись!
27.02.2008 р.
Сонет 1731
Присвячується пані Майї Шаховій
Як Сенс Життя, є й Місія в Людини,
А Місія у кожного – своя!
В Людини є нетлінне Вище „Я”,
Що Духом володіє щогодини,
Енергіями повнячи судини.
Небесне у Людини є Ім’я,
Небесна у Людини є Сім’я –
В Людини не буває самотини!
Людина є духовності взірець!
Людина є Гармонії творець!
Прямим Людина сяє Світлом Бога!
Людина є просвітлений борець
Зі Тьмою, унікальний Світла жрець,
А Місія – Життя Земна Дорога!
3.03.2008 р.
Сонет 1786
Однокласникам – з Любов’ю!
Як завше, однокласникам ми раді –
Усміхнені ви, рідні й молоді!
Шкільні деньки згадаєм – як тоді,
На випускнім, в святковому наряді
Виходив кожен, ніби на параді,
У двір шкільний на вальс!.. Роки святі
Вкарбуються навічно в цім житті!
У гомінкій схвильованій тираді
Сторонній, може, й слів не розбере,
Та вірим: серце радісно замре
В усіх, хто гомонить в веселім колі!
Велять серця: зібратися нам тре!!!
Хай кожен однокласник пил зітре
Із пам’яті – стрічаємось у Школі!
29.05.2008 р.
Сонет 1787
В пам’ять про жертв землетрусу в Китаї та цунамі в М’янмі
Трагедії людські серця гартують?!
Знесилюють?! В поточній метушні
Трапляються трагедії страшні –
На тисячі життів вони чатують!
Чи не боги з людьми отак жартують?
А може, діло все – в людській вині,
Що вляжеться в серцях і в сивині?!
Чи мало нас Наставники вартують
Небесні? В них бувають вихідні?!
Хранителі, Спасителі судні
Нас рятувать з халепської вервечки?!
Чи справи, думи і слова брудні
Скорочують віки, роки і дні
Людські земні?! Чи людство – мов овечки?!
29.05.2008 р.
Сонет 1789
Єдина світла людства перспектива:
Земний глобальний суверенітет,
Народів, націй спільний комітет,
Чия задача і прерогатива:
Мир берегти, аби істота мстива –
Чи терорист, чи чин-авторитет
Не об’являли війнами протест
Супроти людства. Не чекаймо дива:
На світі доти не настане мир,
Допоки в кожній нації кумир
Не проголосить суверенність вищу
Спільноти світу – не учень чи вір,
Людського духу – не суспільних мір!
Цю засторогу Неба вчуймо віщу!
1.06.2008 р.
Сонет 1817
Подякувати хочу людям старшим,
Що дожили до їх похилих літ,
Лишивши на Землі вагомий слід!
Не всі старенькі – з духом патріаршим,
Не всі з них по життю крокують маршем...
У багатьох – на ниві стиглий плід,
Від зерняток відсіяний послід,
А декого життя змололо фаршем...
Вже хтось із них у Вічність путь трима,
І нить життя кінчається пряма,
А дехто вже живе у Вічнім тілі –
Його ні жар, ні холод не пройма!
А ті, кого замучила корчма,
Іще живі, та духом – м’якотілі!..
15.07.2008 р.
Сонет 1890
Присвячується пані Яні – з Любов’ю!
Життя колиска в Материнім лоні –
Духомонад проява і світів,
Союз Небесних і Земних сватів!
Цілуймо, стрівшись, Мамині долоні,
Схиляймось у доземному поклоні!
Подякуймо за явлення життів
Сестер єдинокровних і братів
В Земному Раї – не земнім полоні!
Зростуть малі богині і божки –
Життям поскачуть радо навпрошки,
Та невидима кревна пуповина
Вертать на рідні буде їх стежки,
Де прощені розлуки і грішки,
Душа дитяча – чиста, безневинна!
22.11.2008 р.
Сонет 1901
Чоловіки бувають різні: видні,
Статечні, сильні, рідні чи чужі,
Активні на переднім рубежі,
Непосидючі живчики, чи сидні,
Розумні, мужні, слабкодухі, бідні,
Заможні, при обійсті, чи бомжі,
Характерами – баби, чи мужі,
Премудрі серцем, чи душею – злидні...
Знов понесло мене!.. Чоловіки
Роди ведуть із древності в віки,
В них Дух Творця – Божественне Начало –
Життя Людини творить залюбки,
Розмотуючи доль людських клубки,
Лише б духовне серце не мовчало!
4.12.2008 р.
Сонет 1905
Що б люд робив, якби потреба їсти
Пропала, зникла раз і назавжди?
Можливо, в світі б не було вражди –
Жили повсюдно б люди-оптимісти,
Життів щасливих радували б змісти,
Геть не було б голодної нужди?!
Та люд критично мовить: „Підожди!!!
Чим зайнялись тоді б колективісти
У тридцять третім?! Бракувало б справ
Голодним, ситим – скільки душ прибрав
З Земного плану Голод в план Небесний?!
І чи була б між люду рівність прав,
Ніхто б нічого в інших вік не крав,
І був би кожен щасний, радий, чесний?!”
9.12.2008 р.
Сонет 1908
Коли Ви раптом втратите роботу,
То ким себе Вам вдасться уявить,
На труд який благий благословить?
Чи в серденько допустите скорботу
В надії, що проявить хтось турботу
Про Ваш добробут?! Нащо ґав ловить –
Старайтесь душу, серце, ум розвить
Уже тепер, працюючи до поту!
До чого Ви в дитинстві мали хист?
Можливо, то і є найвищий зміст
Труда душі довічної, живої,
Чий неповторний, Богом даний вміст
Чека прояви?! Чи душевний піст
Реальності сахається нової?!
11.12.2008 р.
Сонет 1918
Живе собі людина гармонійно,
Аж хтось її за плечі ззаду – хвать,
За ґрати, щоб од світу приховать!..
Причому робить це прямолінійно,
Без опору, без совісті, настійно!..
Кого ж на допомогу людям звать?!
Коли вже перестанемо вбивать
Своїх братів, сестер, благоговійно
Відносячись до всіх Господніх чад?!
В затемнених умах розвіймо чад,
Серця очистьмо й очі од полуди,
Брати і сестри! Що ми творим – ад,
Чи на Землі плекаєм Райський Сад?!
Комуністичні каються облуди?!
24.12.2008 р.
Сонет 1941
«Кто знает радость подаяния?» А.К.Герцык*
Свершая разные деяния, –
Худые ли, благие ли, –
Мы, дети Матери-Земли,
У Бога просим подаяния
Порой без тени покаяния, –
Те, кто придут, и кто ушли, –
Взываем ли: “Отец, внемли!
Огнем Небесного сияния
Людское зло испепели,
От всех болезней исцели
Тела – земные одеяния,
Святых и грешных просветли,
Чтоб лотосы в сердцах цвели,
Навек исчезли злодеяния!”
15.01.2009 г.
*Аделаида Казимировна Герцык, „Подаяние”. Книга „Лирика русских поэтесс”, Минск, изд. „Харвест”, 2004 г.
Сонет 1963
Коли землиця відчува недогляд –
На ній ростуть пирій і лобода.
Можливо, попервах це не біда,
Та так здається лиш на перший погляд.
Коли ж людський замулиться світогляд,
А робиться це нині без труда, –
Отак в річках споганена вода, –
Помітить результати пильний погляд:
Біда-розруха всюди наступа!
Освічена людина, не тупа,
Втрачає сили, настрій, чин, роботу,
Тиняється безрадісна, скупа
На посмішку, чи й хиря підступа –
Впада людина в неміч і скорботу!
4.02.2009 р.
Сонет 1969
Дітей нема, а вік, либонь, солідний?..
Та долу ще не пригинає вік –
Ще погляди веселі з-під повік!..
Не те, щоб хтось із двох в сім’ї безплідний...
Бездітність – не діагноз інвалідний!
Іще нівроку жінка й чоловік,
Здогадуємся: стан цей – не навік!..
Людини вік – лелека перелітний!..
Хоч любимо й капусту, і лелек,
Знать, в Небесах не переповнивсь глек,
З котрого душу увіллють в дитятко –
Земне безгрішне янголя мале!?
Господь батькам по вірі діток шле –
Упевняться колись матуся й татко!
8.02.2009 р.
Сонет 1985
Щоденно проявляючи турботу,
Піклуючись про доленьку людську,
Що випала калікам на віку,
Не дивлячись на будні чи суботу,
Вивозять інвалідів на „роботу”
Здоровані... Всю долю громіздку
Вмісти́ть на інвалідному візку
Заважко!.. Скільки болю, скільки поту
В житті земному кожен інвалід
Нато́чить, залишивши в серці слід
Розверзнутої рани ножової?!
Чиєї карми пожинає плід
Калічне тіло?! Та втрачать не слід
Душі людської, Вічної, живої!!!
9.03.2009 р.
Сонет 2029
Бува, у престарілих дальність руху
Обмежена – слабіють ноги, й край,
Хоча душа й летить за небокрай,
Та час не по прямій летить – по кругу!..
Хтось це сприймає, як судьби наругу –
Земних деньків міліє водограй...
То що ж робить – лягай і помирай?!
Чи йти вперед, вчуваючи напругу
Колись міцних, тепер ослаблих ніг?!
Вже голови вкриває білий сніг,
Життя пройшло?.. До чого прагнуть нині,
Коли здається: тіло в западні?!
Радіть не тільки помочі рідні –
Змінитись може все в поточній днині!!!
5.05.2009 р.
Сонет 2056
Якому Богу молимося нині?!
Хто є в часи теперішні – святі?!
Чи Люд Земний на праведній Путі?!
Світ Істин речемо в балаканині?!
Чи творим Вічне у поточній днині?!
Є просвітління в люду на меті?!
Любов до світу чільна в почутті?!
Чи не гальмуєм в часу стромовині?!
Духовний є у всіх орієнтир?!
Іще в пошані Біблія, Псалтир?!
Всі відчуваєм ріст Земних вібрацій?!
Хто духом вже – епохи дезертир?!
Всіх вознесіння викурить з квартир,
Коли почнеться зміна декорацій?!
7.06.2009 р.
Сонет 2060
«Таке життя мені осточортіло!» –
Остерігайтесь слів таких – однак,
Чи Ви, читачу, літній, чи юнак:
Усі слова фізичне чує тіло!
І хай не все збулося, що кортіло –
В невдачах Ви навряд чи одинак,
Бо в кого груди пнуться од відзнак?!
Тож скільки б вдалеч літ не пролетіло,
Хай Ваше серце радість огорта,
А день нову главу перегорта:
Новий гостинець вигляда з-за рогу!
В минуле пам’ять рідко хай верта!
В Безмежжя в миті хай пливуть літа –
Творцю за Вічну дякуймо Дорогу!
14.06.2009 р.
Сонет 2135
Людською кров’ю рясно Русь полита
Іще з часів прадавніх і глухих.
Людей багацько добрих і лихих
З життям простились в прі… Митрополита,
Було, нам Річ лишала Посполита…
Часів немало світлих і плохих
Над Руссю пронеслось… Мечів нагих
Не зупиняли сльози і молитва!..
Тож скільки прокотилось Руссю орд
З оскалами поверх лошачих морд,
Все на путі змітаючи в руїну?!
Та завше мир буяє по війні,
Встають з колін народи корінні,
Що звіку заселяли Україну!
14.09.2009 р.
Сонет 2196
Присвячується пані Наталії Солод
Дай Бог, аби усім нам вистачало
Любові без користі, доброти
Для всіх людей: ми – сестри і брати!
В усіх серцях Господнє є начало!
Аби в нутрі негідне не мовчало,
А щезло геть, аби не добрести
До краю людству, впавши за борти
Ковчега Ноя – варто, щоб навчало
Серденько ум у кожної з сестер,
В усіх братів, аби Господь не стер
Усе підряд із пам’яті людської!
Аби не втіливсь люд в глухих тетер,
Варт, щоби кожен віченьки протер,
Ступив на Путь з обочини ковзкої!
29.10.2009 р.
Сонет 2242
Прокинулись? Живі!!! Дрімаєм далі,
Чи скочили на ноги, і чимдуж
Пробуджує тіла контрастний душ?!
Затим, омиті, вскакуєм в сандалі,
Зарядку робим – давимо педалі
На тренажерах: у безформних туш
Не вельми різнобарвний досвід душ!
Їм важко завойовувать медалі:
Потрібно спершу вичистити храм
Душі – фізичне тіло! Скільки драм,
Бува, це тіло люду доставляє,
Бо скільки ж тре копичитись жирам?!
А завдяки закладеним дарам
Людина тіло повністю зціляє!
22.01.2010 р.
Сонет 2279
Сучасні люди кріпшають умами,
Науки студіюють без кінця…
Прийшла пора пробуджувать серця!..
Давненько гостювали Ви у мами,
Долаючи дорогу між домами?
Чи ж Ви, як матір, любите отця,
І припасли для батечка слівця
Подяки і Любові за шумами
Дум – невгамовних денних сурмачів,
Стошумних вулиць, хриплих приймачів?..
Рід Праотець зачав з Отцем Небесним!..
Людським серцям не треба тлумачів –
Лілово світять ліпше кумачів
В потомне над земним гостинцем хресним!
21.02.2010 р.
Сонет 2318
Замислімось: чи то не ми кричали
В лице ще не розп’ятому Христу
Й Пілату: «Розіпни його, ату!..»
Далеко у минулім ті причали,
Що наших душ маршрути визначали!..
Між нас Іуд не знайдеш за версту?
Даруйте, земляки, за прямоту:
Як часто прокурором призначали
Себе ми у неправедних судах,
Судили переможців чи невдах,
Богів – своїх, чужих, ба навіть чорту
Знайшлося місце в суджених рядах?!
У душ людських вкарбованих слідах
Видніють дійства й не такого сорту!..
5.04.2010 р.
Сонет 2322
Варт розрізняти ставлення хвилинне,
Під настрій, до людей, котрих зустрів,
З відношенням до Янголів-Майстрів!
Бач, кожен з них тобі назустріч лине,
Аби життя летюче, швидкоплинне
Забарвить у веселку кольорів,
Щоб ти Любов’ю стрічних обігрів,
Перетворивши поприще цілинне –
Земної долі грубе полотно –
Не в чорно-біле зібгане рядно,
А у Любов’ю писані картини,
Де твориш вічне з Богом заодно!..
Варт міркувати: що на стремено
Лишиш ти в серці стрічної людини!
13.04.2010 р.
Сонет 2355
Нестримна радість в серці розквітає,
Коли тобі назустріч друг старий
Крокує! Ширше серденько відкрий –
Ця вірна дружба на Землі свята є!
Якщо ж душа товариша витає
В Господнім Храмі, – шар землі сирий
Вкриває тіло, – віченька прикрий,
Послухай, як серденько калатає:
В нім пам’ять є про той Господній Храм,
Що непідвладний ні земним вітрам,
Ні штормам темних хвиль – земних астралів!..
У душ Небесних строю – тонший крам:
Радіє неповторним кольорам
Все Небо в ритмах зоряних хоралів!
19.06.2010 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|