Сонет 45
Здавен жили в густих борах карпатських
Ведмідь, кабан, лелека, беркут, гриф,
Глухар і сіра гуска. Їх творив
Господь, як і людей, для зносин братських.
Співіснували до часів козацьких,
Їх часу й вітру не зламав порив,
Допоки старший брат не натворив
У горах бід від зазіхань хижацьких.
І звіра, й птаха гине давній рід!
Чом людство бачить світ, неначе кріт?!
Чим перед ним живе все завинило?
Ліс вирубають і розпродають,
На сміх Червону книгу видають,
В котрій іще живе – заціпеніло!
21.08.2003 р.
Сонет 60
Під шатами розквітчаної липи
Ховаюсь від липневого дощу.
Оце вже, певно, чуб прополощу
Нектаром, що бджолиний рій не випив!
При світлі ліхтарів, мов смолоскипів,
Таку нагоду я не пропущу,
І навіть думки я не допущу,
Що дощ на мене випадково випав
І плечі цвітом липовим укрив
Раптовий пружний вітровий порив!
Цвіт липи – мовби юності цвітіння!
П’янким нектаром сповнюючи світ,
Вона дарує всім сімнадцять літ,
Душі моїй дарує піснопіння!
07-10.2003 р.