    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Сонети /
Людські душа, дух
 Людські душа, духСонет 104
Трапляється людині втратить душу.
Тоді душі хазяїн – не вона:
Страшенна сутність, сила навісна!
Не молиться людина: „Не порушу
Я заповідей Божих, не обрушу
На себе кару Неба, хай мина
Мене вона!” А сутність-сатана
Живу людини душу сушить, душить,
Не залиша людського в ній сліда,
Свою програму в душу ту вклада.
А далі – та душа бездушно діє,
І сіє хаос, нелюбов і зло.
Аби такого з нами не було,
Хай кожен сам душею володіє!
9.01.2004 р.
Сонет 113
„Все суєта в житті і лови вітру,
Усе мина слідами на снігу”.
Таку мораль життю не на бігу
Прорік філософ, сушачи макітру.
„Сенс – у вині!” – куштуючи півлітра,
Прорік поет, що випить мав снагу.
Хто ще пізнав цю істину нагу
Про сенс життя, премудру, чи нехитру?
Одним здається, що життя – одне,
І що воно по старості мине,
Що світ, душа, і мить, і тіло – тлінні.
Тим, хто пізнав: душі – мільйони літ,
І тіло вічним буде на Землі,
Для них душа, і мить, і світ – безцінні!
18.01.2004 р.
Сонет 122
Глянь: бджола у час садів цвітіння
З квіточок визбирує нектар,
Закладає цей пахучий дар
В стільника восковане сплетіння,
Відвертає, сушачи, бродіння,
І пакує воском мед-янтар.
Вся сім’я бджолина – то сподар,
Кожна бджілка – праця і сумління!
І душа людська, немов щільник,
Де в чарунки всі живлющий сік
Закладатись має з певних квітів
Повсякдень, і врешті досягти
Густини, енергій, чистоти,
Й вічно жить в оновленому світі!
25.01.2004 р.
Сонет 173
Буває так, що річ дорогоцінна
Біду людині може спричинить,
Якщо ця річ зуміє припинить
Душі політ, і стане незамінна,
Хоча її краса – бездушна, тлінна!
Зуміє в Царство Боже причинить
Віконниць крила, й так перемінить
Людини сутність, що вона, причинна,
Полюбить річ до самозабуття,
Віддасть їй частку власного життя
І перед річчю стане на коліна!
І чим скоріш настане каяття,
Тим правильніше світосприйняття,
Де Бог – найвища цінність і Причина!
28.03.2004 р.
Сонет 219
Здається, жити тілу більш цікаво,
Коли не заважає голова.
Спонтанний рух, емоція жива
У тілі проявляються ласкаво,
А розум тілом бавиться лукаво,
Не знаючи, на що у нім вплива!
Яка мораль із того виплива?
Замисльмося: а що душі цікаво?
Мабуть, про душу тіло більше зна!?
Для розуму душа – це новизна?!
І розумом душа, і тілом править!
Душа – структура древня і складна,
Творцем запроектована вона,
Щоб рай земний творить і Небо славить!
21.05.2004 р.
Сонет 235
Навіяний розмовою з С.А.
про деяких „прихожан”
Бува, в гонитві за матеріальним
Людина про духовне забува,
Душа у забутті перебува.
Її потребам, праведним, нагальним
Із виглядом байдужим чи нахальним
Хазяїн виголошує слова:
Од них душа зіщулиться, бува,
Замовкне, бідна, з виглядом печальним!
Бездушний час скоріше проплива!
Душа ж не мовкне, бо вона – жива!
Душа говорить словом сповідальним!
Душа на тіло все життя вплива!
Душа людину в вічність розвива
Чи голосом бадьорим, чи страждальним!
9.06.2004 р.
Сонет 256
Дух може все, і все здійснити вміє:
Загоїть рану, відведе біду
І допоможе подолать нужду,
Печалі, страх, невпевненість розвіє,
Виводить із глухої безнадії,
Сил набавля зійти на гір гряду –
Благоговіть з вершинами в ряду,
Де плин земних енергій струменіє
Назустріч Небу, і зустрічний рух
Енергій лине аж за виднокруг!
Якщо людина духом володіє,
Свідомо, вміло розвиває дух
З собою, світом і Творцем в ладу –
В Любові і гармонії він діє!
22.06.2004 р.
Сонет 265
Душі прагнуть стріти половинку
Для верстання долі на Землі!
Їм Любов підносить на крилі
Жінці – мужа, чоловіку – жінку,
І слова в окличному відмінку
Світять сонце в милому чолі!
В час такий і смуток, і жалі
Оминають Божую кровинку!
В унісон зливаються серця
В спразі бути разом без кінця
У навчанні, праці, відпочинку!
А небесна місія вінця –
Відкривать обом серцям Творця
Із Любов’ю в думці, слові, вчинку!
20.06.2004 р.
Сонет 266
Душа ніколи тіло не покине,
Допоки в них в житті одна мета.
Здавалось би, ця істина проста,
Що за душею тіло всюди лине!
Не навпаки – можливо хтось закине?
А розум що, між ними десь вита?
Ні! Живемо не задля живота
Чи купи знань! Керує щохвилини
Усім душа, у зародку – свята!
Із нею тіло завше розквіта,
Як з ними ум в упряжці щогодини!
Душа у Небо доти не зліта,
Допоки Божим духом огорта
Матерію в живім єстві людини!
4.07.2004 р.
Сонет 272
Душа людини твориться віками
І передує втіленню у плоть.
Її створив, мов матрицю, Господь,
Замисливши небесними думками,
Як вічну суть, мов дерево з гілками,
Котре ніхто не в змозі розколоть,
Щораз готове безмір проколоть
Світів тонких зеленими листками,
В новім житті людському прорости,
У радості й Любові процвісти
Маленькими світами – діточками,
І човником нарешті приплисти
До Бога – найяснішої мети!
Так Океан сповняється струмками!
19.07.2004 р.
Сонет 326
Душа людська – то птаха легкокрила,
Блаженство, воля, мудрість, радість, мир,
Свята Любов, у безкінечність вир!
Душа щоночі розправляє крила,
Лишає сни для розуму і тіла,
І відліта творити вічний твір
Про власну суть, і не існує мір
Збагнуть духовність твореного діла!
Душа людська – то сутність непроста:
Душа, мов кокон, тіло огорта
І дба, аби була людина – ціла,
Аби жила пробуджена, свята
В ній чиста, вічна, творча красота,
Аби Богиню в серденьку відкрила!
26.08.2004 р.
Сонет 344
Чом душа людини долинає
В світі Духу миттю до мети,
На Землі ж повинен час пройти,
Доки все замислене зринає?
В гори хто ходив – розгадку знає:
До вершини притьмом не дійти!
Щоб її в радінні досягти,
Сходжувач завчасно починає
Тренувати тіло, розум, дух,
Путь торує на гірську гряду,
Акліматизацію проходить,
А затим, з погодою в ладу,
До мети спрямовує ходу,
На вершину впевнено виходить!
3.09.2004 р.
Сонет 346
Як Сонце для Землі – душа для тіла
Не просто світоч світла і тепла!
Земля колись із Сонечка зросла,
Із лона материнського світила,
І, на орбіту лігши, загустіла,
Завихрена, гаряча, нежила.
Загусши, океани розлила,
Створила твердь, родила, не пустіла!
І врешті на планеті – диво з див –
З’явились люди! Хто їх породив?
Душа людська за задумом схотіла,
Аби Творець наш розвій утвердив!
Душі Бог тіло в поміч підрядив,
Аби душа творила і раділа!
3.09.2004 р.
Сонет 391
Те, що душа у тіло входить гостем
Рішать задачі росту, знаєм всі?
Чи в декому стереотип засів,
Що жить нам від пологів до погосту?
У це повірить декому непросто?
Вже чую ґвалт сердитих голосів,
Мовляв, не у свої він сани сів!
Та це питання задаю неспроста:
Якщо душа зарані вибира,
В котре із тіл вселитись до нутра –
Хто їй насправді Батько, хто їй – Мати,
Хто зародив з Любові і добра?!
Від незнання, бува, вагітних страх
Дола, цькує вагітність перервати!
19.04.2004 р.
Сонет 392
Трапляється, роздвоїться людина,
Бува в житті реалія така:
Чиясь душа людину напрокат
Бере, і вже людина – не єдина,
У плині дня трапляється година,
Коли людину треба йти шукать!
Не те, щоб їй схотілося тікать –
Куди веде її кількагодинна
Мандрівка, вже вона не пам’ята!
В цей час своя душа, мов в сні, літа.
Так дві й живуть у кімсь напереміну!
Прогнать чужу – задача непроста!
Церковних дзвонів музика густа
Її відпустить – хай у Небо лине!
19.09.2004 р.
Сонет 404*
Коли душа від тіла відлітає,
А біля тіла – квіти і вінки,
Їй погортати знову сторінки
Свого буття земного випадає.
Душа підряд старанно їх гортає,
Але сприйма події і думки
Не з зовнішнього боку – навпаки:
Зсередини події розглядає,
Із точки зору, говоривши з кимсь,
Що відчувала, з присмаком яким
Людина інша вчинки пам’ятає!
І своєрідним способом таким –
„Ми Всі – Одне!” – нарешті залюбки
Пізнать душі леткій перепадає!
26.09.2004 р.
*Ніл Доналд Уолш, „Дружба з Богом”,
книга 1, видавництво „Софія” 2004 р, стор. 84.
Сонет 430
Душа – то Лебідь, тіло – Рак, а розум –
То Щука, що людини тягнуть Віз.
То як зробить, аби цей віз нас віз,
І як людині керувати возом?
Що возом тим в собі щодня ми возим?
Чому мета душі – злетіти ввись,
А тіло нас частенько тягне вниз,
Нерідко й розум плентає обозом?!
Коли людина – пущена стріла,
Що віжки Долі Лебедю дала,
Рак – розвернувсь, не крутить Щука носом –
То й у Природи справно йдуть діла,
І у людини всі її тіла
Не піддаються хибним перекосам!
9.10.2004 р.
Сонет 499
Душа щомиті вміє помічати
Довкола життєрадісну красу,
Хай навіть розум відчуває сум,
Чи хочеться від болю закричати!
Душа уміє радісно вивчати
Промінчик Сонця, вранішню росу,
Світ в Небесах і на Землі, внизу,
І пізнає, що прагне визначати
В тілах фізичних їх духовна суть,
Який насправді речі сенс несуть?
Тож варто розум подумки привчати,
Щоб заодно з душею прагнув буть,
Її, нетлінну, завше вмів відчуть
І радісно навчився світ стрічати!
23.12.2004 р.
Сонет 535
Душа уму щомиті натякає:
„Піклуйсь про тіло, розвивайся, вчись
Встигать за мною, рухайся і чисть
Клітину кожну, що тебе плекає!”
Коли ж людина дбати одвикає
Про тіло, що від болю вже кричить,
Щодня його пригнічуючи чимсь –
Тоді болячка в тілі виникає:
Душа не натякає, а вола,
Аби на путь наставити вола,
Коли візниця віжки попускає!
Якщо ж людина тіло довела
До краю, за яким воно – зола,
Душа зліта у Вічність, не зникає!
3.02.2005 р.
Сонет 536
У Вічності душа не припиняє
Розвинення – відсутній в ній застій –
По формулі надійній і простій:
Думки одразу Вічність вдовольняє,
Бажань душі ніколи не спиняє!
Відсутні там слова: „не можна!”, „стій!”,
І кожна з душ росте по вірі тій,
Що всі душі бажання спричиняє:
Буть в Абсолюті, де відсутній час;
Знов на Землі з’явитись поміж нас
В дитині чи в новім воскреслім тілі.
По дві душі буває в тілі враз.
Бува і так: душа втрачає шанс
І втілюється в форми затверділі.
4.02.2005 р.
Сонет 538
Душа земне й небесне разом бачить,
Водночас прагне плакать і співать,
Нові світи щомиті відкривать:
Пізнання для душі багато значить!
А як душі нових світів настачить?
Немислимо постійно мандрувать,
Аби у всьому світі побувать?!
Такому щастю мало хто завдячить!
Душа подібна осені й весні:
Душа віршує і співа пісні,
Щоб святу кожну мить життя призначить,
Душа малює образи ясні,
Душа подорожує уві сні!
В ній плинна мить чуттями слід позначить!
4.02.2005 р.
Сонет 567
Душа вдягає тіло в срібний кокон,
Як лялечку вкриває шовкопряд.
Між зоряних цей кокон міріад
Підвішений у космосі високо
На світлій струнці. В ній живлющим соком,
Що додає бадьорості заряд,
Живих енергій виграє парад,
Вібруючи нев’янучим потоком.
Інформаційна матриця душі –
Для тіла і фундамент, і рушій –
Матерією тіло заповняє.
Як кокон форми набере чужі,
Прикріпиться на іншім рубежі –
Людина форму тіла поміняє.
1.03.2005 р.
Сонет 568
У Абсолюті думка рівна дії!
А як душа думки формує там?
Як вибирає думку, що вита
У Абсолюті скрізь, без протидії?
По власній вірі, у святій надії
І згідно в тілі пройденим літам!
А як душа за думкою літа
У безкінечнім спектрі рівнодії?
Енергій спектр вібрацій надтонких
Утворює матерій рій тривких,
Аби вернуть їх згодом в спектр вібрацій.
У Абсолюті ж образи й думки
В енергії мігрують й навпаки
Крізь сфери абсолютних інформацій.
1.03.2005 р.
Сонет 569
Присвячується пану Володимиру Івановичу Сєдову
Душа у снах не бавиться – працює,
Життя етап наступний прожива:
Чи те, що вдень було, пережива,
Чи завтрашні діла перелицює
І натякне, як розум ледацює,
Підкаже вірні дії чи слова,
І в Сновидінні те явля, бува,
Що наяву в людині не спрацює.
Буває, віщий сон застеріга,
Людину від біди оберіга,
Бува, життя зображує минулі,
І, доки в тілі є іще снага,
Душа у сні уму допомага
Явить Буття картини не заснулі.
1.03.2005 р.
Сонет 593
У кожної душі свої задачі
В невидимих і видимих світах.
Хтось розуміє це уже в літах,
До когось не доходить, хто ледачі.
Є люди майже божеської вдачі:
У них душа літа, неначе птах,
У Абсолюту надтонких пластах,
Коли людина пробує удачі!
Є ті, хто вже втомилися в житті,
Чи доживають вік на самоті,
Чекаючи від когось на подачі.
Є на Землі і істинні святі!
Вершать вони задачі непрості
Із Богом разом у самовіддачі!
18.03.2005 р.
Сонет 608
Присвячується пані Кушка Ларисі Іванівні
Так, як діток плекають батько й мати,
Так душі їх виховують роди.
Про розвій дбають не вряди-годи:
Їх роль – завжди у поводах тримати
Рій душ, постійно планку піднімати
В їх сходженні, і душі берегти
Од розпаду, розтління, зла, біди,
І душі розвивати – не ламати!
У душу все закладено сповна!
Як поміч роду відчува вона –
В біду ніколи не потрапить люту!
Надбавши сил, енергій, духу, знань,
Віддавши роду доконечну дань,
Душа сягнуть зуміє Абсолюту!
25.03.2005 р.
Сонет 615
Присвячується пану
Бриню Олексію Миколайовичу
Душа людини звикла жить в азарті!
Їй рідко вторять тіло й голова.
Душа людська життя пережива
У почуттях – у емоційнім гарті!
Події без емоцій мало варті,
Без них і час безбарвніше сплива,
І в долі невибаглива канва,
І голова не спочиває в жарті!
Тож люди душі забавляють в грі,
Буває, аж до ранньої зорі
У казино, у шахи, на більярді!
Якщо при грі в Любові і добрі
Співа душа – о будь-якій порі
В її колоді буть козирній карті!
28.03.2005 р.
Сонет 622
Так, як уміє душі лікувати
Господь, ніхто з людей ще не навчивсь!
Хоч як би не старавсь – не приловчивсь
Всі порухи душі відслідкувати,
І їй миттєво запропонувати
Уроки: розвивайсь, душа, учись,
І розумом, і тілом підключись
До Того, Хто зумів спроектувати
І душу, й тіло, й розум – у Однім!
Тож дух – душі енергію – збагнім,
Аби її невпинно розвивати!
Вчорашнє світобачення змінім
На істинне! Себе перемінім!
Вже час нам по-новому міркувати!
30.03.2005 р.
Сонет 693
Бува, людину у розквітлім віці
Закручує житейська суєта.
Ще плечі не обтяжують літа,
Попідростали діти світлолиці,
І пить щодня з життєвої криниці
Охота аж ніяк не пропада,
Хоч до життя цікавість вже не та,
Як в юності, коли, здавалось, міці
І сил у тілі стане літ до ста!
Та все частіш людину огорта
Задума: а чи на своєму місці
Її душа, до чого наверта?
В чім сенс життя – чи відає, свята,
Як Бог плека її в земній колисці?!
24.05.2005 р.
Сонет 706
Якщо Вас раптом доля не пускає
На потяг чи автобус, на літак –
Міркуйте пильно: може, треба так?
Попереджає доля, натякає,
Почути голос серця закликає,
Не мчати притьмом, мов якийсь чудак,
Бо випадок на витівки мастак!
Бувало так, що тіло заклякає,
Коли пора в дорогу – й а ні руш,
З хазяїном тягти не хоче гуж?!
Душа в такі моменти не змовкає –
Людині прагне підказать чимдуж:
Зарано поспішать у царство душ!
Душа віщує нам, а не лякає!
6.06.2005 р.
Сонет 723
Нас в дитсадку з поблажками навчають.
У школі починають вимагать.
Вчимось у вузі лінь перемагать –
Взнавати: що уроки означають.
Їх Небеса нам вчасно призначають,
Аби ми вчились духу помагать
На всі душі задачі налягать,
Що розум з тілом їх затим вивчають.
Та головний наш університет –
Життя! Його оспівує квартет
Душі і духу, розуму і тіла.
Тож основне завдання непросте:
Між ними мать постійний паритет
У поєднанні думки, слова, діла!
25.06.2005 р.
Сонет 738
Читачу, любий! Не з усім Ви згодні!
Все вірно: правда в кожного своя!
Її підкаже Ваше вище „Я”.
Якщо Ви з ним спілкуєтесь сьогодні –
Оці сонети стануть Вам негодні –
У вищім „Я” світ істини сія!
В цій іпостасі правди носія
Перебувають часточки Господні –
Людськії душі, їм відомо все!
З них кожна світло істини несе
І закликає розум просвітліти!
Життя земного душі знають сенс
І направляють розвитку процес,
Щоб людству між ілюзій не зотліти!
29.07.2005 р.
Сонет 782
Допоки не здається нездоланним
На гору облюбований маршрут,
А вибратись наверх – важкенький труд,
То доти почувається незламним,
Під Сонцем світлом Бога осіянним
І дух людський – немов незгинний прут!
Не липне до душі дочасний бруд,
І лине дух з зусиллям криголамним
Долать нові висоти осяйні
Душі і тіла – в горах, вишині,
І ззовні, і в нутрі! У Божій днині
Людському духу всі страхи – смішні,
Всілякі негаразди – нестрашні!
Зміцнімо дух навік, і прісно, й нині!
2.09.2005 р.
Сонет 806
Нема такого принципу у Бога:
Геройство раз здійснивши, спочивать,
Один раз дати, решту – співчувать,
Ця разова теорія – убога!
Душа – вона у нас, не десь небога,
Душа не звикла спать, недочувать –
Їй звичніше будити, віщувать,
Бо перед нею – Вічності дорога!
Бува, людині розум-грамотій
Шепоче змієм: „Не спіши, постій,
Спочинь, дивись: тебе чекають лаври!”
Та варт повірить істині простій:
Душа страждає там, де є застій!
Буває, труби змінюють литаври!
10.09.2005 р.
Сонет 807
Немов регістри на акордеоні,
Душі октави вмить переключи
І на високих нотах зазвучи
У радості й Любові у полоні!
Відкинь усі свої думки солоні,
У жоднім почутті не загірчи,
Реальним світ сприймать єство навчи,
Збагни: ти – режисер в ілюзіоні!
Октав у світі безліч – вибирай
Душі потрібну, резонуй, заграй –
І світ, мов шкіра на хамелеоні,
Веселками забарвить рідний край,
Проявить у єстві й довкола рай
І зазвучить на вищім обертоні!
10.09.2005 р.
Сонет 812
Є час попіклуватися про душу?
Хто пише вірші, хто пісні співа,
Хтось пензлем творить видимі дива,
Хто просто робить справу небайдужу
З душею, влітку, і в зимову стужу:
Везе людей, вугілля добува,
Призи в спортивних стартах здобува –
Плека в міцному тілі душу дужу!
Бува, людина душу пропива:
Душа жалюча, ніби кропива,
Стражда, бреде в останній одежині.
Хто нині лиш потроху випива,
Хай знає: згодом і таке бува!
Дбай, по якій іти душі стежині!
13.09.2005 р.
Сонет 921
Бува, життя людина не сприймає
Нормально, творить зло, розбій, грішить,
Замислитись про душу не спішить,
Скоріше, душу з іншого виймає,
На подорожніх руку піднімає,
Життям своїм не вельми дорожить,
Чи прагне темним силам послужить!
Таких в обійми хутко смерть приймає!
Душа втрапляє під холодний душ
Для перевиховання сірих душ,
Очищення, просвітлення і росту.
Хоч і такій душі там грають туш,
В житті земнім стараймося чимдуж
Зло гнать з душі Любов’ю, мов коросту!
22.11.2005 р.
Сонет 978
Буває, душу в Небі розділяють
На дві, на три, на декілька частин,
На Землю повертають знов з гостин,
В малі дитячі зародки вселяють
І розвивати душі заставляють
З хрестинами чи навіть без хрестин,
Порозселявши в декілька містин,
Що їх народи різні населяють.
Докласти варто сил земних, старань,
Аби в душі розкрити кожну грань,
В людськім єстві структури тіл зміцнити,
Щоб колесо народжень і вмирань
В нової ери сьогоденну рань
На Вічне в тілі творення змінити!
8.01.2006 р.
Сонет 1078
Душа живе чуттями щохвилини.
Любов – найвище між людських чуттів!
Хто серцем любить, той розбагатів:
Блищать душі коштовності-перлини!
Не докучають суєтні мілини,
Думки-стремління швидші за хортів,
Плоди духовні дорогих сортів
Цікавіше, солодше од малини!
Душа чуття щомиті пам’ята!
Без почуттів душа – мов сирота,
Із осадом гіркіше цибулини!
Коли ж Любов свята в душі вита,
Душа в польоті радіснім віта
Людей і Землю, гори і долини!
5.06.2006 р.
Сонет 1128
Присвячується монахам-затворникам
Звіринецьких та Лаврських печер
П’ять, десять, двадцять, тридцять, сорок років
У келіях печерних в темноті
Молилися затворники святі –
Собі вони не назначали строків.
В затвор приводив ряд свідомих кроків,
Уміння жить на хлібі і воді
У непохитній вірі – у Христі,
В земнім житті не платячи оброків.
У келії у повний зріст не встать –
Лиш на колінах молитви читать
І з Богом говорити наодинці!
Душею в горні виміри літать
І в келію в смиренну плоть вертать
Затворники могли, праукраїнці!
8.05.2006 р.
Сонет 1129
В затворі стан ума – молитва, тиша
І споглядання внутрішніх світів.
Затворник не біднішав – багатів:
Земля печеру гріє найсвятіша,
Енергія Господня найчистіша
Висвічує можливості в бутті,
Котрі осилить дух людський схотів,
І чим ставала голова пустіша,
Чіткішим запит – тим скоріше світ
Давав короткий правильний відвіт
І розкривав близькі й найдальші далі:
Бог посилав затворнику привіт,
Душа аскета слала Богу звіт
Щораз ясніше і частіш дедалі!
8.05.2006 р.
Сонет 1467
За швидкоплинні радісні пригоди
Ми платим місяцями суєти!
Ці днини серце прагне віднайти,
Щоб згодом ум складав їм пишні оди!
Душі потрібні мандри і походи:
Кудись летіти, плавати, брести,
Важкі на гори рюкзаки нести,
Добившись од ума і тіла згоди!
Пряма дорога добра для машин.
Душа ж тяжіє до гірських вершин,
Її гартують складнощі, негоди!
Душа не любить втоптаних стежин,
Для неї днини на один аршин –
Немов донизу монотонні сходи!
28.04.2007 р.
Сонет 1633*
Присвячується пану Сергію Васюрі
Безрукого вважають інвалідом...
Сергій – цілком здоровий чоловік,
Він змалку все робить ногами звик
Наперекір всім прикрощам і бідам!
В житті йому Господь слугує гідом!
Сергій зібрав і водить легковик,
В Сашка – синочка – п’ятилітній вік,
Дружина – Рада! Бути дармоїдом
Ніхто Сергія змалечку не вчить.
Зварить ворота, пилку наточить
Чи відремонтувать електробритву,
Голитись – підборіддя аж блищить –
Звичайне діло!.. Може дух спочить,
Та вигравати має кожну битву!!!
1.12.2007 р.
* - дивись статтю „Я такий же, як усі” в газеті „Урядовий кур’єр” №223 від 28.11.2007 р.
Сонет 1794
Душа людська гартується в служінні
Земних життів, щоб згодом в Небесах
Летіть увись на повних парусах,
Не тратячи ні миті у тужінні,
Як то бувало у Земнім тяжінні:
В мовчанці, при сльозливих голосах...
На вищих – на Небесних – полюсах
Душа довічна в ангельській дружині
Розширює вселенські рубежі,
По суті безкінечні, бо душі́
У сферах вищих Простори підвладні
У Вічності і Часу на межі,
Де ду́ші всі Єдині – не чужі –
В Любові, гармонійні і доладні!
6.06.2008 р.
Сонет 1932
Якщо за інших хтось в огні вмирає,
Чи тоне, врятувавши бідолах,
Не сумніваймось – і в таких ділах
Душа для себе першу скрипку грає!
Господь нікого смертю не карає –
Ні Будда, ні Христос і ні Аллах,
Ні Магомет, ні Крішна – в нас в тілах
Душа наробки Вічності вбирає
І трудиться на себе перш за все,
У Вічність всі здобутки понесе,
Які б не випадали їй звитяги!
Якщо когось людська душа спасе –
Здобуток в Душу Роду вознесе,
Хоча уже й без тіла-роботяги!
7.01.2009 р.
Сонет 1970
Що ж, кожен раз задача непізнанна:
Розпочинати з чистого листа
Життя малям! Задача непроста:
Найти душі, що із Небес не гнана
І не заблудла, – в Небі добре знана, –
Земне тільце, що в лоні підроста,
Його скриває пелена густа!
Духовне Серце, мов стріла вогня́на,
Душі й Монаді вказує мету!
Благословім його за прямоту,
За вчасність, точність в досяганні цілі!
Бог трансформує Вічну Пустоту
У тіл тонких прозору густоту,
У Вічні душі, в дитинчата цілі!
10.02.2009 р.
Сонет 2019
Людини дух без подвигів скучає
В буденній монотонності?! Свербить
Потреба в нім рекорди власні бить!..
Випробування доля призначає –
Дух миттю пропозицію вивчає:
Як ліпше результату підсобить?!
Якщо світи сотворені любить
І розвивати – все Господь прощає?!
Чи й варто щохвилини радим буть,
Долаючи земну Довічну Путь,
Дивуючись довершеності світу?!
Дух завше здатен бажане здобуть,
Душа – набутки духу не забуть,
Шануючи Мандрівку за освіту!
18.04.2009 р.
Сонет 2061
Святкуй цю мить, хоча й непоказною
Вона здається спершу – не біда!
Хай плине час, мов у ріці – вода,
Трусни душі безцінною казною:
Мить, як душа, вражає новизною,
Бо плинна мить довічно молода,
Прозора, ледь помітна, мов слюда,
Під Вічною Небес голубизною!
Душа ж людська, хоч Вічна – вік нова:
З минувшини у будучність канва
Душі нитками-митями прошита
Чуттями, що душа пережива!
Хоч душу мить, мов голка, прошива,
Хай радує нас кожна мить прожита!
15.06.2009 р.
Сонет 2160
Живі усопших поминають душі…
Живих молитва душ за упокій
Усопших тихо ллється… Супокій
В серцях і світлий смуток… Не байдужі
Нащадки душ усопших – сильні, дужі!
Спливають в їхній пам’яті яркій
Найкращі днини з рідними – в жаркій
Сердечній хвилі не бувати стужі!..
Це споминання і живих зціля,
Й усопші душі, доки їх Земля-
Матуся знов закличе відродитись!..
Живі, уникніть злету звідсіля
До строку! Всім, хто Землю населя,
Довічно й добре варто потрудитись!
29.09.2009 р.
Сонет 2233
Присвячується володаркам титулу
«Сталевий янгол» 2009 року пані
Марині Коптєвій та Ганні Ясинській
«Сталевий янгол» – не жіночий сан?!
То чом жінки повзуть по вертикалі,
Снують мотузки, мов висотні ткалі?!
Чим янголиць приваблює Асан?!
Хіба лиш тим, що не один стусан
Відважить їм, а не вино в бокалі,
Де над карнизом лід блищить в оскалі?!
Красуням в поміч мотузків лавсан,
Незламний дух, міць рук і ніг, закладки,
Гачки, гори мілкі рельєфу складки,
Горілка, що не п’ється, а пече!..
Не дивлячись на різні неполадки
В погоді, – проморожені підкладки, –
Вершина підставляє їм плече!
24.12.2009 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|