    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Сонети /
Пізнаймо себе
 Пізнаймо себеВірш 33
Ми дивимось на світ крізь наші очі,
Крізь погляди незрячі чи живі.
Казав Христос: „Хто дійсно бачить хоче –
Побачить той, як очі має він!”
Ми слухаємо світ крізь наші вуха,
В них звуки чисті, чи мов шум, течуть.
Казав Христос: „Хто дійсно вміє слухать –
Почує той, як прагне він почуть!”
Ми світ сприймаєм крізь знання минуле,
Воно і чуть, і бачить заважа:
Гальмує мить пізнання перебуле!
В нас розум – свідок, а сприйма – душа!
Безпосереднє світосприйняття –
Мить відбиття реального Буття!
8.06.2003 р.
Вірш 36
За нижнім краєм озера, в долині,
В підніжжі дива – велета-гори –
Дрімає землетрус, мов кундаліні,
Акумулює сили до пори!
Він може не прокинутись ніколи –
Покриє гору панцир крижаний.
Прокинеться – здригнеться все довкола,
І дух гори пробудить дух земний!
Гора заграє гранями граніту,
Допоки Сонця промінь ще не згас,
І довго потім буде пломеніти:
Змінився простір – зміниться і час!
Відкрий і нижнє озеро своє,
І силу, що пробудження дає!
17.06.2003 р.
Сонет 44
Всі ми торгуєм, чим би не займались,
Безцінним плином власного життя!
За це не прагнем навіть каяття –
Ми ж бо самі в цю суєтність наймались,
За наслідки думками не проймались
Без волі зазирнути в майбуття.
В собі несем щоденне відбиття
Усіх подій, що з нами відбувались.
Як докопатись до свого єства,
Нетлінного у просторі і часі,
Які для цього важелі знайти?
Сприймаючи триєдність Божества,
Полірувати власні іпостасі
До блиску, до досягнення мети!
14.08.2003 р.
Сонет 46
Жили аратти-хатти – діти Бога
Й Богині – в землях Матінки-Землі,
І боженята в них були малі!
Така була діткам пересторога:
Законам Неба слідувати строго,
В любові, щасті жити – не у злі,
Ходить стежками Сонця, не в імлі,
Світи сприймати серцем – не убого!
Дорослі й діти слухались Богів.
Як вийшли океани з берегів,
Знов люди починали мігрувати
На парусниках, гарбах і возах –
В камінних, керамічних образах
Божки їм пособляли мандрувати.
22.08.2003 р.
Сонет 47
Людина кожна, ніби та гора –
З усіх сторін відмінною здається.
Розгледіти одразу не вдається,
Тим паче, докопатись до нутра.
Й себе людина рідко озира,
І неуважно слуха голос серця,
Що птахом із грудей на волю рветься!
Людина в душу лячно зазира
Чи не тому, що не чека добра
З того, єдино вірного пізнання,
Яке постійно вимага визнання?
Чи від Адама, чи з його ребра
Походить людство? Чи Господні діти
Усі ми з вами?! Душу б поглядіти!
28.08.2003 р.
Сонет 48
Заради нескінченного прогресу,
Крім тіла, дані розум нам і дух.
Аби наш дух творив і не затух,
До розвою не втратив інтересу,
Дух проника крізь нитку безтілесну –
У ній пульсує безупинно рух
Тонких енергій, мозкових напруг
Живого інтегрального процесу –
До Абсолюту Всесвіту, куди
Вдовж ниті душу поведуть сліди,
Коли схолоне тіло вже фізичне.
Там дух людський у розвої завжди,
Аби в новому тілі прорости,
Або злетіти у Творцеве, вічне!
29.08.2003 р.
Сонет 61
Людині дано цілий світ любити!
Чи це властиво одному Творцю?
Та істину нетривіальну цю
Вже знають від народження всі діти!
Вони уміють плакати й радіти
Світам малим, дитинства острівцю –
Проявленому Божому Лицю –
А виросши, встигають розгубити
З того чимало, що боги дали,
Та лиш окремі люди вберегли,
До інших же – вертається поволі.
Тож дано нам любити цілий світ!
Відкиньмо перепони в голові
І випустімо серце із неволі!
11.10.2003 р.
Сонет 65
А хто нам заважа людей любити?
Любов з коханням плутати не слід!
Кохання залиша глибокий слід
В душі. Коли минає – що робити?
У нелюбові кожен день губити?
Закути серце охололе в лід,
Чи засушить, немов зів’ялий плід?
Так серце можна зовсім погубити!
Погляньмо навкруги – яка краса!
Над нами – безкінечні Небеса,
Ця глибина ніколи не лукавить!
Уважніше вдивляймось у земне
Відкритим серцем, і не омине
Його Любов, що Божим світом править!
15.10.2003 р.
Сонет 67
Чи варто дослухатися до себе,
Проводячи хвилини в самоті,
Аби відчути сам на сам оті
Сигнали, що надходять просто з Неба?
Для цього ніби небагато треба –
Лиш виконать умови три прості:
Думки спини у голові пусті,
Розслабся там, де поки що до тебе
Не долітають зайві голоси,
І перед тим свідомо попроси
Дать відповідь на вірне запитання.
Та пам’ятай: полинути в світи,
Де відповіді можна всі знайти,
Почни із тим, хто зна шляхи вертання!
19.10.2003 р.
Сонет 69
Так, ми самі творці своєї долі,
Не тільки в певних справах чи словах,
Але й думки у наших головах,
Свідомі, чи такі, що мимоволі,
Мов перекотиполе в чистім полі,
З’являються й зникають попервах,
Чи застряють в канавках і ровах
Людського мозку в підсвідомій волі,
Формують невідомі нам пласти,
Котрим нас не лише у снах вести,
Куди захочуть. Чи куди спрямуєм?!
Є у думок на нас свої права!
Тож хай відповідає й голова,
Що у собі думками ми формуєм?!
21.10.2003 р.
Сонет 72
В дитині закладаються в зачатку
Людське єство і Божа благодать,
Душа і карма, певні зріст і стать,
І на долонях борозен печатка.
Для відбуття всього, що на початку
Змогли батьки і Небо передать,
До того ще, як молоко смоктать,
У материнськім лоні немовлятку
Доводиться прожити ряд епох
Земної еволюції. І Бог
Дає жінкам найвищу нагороду –
Лиш виносіть, родіть здоровий плід –
Продовження життя на сотні літ
Заради майбуття людського роду!
23.10.2003 р.
Сонет 83
Жартівливо-медитативний
Дозвольте Вас спинити на хвилинку!
Для Вас у мене загадка проста:
Скажіть, а що увагу приверта,
Коли Ви раптом стріли голу жінку,
Струнку, вродливу – копію-картинку
З яскравого журнального листа?
Цікавість в тому зовсім не пуста!
Уточнюю: Ви бачите не спинку –
Анфас, і Вас вона не пригорта!
Що бачиться? Гнучкий вербовий стан?
Волосся рудуватого відтінку?
Блискучі очі, трепетні уста?
Звабливі перси? Відповідь не та!
Ну-ну! Чому Ви втупились у стінку?
Так, правильно! Це – спокій живота!
27.11.2003 р.
Сонет 85
До вершини є маршрути різні.
Є такі, котрими хтось ходив.
Хай сліди їх вітер остудив,
Та підходи і контрфорси грізні
Вже не раз оспівані у пісні.
А у комусь дух гори збудив
Інтерес: відкрити низку див
На шляху по скелі прямовисній!
Бути першим – ризик немалий,
Та дива відкриються, коли
Першим йдеш, то справді – вища школа!
Ти не сам – завжди ідеш удвох,
Із тобою невідступно – Бог!
Божий Дух – і в нас він, і довкола!
29.11.2003 р.
Сонет 86
В безмежнім світі – тисячі зв’язків!
Багато з них ми достеменно знаєм,
Про деякі – напевно уявляєм,
Почувши ще в дитинстві від батьків
І вчителів, та кращі із зразків
Таких зв’язків в майбутньому спізнаєм,
Допоки світ перетворить бажаєм,
Немов художник свіжістю мазків,
В картину безкінечного життя!
У область світу саморозвиття
Пошлім в молитві імпульсом духовним
Ідею воскресіння з забуття,
Аби вона змінила майбуття
На істинне, не знане із гріховним!
30.11.2003 р.
Сонет 89
Дозвольте Вашу посмішку уздріти,
Прекрасний відблиск Вашого єства!
У ній душа всміхається жива,
Аби весь світ миттєво озорити!
Дозвольте Вам малий секрет відкрити:
У Всесвіті, де різні є дива,
Творець не тільки нам надав права
Сміятися й усмішками іскрити!
Сміється, крім людей, іще й Творець,
І посмішка Творця, немов взірець
Любові у проявленому світі!
Як щиро сміємося, кожен раз
Творець Любов висвічує крізь нас,
Якщо в нас м’язи усмішки розвиті.
11.12.2003 р.
Сонет 98
Спокон віків у людства є завдання:
Пильнуймо за думками в голові,
Своїй, звичайно, доки ми живі!
Така існує думка ще прадавня:
Думки – то і гармонія, й страждання!
В залежності від чого, уявім?
Чи думка – руйнувальний буревій,
Чи – тихая молитва, сповідання?!
Яка у думки теза панівна:
Хитка, сумнівна, зла і руйнівна,
Чи творча, конструктивна, життєдайна?!
Відтінок в думки сірий і сумний,
Чи сонячний, веселий, весняний?
Така і доля: світла, чи звичайна.
21.12.2003 р.
Сонет 102
Чи є свобода вибору в людини:
Що думати, казати, що робить?
Які оцінки в школі заробить
У цім житті, що в неї не єдине?
І що впустити в душу на гостини?
Натхнення, творчість, прагнення любить,
Чи те, що може душу погубить?
Чи є у душ наставники щоднини?
Посвячені віщують: справді є!
Та кожному наставник надає
Свободу в повній мірі вибирати:
З яким натхненням душу розвивать,
Що в світі цім любить і цінувать,
Енергій плин яких в тіла набрати?
7.01.2004 р.
Сонет 106
Уявіть: у Вас розквітла квітка,
Все життя вона в нутрі зроста!
Корінець – в основі живота,
Там, де пряжки ременя відмітка;
З корінця стебло – тоненька нитка
Із листками – вгору, здовж хребта,
До вінця з пелюсток пророста!
Понад нею – дах: реберна клітка.
Що за квітка квітне непроста?
Пригадаймо заповідь Христа:
„У тобі настане Царство Боже,
Як душа зуміє розцвісти
Дивом неземної красоти,
Що на жодне із земних несхоже!”
12.01.2004 р.
Сонет 110
З часом людство може зовсім зникнуть,
Як припинить душу розвивать,
І привчиться тільки торгувать.
Як творити молоді одвикнуть,
То діждемся – всіх за поли смикнуть,
Хто привчився тільки споживать,
Хто не вміє душу відчувать,
Смикнуть так – не встигнуть навіть скрикнуть!
Гармонійний розвиток, бува,
Часто – побажання чи слова!
Важко в нім дібратися до діла!
Та не варто навпіл розривать
Душу й тіло – разом гартувать
Так, аби душа не отверділа!
14.01.2004 р.
Сонет 111
Життя – театр! У всіх живих є ролі,
І декорацій вистача навкруг!
Допоки не згаса арени круг,
Ми лицедієм в радості і болі.
Випробувань і драм в житті доволі,
Натхнення злетів і часів напруг,
І добре, що життя не видно пруг,
І є свобода виявлення волі
У певних рамках зла і доброти.
Як вірну путь нам правильно знайти?
Хто для акторів признача гастролі?
Над нами є Верховні Вчителі,
Що відають розвиненням Землі,
Вкладаючи у душі певні долі.
14.01.2004 р.
Сонет 114
Зла думка, злочин, кара, покаяння...
Чим завершатись має цей ланцюг,
Щоб розірвати зла порочний круг?
Чи ж каяття – це ланка в нім остання?
А чом не перша, ніби привітання?
Можливо, зла і не було б навкруг,
Злочинців, жебраків і ледацюг?
Чому ми в Бога просим подаяння?
Бо Бог – могутній, ми ж усі – слабі?
Чом не знаходим сили у собі
Покаятись, подякувать за блага,
Котрі Господь усім живим дає,
І вірить, що у кожному з нас є
Спинити зло рішимість і відвага!
19.01.2004 р.
Сонет 129
Матерії без Духу не буває!
Свідомістю пронизані світи!
В собі Творця не зможе віднайти
Той, хто про це не зна, чи забуває.
Свідомості постійно прибуває!
Лиш в розвитку свідомому пройти
Нам пощастить до чільної мети,
Де справжнє наше „Я” перебуває!
Дорозі цій радієм я і ти:
Усі світи народжені цвісти!
Душа у світлім пошуку співає!
У майбуття прокинемо мости!
Душі чуття не можуть підвести!
Одвічний поступ у душі триває!
3.02.2004 р.
Сонет 142
Людей при спілкуванні споглядаєм,
І бачим відображення чиє?
Звичайно, їхніх душ, а ще – своє!
Якими в їх обличчях виглядаєм,
Коли мовчим, чи щось розповідаєм?
Насправді не такими, як ми є!
То що ж реальне бачення псує?
Те, що усе вчорашнім пам’ятаєм!
В житті щомиті змінюється все,
І кожна мить оновлення несе!
Допоки зміни ці ми відчуваєм,
Ми змінювати можемо світи,
І власне відображення знайти
У всьому, що невпинно розвиваєм!
18.02.2004 р.
Сонет 145
В одних мета – допомагати людству,
А інший ради і собі не дасть.
Ще дехто проривається у власть,
Аби віддать належне словоблудству.
А хтось життя присвячує паскудству:
Аби в пияцтві, наркоті пропасть,
Або себе безсовісно продасть –
І тіло, й душу – тлінню і розпутству.
Тож головне: яка в людей душа,
І що вона зробити поспіша
Щодня в духовній практиці людини!?
В себе самого пильно зазирни,
І що у душу ти береш – збагни –
Від Господа, суспільства чи родини!
22.02.2004 р.
Сонет 146
Уроків низка долею дається,
Замислених в зародження момент.
Триває все життя експеримент:
У що урок наш кожен розів’ється,
В які чуття і дії переллється?
Чи вірний оберем еквівалент
Аспектам Сонця, Місяця й планет,
Що в людства звично гороскопом зветься,
Аби засвоїть повністю урок,
Збагнути вірні думку, слово, крок,
І на граблі щораз не наступати?
Збагнім, як творить світ і нас Творець,
Візьмім Отця закони за взірець –
І звідаєм, як вірно поступати!
23.02.2004 р.
Сонет 147
Всі люди при зародженні – таланти:
Поети, композитори, співці,
Актори, зодчі, ратаї, митці,
А душі – найчистіші діаманти!
Тіла в земному втіленні – атланти
Й каріатиди з Небом на руці!
Чом на долонях, в душах знаки ці
Нам не взірці, ми ж часто – дипломанти
Не в конкурсі життя, а суєти?!
Як іскру Божу у собі знайти
І в розвої нічим не загасити?
І душу, й тіло змалку берегти,
Із Богом в серці по життю іти
І дякувать частіше, ніж просити!
25.02.2004 р.
Сонет 161
Найбільший ворог – він в нутрі дрімає,
Очікує на приводи до дій!
У впевненості ми живем святій,
Що ні, його в свідомості немає!
Він у напрузі нас, бува, тримає
В житейській ситуації простій,
У мрії переконує пустій,
І на борню зі світом підіймає,
Чи залишає зовсім без надій.
Він часу, грошей, радості крадій,
Бо світ в неадекватності сприймає,
Брехливий підлабузник і крутій,
Підступний, злий, пихатий лиходій:
Дай волю – він і долю поламає!
15.03.2004 р.
Сонет 167
„Вам залишилось жити п’ять хвилин!” –
Що й як тепер зосталося зробити?
На цілий світ про горе розтрубити?
Старатись зупинити часу плин?
Чи, сплюнувши терпкий з горлянки клин,
Програму дій миттєво розробити,
Яку зі справ скоріше доробити?
Варт в голові думок спинити млин,
І в радості, подякувавши Богу
За неповторну пройдену дорогу,
Спокійно доконати справу ту,
Котру робили, і на допомогу
В собі сконцентрувати волю строгу,
Гармонію, Любов і красоту!
24.03.2004 р.
Сонет 174
Поміщені всі відповіді в нас!
Як їх знайти – найперше запитання!?
На це відгадка, певно, не остання:
Для відповіді кожної – свій час!
Життя найперший і останній клас
Різняться лиш глибинами пізнання,
Допоки ще триває розгортання,
Розширення усіх всесвітніх мас –
Із Всесвітом ми ростемо у русі
В пучках енергій у Творцевім Дусі,
Отак, як Бог, цей Всесвіт пізнаєм!
Без розвитку пізнання не буває!
У розвої живе перебуває!
В усім Творця начало визнаєм!
28.03.2004 р.
Сонет 175
Вширшки пліч постав на землю ступні,
Пальці ніг легенько в землю впни,
Пузо нижче пупа підтягни,
Прожени усі думки підступні,
Осягни в миттєвості наступні:
Світло істин ллється з вишини!
Сконцентруйся, істини збагни –
Всім, хто прагне, істини доступні!
Поспитати можеш Небеса
Про знання, котрі вже маєш сам
У собі, аби їх знов розкрити!
Ти повір в реальні чудеса:
Божий світ – гармонія, краса!
Прагне всім світи Господь відкрити!
29.03.2004 р.
Сонет 193
В нас головний конфлікт між „хочу!” й „мушу!”
Склада в житті дилему основну,
Хвилюючу, відчутну, затяжну!
Він крає навпіл почуття і душу,
У серці поселя тривогу, стужу,
Бува, хова дорогу головну,
Веде на стежку хибну і кружну
Людину, до задач душі байдужу!
Себе самого варто пізнавать
І голос серця вміть розпізнавать
Між голосів не істинних, негожих!
І ціль людська – не тільки споживать:
Світи нові творить, генерувать
В гармонії, красі законів Божих!
18.04.2004 р.
Сонет 196
Якби ми знали, як Господь старався
І душу нашу, й тіло сотворить,
Ніколи б ми не сміли говорить
Про Бога всує! Сумнів не закрався б
В Творця бутті в сліпця, котрий цурався
Його в собі пізнать і відтворить,
Душі до Бога шлях прямий відкрить!
Якби за цю задачу кожен брався
Свідомо, змалку стаючи на Путь,
То скільки благ могли б усі здобуть!
В гірлянди квітів світ би весь убрався!
Тоді про смерть могли б усі забуть,
І не такими б ми були, мабуть,
І помирать ніхто би не збирався!
23.04.2004 р.
Сонет 198
Не можна двічі злитися з рікою:
Ріка Життя з тобою виника
Із чистого прозорого струмка,
Лугами в’ється стрічкою стрімкою,
Веселою, спочатку гомінкою,
Як стане трохи ширша – примовка,
Спокійна, повновода протіка,
Лиш на порогах враз стає швидкою,
І все тече у море-океан,
І що його не бачить – то обман!
Струмок і океан навік єдині!
В людської долі теж подібний стан:
Зродись струмком і океаном стань
В єдину мить, підвладну і людині!
25.04.2004 р.
Сонет 199
Є сфери, де здійснити все можливо:
Пізнати можна серцем, де вони!
В священний простір серденька сягни
Безстрашним духом в тиші терпеливо,
У сферах тих обачно, неквапливо,
Свідомість сконцентруй і надихни:
Задай питання, відповідь збагни,
Бо правильно збагнуть – не менш важливо!
У відповідь почуєш чи слова,
Чи образами сфера відкрива
Минуле чи майбутнє. Тож сміливо
Сприймай почуті й бачені дива –
Нам дані серце, розум, голова
Світ пізнавать, творити бережливо!
27.04.2004 р.
Сонет 204
Сучасній жінці – не до допомоги!?
Вона – рішуча, вправна, ділова,
Кмітлива, самостійна, вольова,
Із поглядом усміхненим і строгим.
У неї до життя свої вимоги:
З чоловіками зрівнює права,
Бо зна і вміє більш за них, бува!
Чим платить за свободи й перемоги?
Тим, що про себе часто забува,
І скільки треба – не відпочива?
Дітей не має, чи важкі пологи?
Якщо в ладу з душею голова,
Допоки в серці жар-Любов жива –
Сучасна жінка буде рівна Богу!
5.05.2004 р.
Сонет 205
Що нас усіх оточує? Це – хвилі!
Та й ми самі – це форма польова!
Дрімає ум чи думку колива –
Сновидить сни чи творить вірші білі –
То певні хвилі досягають цілі,
І ледь вловимий образ виплива,
Миттєво концентрується в слова,
У музику, картини, твори вмілі!
Задіяна не тільки голова
В процесі видозмінення єства –
Всі зміни у людськім фізичнім тілі
Ментальне і астральне відбива,
І діяти причинне підбива!
Відчуй тіла при мозку повнім штилі!
7.05.2004 р.
Сонет 210
Присвячується Арнольду Мінделлу
Господь дарує нам турботи денні,
І душам навіває сни нічні,
Приємні, кольорові, чи страшні,
Що проникають в відчуття щоденні.
Ми сни не помічаємо буденні, І зрідка, в денні миті осяйні,
Вчуваєм те, що почалось у сні,
І робимся щасливі чи стражденні!
Цих сновидінь видіння незначні
Удень формують рухи похідні
В сомнамбулічнім, та не сплячім тілі!
Про долю можна взнати визначні
Подробиці, цікаві, потайні
Із рухів тіла – спробуймо на ділі!
12.05.2004 р.
Сонет 224
Що в дзеркалі побачить хоче юнка,
Яку картину в ньому спогляда?
Яка вона красива, молода,
Яка струнка фігура, ніби струнка?
Красуня в віці кола візерунка
Навкруг очей уважно розгляда
В люстерку, крем живлющий наклада,
І їй не треба іншого дарунка,
Як скажуть, що на двадцять вигляда!
А жіночка, в котрої вік – біда,
Із дзеркалом в напружених стосунках.
Тим, що в очах жіночих прогляда –
Чи в погляді радіє чи стражда –
Сповняється душі її чарунка!
27.05.2004 р.
Сонет 242
Людськеє око – світла концентратор,
Що світ у мозку вмить відобража.
В очах людини світиться душа!
Ще око – когерентний резонатор,
А мозок діє, ніби осцилятор,
Звідкіль крізь очі в простір вируша
Потік енергій. В нім переважа
Спектр Вищих Сил, вони – координатор!
Монах у Лаврі брав в печеру-ніч
Читати книгу, не паливши свіч,
Світив очима! Був він не новатор.
В богів Єгипту з виразу облич
Помітить можна: їм відома річ,
Що очі – і приймач, і генератор!
14.06.2004 р.
Сонет 245
В серцях людей, народжених в Любові
І люблячих життя – душа жива!
Здорове тіло серце поспіва
Омити плином зціленої крові!
В тілесному, духовному здоров’ї
Перебувати має й голова,
Її думки, команди і слова
Теж мають бути люблячі, здорові!
На тіло іннервація вплива:
Допоки в нім іще життя трива,
Із кожною клітиною в розмові
Постійно мозок наш перебува,
Пильнує, зберіга і розвива
Гармонію, красу у думці, слові!
18.06.2004 р.
Сонет 248
У людини череп – резонатор,
В нім малих багацько порожнин.
У нічнім затишші, в шумі днин
Хвилеводи, мов аналізатор,
Ловлять хвилі – дії стимулятор:
І думки, і образи, і сни
В мозку глиб спрямовують вони.
Вищий Розум – хвиль тих осцилятор!
Вигин хвиль у черепі складний
Під малюнок звивин кривизни
Підганя Творець-Імпровізатор!
Роль людського черепа збагни,
Глибини в пізнанні досягни!
Цей сонет тобі – каталізатор!
19.06.2004 р.
Сонет 258
Ким є Людина – знаємо достоту?
Нізащо не обмануть нас слова,
Що це – інформаційно-хвильова
Навіки Богом створена істота,
Проявлена на багатьох частотах!
Клітина кожна – сутність вольова,
Дух і думки – то форма польова,
Відсутня лиш у Всесвіту пустотах!
Синхронно-асинхронна голова
В розвиненні щомить перебува,
Всі органи звучать на різних нотах.
Весь організм – із Божого єства,
В нім Бог Себе й Людину розвива,
Як особистість, у людських спільнотах!
25.06.2004 р.
Сонет 296
Насправді Бог і Істина – у тиші.
Хто їх пізнав – здебільшого мовчить.
Кому дається – інших стиха вчить,
Аби спізнали душі найчистіші
Знання Господні, істини простіші,
Як ум людський до серця підключить.
Хто не пізнав – здебільшого кричить
В ілюзіях про речі найсвятіші.
Частенько нас відволікає шум
Од власних знань, глибинних ясних дум,
На манівці збивається дорога.
Спитай себе: „Коли я страх лишу
І зазирну за суєти межу,
Аби пізнати Істину і Бога?!”
7.08.2004 р.
Сонет 304
Перестань жалітися на долю!
Світ довкола серцем осягни!
Глибини в пізнанні досягни!
Дай душі висловлюватись вволю!
Контролюй нутра настійну волю!
Будь-кого нізащо не вини!
Божих істин розумом сягни!
Довіряй в душі і тілі болю!
Хибні звички плідними зміни!
Відчувай ознаки новизни!
Переймись Творця святою роллю!
Врешті, в душу власну зазирни,
Хто ти є, ким хочеш буть – збагни
І крокуй за мрією-Ассоллю!
9.08.2004 р.
Сонет 329
Щодня язик тримати за зубами,
Хто не німий, нечасто випада.
Питається, яка у тім нужда?
Хоч в решеті не возимо попа ми,
Не варто буть безмовними стовпами:
Співання, спілкування чи їда –
Ворушиться язик, не досажда,
Лиш іноді спочивши за губами!?
Коли до піднебіння примика
Язик – він круг Небесний замика
Енергії, що в нас тече кругами!
Якщо для слів він грає роль замка –
У тиші спілкування виника
Із власним „Я”, із мудрими богами!
28.08.2004 р.
Сонет 358
І навіть зуб по образу й подобі
Господь створив із тих же трьох частин,
Що й все у світі! Спробуймо знайти
Частини ці; в дантистів зуби – хоббі!
Зуб в порожнині рота в першій спробі
Зроста молочний. Містить зуб дентин
З емаллю, пульпу з плетивом судин
І, звісно, нерви. Людям і худобі
Допомагають зуби розжувать
Все, що зубам доводиться урвать,
Спокійно жуючи, а чи в жадобі.
Тож пульпи суть – енергію давать,
Дентину – масу зуба розвивать,
Ціль нерва – дані слать в міцній оздобі!
11.09.2004 р.
Сонет 385
В людини рудименти й атавізми
Бувають, певно, тільки в голові,
В думках! Допоки в тілі ми живі –
В розвиненні клітиннім організму
Живем життя! Та досі ще крізь призму
Невігластва, що в декого в крові,
Ми не бажаєм пізнавать нові
Знання про себе! Дивно до комізму,
Як кажуть, що апендикс – рудимент,
Чи кутні зуби треба рвать в момент,
Мов, не жують вони і зовсім лишні!
Невігластву не зводьмо монумент –
Непевний завше в нього постамент!
Метім з умів ілюзії колишні!
18.09.2004 р.
Сонет 389
Що знаєм ми про невідступність карми,
Чи про причин і наслідків зв’язки
З тих пір іще, як предки-козаки
Здавен жили, ростили хліб віками,
Своїх синів плекали козаками,
Аби сіяти славі крізь віки?!
Дівчата убиралися в вінки,
Переплітали коси стрічечками!
Жінки тоді могли спинить коня!
Тож прадіди жили не навмання,
Кріпкі були і розумом, й руками,
І знали: що посієш – те й пожнеш,
Та доленьки своєї не минеш,
Що вишита на рушнику нитками!
19.09.2004 р.
Сонет 397
Насправді Хто Я Є? Це запитання
Цікавить всіх, хто на Землі живе?!
Питання Вам відоме чи нове?
І перший крик, і навіть мить остання
Являють світу відповідь-вітання,
Що у безмежжя Всесвіту пливе
І нас до усвідомлення зове:
То результат Любові чи страждання?
Ми творим світ, чи світ формує нас?
Долаєм простір, чи марнуєм час?!
Світ істин взнавши, прагнемо єднання?
Допоки в серці вічний жар не згас,
Ми світу декларуєм кожен раз,
Наскільки в цім поглибили пізнаня!
24.09.2004 р.
Сонет 412
Всім у житті свої даються ролі,
Є й головна у кожного мета!
Хто ми, ким бути – загадка проста,
Відгадці ж нас ні в дитсадку, ні в школі
Не звикли вчити на житейськім полі!
Що заважа узнати – суєта?
Тож ким, бува, людина вироста,
Не з’ївши в цім питанні й пуда солі,
Коли в ній роль несправжня пророста,
Мети немає справжньої, а та,
Що є – веде до скрути чи сваволі,
Тому що чи бездушна, чи пуста?!
На загадки ці відповідь дістать
Нам варто прагнуть на початку долі!
30.09.2004 р.
Сонет 413
Примружся од вібрацій слів гортанних,
Од криків чайок, в клекоті різких,
Од звуків дзвонів бомкання дзвінких,
Од бубоніння бубнів, слів шаманних,
Мов гуркоту громів безперестанних,
Од шамотіння комишів сухих,
Од відчуття – останній відзвук стих!
В запалій тиші плин думок спонтанних
Вповільнивсь, обмілів і згодом щез.
З думками спокійніше? Ліпше – без!
Відчувши рух енергій неустанних
У тілі від Землі і до Небес,
Влови, як власний дух в тобі воскрес
В вібраціях і ритмах первозданних!
1.10.2004 р.
Сонет 417
Народна мудрість вузлики на пам’ять,
Аби згадать щось, радить зав’язать.
Ще більшу мудрість прагне нам вказать
Ця хитрість, пропонуючи затямить:
Все те, що ми засуджуєм без тями –
До себе прагне міцно прив’язать
Свідомість нашу, ніби пов’язать
Думки про судне, як в жнива, снопами!
Аби снопи ці перемолотить
І все розвіять, знов не проростить –
Збагнути варто: все те, що ми гудим,
Благословивши, треба відпустить,
Усім пробачить і усе простить,
Не мать в житті нічого, що ми судим!
2.10.2004 р.
Сонет 421
Коли вже не залишиться клітини,
Незнаної у тілі – лиш тоді
І люди будуть вічно молоді,
І в світі, що від створення єдиний,
Не буде вже секретів для людини!
Вона пізнає таїну світів
У Всесвіту найдальшому куті,
Туди без космольоту на гостини
За мить коротку зможе долетіть,
Лиш варто буде сильно захотіть,
Сконцентрувавши промінь із грудини,
Від серця прокладаючи путі!
Непізнаного доста ще в Бутті
Для нас, дітей Творцевої родини!
3.10.2004 р.
Сонет 433
Лише коли засвоїмо науку
Уроків долі власної сповна –
Не буде знов повторювать вона
Для нас їх, перетворюючи в муку
Чи карусель перипетій, розпуку!
Нам стане зрозуміла глибина
Всього, що відбувається, й вина
Розтане будь-чия, і запоруку
Ми зможемо отримати у тім,
Що зрозумієм, де наш справжній дім,
І хто дає нам допомоги руку!
Весь світ постане в сяйві золотім,
Душа закличе радісно: „Злетім
Увись, орлу подібно, а не круку!”
14.10.2004 р.
Сонет 439
Проживім хоча б добу в контролі
Власних дій, думок, емоцій, сну,
І збагнімо древню новину:
Ми завжди виконуємо ролі!
Їх за день у нас бува доволі –
Граєм роль веселу чи сумну –
Навіть кілька ролей в мить одну,
Що плетуть канву людської долі!
На Землі проходячи урок,
Здійснюймо свідомо кожен крок,
Вірних дій, думок збагнім паролі –
Зрозумієм за короткий строк
Ті слова, що їх прорік Пророк:
Воля наша – в виявленні волі!
22.10.2004 р.
Сонет 449
Людей од Бога ум лиш віддаляє!
Із Богом той, хто думку вимика!
Звичайно, Бог не зразу виника
В уяві тих, хто думку відділяє
І символами Бога наділяє
Той образ, що в свідомість проника.
Насправді Бог нікуди не зника –
Він завше нам увагу приділяє!
То тільки ми уважні не завжди,
Бо розум нас відволіка: „Зажди!” –
Щомиті щось настирно пропонує:
„Цить! Говори! Стривай! Поглянь туди!”
Пора його угомонить: „Пожди!
Помовч! Творець на тиші плин пильнує!”
25.10.2004 р.
Сонет 463
Заглиблюватись в себе спершу лячно:
Нутро пізнати – діло непросте,
Однак інакше людство не зросте!
Заглибившись – Творця пізна́є вдячно!
Щоправда, варто це робить обачно,
Аби уздріть, хто світ нам розпростер,
Ілюзій пелену з очей нам стер?!
Інакше здивуватись можна значно,
А головного так і не збагнуть:
Хто Всі Ми Є? Як душу осягнуть?
Як в серці із Творцем медитувати?
Як палицю при цім не перегнуть –
Нам мудрі книги й люди натякнуть,
Та треба йти – не книги цитувати!
5.11.2004 р.
Сонет 464
Ще невідомо, що для мозку ліпше:
Багато інформації, чи – нуль?
Без даних ззовні мозок править руль
В своє нутро, і проника все глибше,
Клітин програми протікають тихше,
І здатні навіть перейти в одну,
Аж доки не відчують білизну,
Що подихом Творця ледь чутно дише!
Клітини мозку здатні збунтувать:
Почать притьмом команди подавать
Розслабленому тілу у нірвані!
Варт розум з тілом синхронізувать,
З велінням серця гармонізувать
Всякчас, не тільки верхи на дивані!
5.11.2004 р.
Сонет 500
Коли про щось ми думать починаєм –
Одразу бути цим перестаєм.
Різниця є, як світ ми пізнаєм:
Чи мислим, чи без дум перебуваєм
В Бутті, де від народження все знаєм!
Ми згадуємо все життя своє:
Хто ми такі і ким насправді є?
Якими в мить наступну бути маєм?
Навряд чи нам підказують думки,
Якими буть – скоріше навпаки:
Якщо цей світ ми серцем відчуваєм
Душі своїй нетлінній завдяки –
Підкаже серце дії залюбки,
Котрими світ з Творцем ми розвиваєм!
24.12.2004 р.
Сонет 523
Людині чи творити, чи ламати,
В житті повинно буть не все одно!
А що тепер у пресі чи в кіно?
Яку з ідей підсовують сприймати?
Як будувать, ростити, підіймати
З Творцем в одній упряжці, заодно,
Чи, світ перетворивши на багно,
Відкинуть все найліпше, що нам мати
Творець на кожнім кроці, в кожну мить
Постійно пропонує?! Варто вміть
У ділі, слові, думці вибирати
Лиш те, що здатне цілий світ розвить,
І Хто Ми Є Насправді, проявить:
Ми є творці, не здатні помирати!
21.01.2005 р.
Сонет 531
Коли мала дитина щось питає –
А у дітей допитливість в крові –
Її цікавлять сторінки нові:
Вона Життя поезію читає,
Немов рукопис древній розгортає,
Дбайливо Богом згорнений в сувій –
У кожного із нас рукопис свій –
Аж поки достеменно не згадає
Все, що в людини завше в голові,
В душі і в серці: вічний Божий світ,
Що завше в нас, ніде не пропадає!
Бува, дорослий теж пита одвіт
І вимага за все у Бога звіт,
Мов ні за що вже не відповідає!
2.02.2005 р.
Сонет 539
Колись ми мову звірів розуміли,
Пташиний спів і щебет трактувать,
Діброви голос в шелесті вчувать
І шепотіння трав почуть уміли!
Земля завжди нам додавала сили,
Ми завше вміли Небо шанувать,
В гармонії з Буттям перебувать.
Невже ми все це вміння розгубили?
Чи приспане, завалене сміттям
І сьогодення суєтним життям,
Це вміння в глибині душі таїться,
Допоки ми існуєм прожиттям?
Людино! Пробудися і затям:
Душа згадає все, як не боїться!
6.02.2005 р.
Сонет 547
Скажи відверто: любиш тіло власне?
Напевно, так – як дужий, молодий,
Вродливий, хоч з лиця напийсь води,
Як в тілі відчуття здоров’я класне,
Коли не відчуваєш тіло, власне!
Якщо ж у нім життя лиша сліди
Такі, що недалеко до біди,
Буває, тіло мучиться, нещасне!
Якщо хазяїн тіло не беріг,
То хай про нього дбають лікарі?
Вслухаймось в тіла твердження завчасне:
„Хазяїне, збагни, що є в нутрі,
Бо я – душі твоєї оберіг
Тут, на Землі! Я – вічне і прекрасне!”
12.02.2005 р.
Сонет 549
Чи може вічним тіло буть фізичне
В людини? Так, за деяких умов:
Коли в клітині кожній є Любов,
Як емоційне тіло – гармонічне,
Астральне за масштабом – галактичне,
Ментальне тіло сповнене основ
Всесвітніх знань, й тіла всі – заодно
З Творцем! Тоді вмирання – нелогічне!
Слабі клітини вдасться замінить,
Старіння організму припинить,
Назад крутнувши колесо кармічне,
Відчуть, як в тілі кожен нерв бринить,
Потік енергій вільно струменить,
Відновлюючи поле магнетичне!
12.02.2005 р.
Сонет 550
Бува, мала дитина вийде з дому
Помандрувать в довколишні світи,
Нові, незнані, а назад найти
Не може путь, аби вернуть додому.
Її, малу, не зовсім ще свідому,
Проймає острах: як додому йти?
Кого питать, хто б зміг допомогти
Перетворить дорогу невідому
В короткий, світлий, нежурливий шлях
До отчого порога? І маля,
Бува, заплаче гірко, а по тому,
Як згодом хтось в дорозі пособля,
Й воно вже бачить дім свій віддаля –
Біжить маля, забувши про утому!
14.02.2004 р.
Сонет 551
Немов мала дитина, що блукає,
Зайшовши з дому далі погулять,
Коли вертатись відчуття велять
Додому їй – вже матінка гукає,
Що завше на дитя своє чекає,
Бо серце і душа її щемлять –
Коли в маляти ніжки вже болять, –
Надію повернутися плекає!
Так і в дорослім, зрілому житті
Буває часто, збочивши з Путі,
Себе ми починаємо питати:
Де я, і де мій справжній отчий дім?
Хто я, і чи такий, ким буть хотів?
Ким у наступну мить я прагну стати?!
15.02.2005 р.
Сонет 555
Якщо ти – Бог, а ти – Творця частинка,
Як будеш діять у наступну мить?
Чи надихнешся врешті зрозуміть,
Як діє Божа у тобі клітинка,
Як плоттю Бога струменить судинка,
Чому так серце радісно щемить,
Коли йому вдається проломить
Ілюзій лід, прозорий, мов пластинка
З тонкої, ледь помітної, слюди,
Натрапить на Реальності сліди,
Сприйняти в світі все творінням Божим?!
Найліпше власне втілення вклади
В наступну мить, і так життя веди,
Аби в усім на Бога бути схожим!
18.02.2005 р.
Сонет 560
Від старості Людина не вмирає –
Од дуру в голові і од хвороб,
Бо вічно жить не робить навіть спроб,
Дурним думкам і звичкам потурає,
У тілі й голові не прибирає,
Як там дурні думки чи злий мікроб,
І хто на неї не вчепив тавро б –
Їм вірить, до душі ж не зазирає!
Пора здійснить в свідомості прорив:
Творець людину вічною створив,
Із вічною душею в вічнім тілі!
Я істини нової не відкрив –
Про це Господь не раз нам говорив:
Пора збагнути, Хто Ми Є, на ділі!
25.02.2005 р.
Сонет 578
Довкола інформацій – скільки хочеш,
І безліч знань в тобі – їх осягни,
Із серденька діставши глибини,
Як голову собі ти не морочиш:
Про незнання байки їй не торочиш!
Собі не віриш – ставлення зміни
До власної особи, досягни
Глибин, звідкіль ти істини пророчиш!
Творцевих знань в тобі і навкруги –
Безмежжя! Варт набратися снаги,
Терпіння, вміння, прагнення відкрити
Безмежних знань безкрайні береги,
І пригадать, як вміють їх боги
Опанувать, аби світи творити!
8.03.2005 р.
Сонет 596
Впродовж життя з дитинства любим гратись,
Щоправда, не в усіх весела гра.
Сама людина ігри вибира
Чи ні – в тім достеменно розібратись
Не кожному вдається, та добратись
До ігор настає у всіх пора!
В дитячі ігри грає дітвора,
Дорослі і собі давай старатись:
Вони ще не забули гри процес!
Суворість натягнувши на лице,
Ми граємось у фантики, машинки,
В солдатики, у принців і принцес,
В ляльки, війну, і не сприймаєм це,
Немов дитячих пустощів обжинки!
20.03.2005 р.
Сонет 603
Які потужні сили діють в вирі!
Шал торсіонних вихрів – буревій,
Прискорений в спіралі круговій!
Він миттю розлітається у вирій
З води чи суходолу в хмарі сірій,
По дивній траєкторії кривій.
Незримий, ледь вловимий суховій
Весь Всесвіт інформує в повній мірі
Про зміни, що миттєво відбулись!
Світ згадує, що відбулось колись,
Назад крутнувши торсіонні хвилі.
Майбутнє теж в них є, лиш помолись!
Довкола вири не перевелись!
Є вири й в нас – в енергетичнім тілі!
22.03.2005 р.
Сонет 613
Віками в генах родові програми
Записують душі тернистий шлях!
В інформаційних творені полях
У вигляді чудної криптограми,
Програми посилають шифрограми
У цифрах, одиничках і нулях,
У образах, нажитих у жалях
І радощах Комедії і Драми!
Людина підсвідомістю сприйма
Послання ці, хоча бува, сама
Не віда, хто її судьбу формує.
Програми ці торкаються керма
Людської долі, певно, недарма:
Душі завдання кожна з них нормує!
27.03.2005 р.
Сонет 647
Якщо себе любити неохота,
То знаймо: Бог нас любить все одно,
Коли ми навіть залягли на дно,
Немов в окоп при обстрілі піхота!
Трапляється щомиті нам нагода
Відчуть: Господь із нами заодно,
Лиш линьмо ввись, не лізьмо у багно,
Хоча, яка б не трапилась пригода,
Бог завжди в нас і завше – навкруги,
Тому і люди в за́думі – боги,
Хоча не всі про це іще згадали!
Перестаєм тоді платить борги
Судьбі, коли в нас вистача снаги
Збагнуть, що Бога ми в собі вгадали!
15.04.2005 р.
Сонет 649*
Як в нас Творцем закладене відкрити?
Про це, прибувши у Землі район,
Розповідала сутність нам – КРАЙОН –
З Лі Керроллом почавши говорити,
Вказавши на імпланти та імпринти.
Імплант – немов печатка-медальйон,
Притримать ладен здібностей мільйон,
Аби ми бід не встигли натворити,
Духовність не розвивши до пуття.
Імпринт – то карма віх цього життя,
Астрологічна карта при появі,
Структури тіл магнітно-польові,
Життів програми власні родові,
Відтінки барв у аурі яскраві.
16.04.2005 р.
* – «Крайон. Последние времена»,
Ли Керролл, издательство «София»,
2004 г.
Сонет 668
Імпринт нізащо нам не поміняти –
То наш духовний в цім житті портрет!
Його у нас ніхто не відбере,
Як лінії на пальцях не відняти.
Імпринта дію можна відміняти,
Якщо духовність силу набере,
Відкине ілюзорне і старе!
Як силу коригуючу підняти
Імплантів, регулюючих імпринт –
Підкажуть два наставники згори!
Коли ж імплант ми просим замінити
Скажімо, на нейтральний – інших три
Наставники продовжать дію гри:
Як ряд уроків карми відмінити!?
26.04.2005 р.
Сонет 672
Наставники є в кожної людини,
По двоє, а в просвітлених – по три.
Їх функція – допомагать згори
Відтворювать події і картини
В мереживі мирської павутини,
Щоб долю проявить без мішури,
Забарвлюючи в різні кольори –
Веселі чи сумні – людськії днини.
Вони з душею здійснюють зв’язок
По запитах людини, на зразок
Невсипних тлумачів, але небесних:
Наставники невтомні не з казок –
Майстри житейських пряників, різок
Зі світу душ у формах безтілесних!
27.04.2005 р.
Сонет 700*
Сама людина долю обирає:
Ким народитись, скільки жить років,
Кого собі обрати за батьків,
В яких місцях рости, якого краю,
Сама рідню і друзів добирає,
Здавен відомих, теж не байстрюків,
Живе, стражда, радіє, й між вінків
Зліта з труни, як тіло помирає.
Душа, земний проходячи урок,
Щораз живе у тілі певний строк –
Короткий, довгий – завше той же самий
У кожній інкарнації! Пророк
КРАЙОН, що править магнетизм зірок,
Нам розкриває дане Небесами!
1.06.2005 р.
* – Книга Лі Керролла „Крайон. Книга II. Не думай, как человек. Ченнелинг-ответы на насущные вопросы”
Вид. ТОВ ВД «София», 2005 р.
Сонет 784
В тонких тілах нарощуймо структури
Із Всесвітом невидимих зв’язків!
На протязі хвилин, годин, років
Зв’язків цих коди-абревіатури –
То доступу паролі до культури
Живих зірок, планет – материків
Свідомості, мільйонами віків
Вкарбованої в ноти партитури
Всесвітнього ансамблю всіх, живих –
Простих, премудрих, і передових,
Кому щастило ці світи відкрити!
В тілах будуймо, зміцнюймо мости,
Аби по них назовні, вглиб іти,
Себе в нових реальностях створити!
3.09.2005 р.
Сонет 795
Стикатись вперше боязко з незнаним:
Нам майже невідомий свій поріг
Можливостей, хоч завше Бог беріг,
Ділився Божим Духом незрівнянним!
Та хтось повинен бути первозваним
Вершителем проторених доріг,
І страх, Господній мудрий оберіг,
Допомага відчути нездоланним
Своє єство – хто страх перемага!
У страсі нас Господь оберіга,
Щоб йти вперед нам вистачило сили!
Коли стає нам тісно в берегах,
Іти за пруг з’являється снага –
Ступаймо у незнане кроком смілим!
7.09.2005 р.
Сонет 813
Усі ми починалися зі сфери,
Що згодом перероджується в тор.
Клітин невпинне ділення-повтор
Затим зриває плівку батисфери –
Яйцеклітини. Ці клітин трансфери
Провадить в них невидимий актор –
Його не відобразить монітор,
Він грає роль столику без афери!
Два протилежні тора полюси
Під впливом електромагнітних сил
Енергетичну тіла вісь формують,
А дочечка зростатиме чи син –
Відомо з перших зародка часин:
Тетраедри довічні інформують!
14.09.2005 р.
Сонет 821
Чи ми такі, якими бути маєм?!
Це запитання не про чин і стать,
А як самим собою врешті стать!?
Себе і світ реально ми сприймаєм?
Чи рівновагу у єстві тримаєм
І чи в Путі вдається не відстать,
А одступивши, вчасно наверстать?
Де на Путі тепер перебуваєм –
Уміє вповні кожен осягнуть?
Чи лиш тоді, як кармі підштовхнуть
Ізнов на Путь заблудлих доведеться?
Чи щиро прагнем в вірі присягнуть
Творцю, вершин просвітлення сягнуть?!
А чи бредем поволі, як ідеться?
19.09.2005 р.
Сонет 832
„Хто ти?” – отак нечасто нас питають.
Яку б на це Ви відповідь дали?
Сказали б, як батьки Вас нарекли?
Чи варіанти ще якісь витають?
Можливо, і такі от завітають:
Посада, чин, котрі Вам надали?
Звання чи фах, які Ви осягли?
Хай відповідь таку ще привітають:
„Я є творець за задумом Творця,
Я є борець за істинність лиця,
Я є взірець в думках, словах і діях!”
Вас не бентежить істина оця?
І як далеко всім нам до взірця
В ділах, словах, думках чи хоч надіях?!
28.09.2005 р.
Сонет 843
Чом, люди, боїмось собі признатись,
Хто Ми Такі, куди тримаєм Путь?!
Самі про це погодились забуть
На певний строк, аби колись зізнатись, –
Згадати, чи від Вчителів дізнатись, –
Що на Землі ми прагнемо набуть
Нових вібрацій, якостей, здобуть
Звання творців ділами, не зазнатись,
Виконуючи свій контракт земний –
Величний, героїчний, чи й страмний.
Чом з цим контрактом ми не прагнем знатись?
Відповідальність без чуття вини
За все – контракту стрижень основний!
На краще боїмось почать мінятись!?
10.10.2005 р.
Сонет 848
Всім українцям-козакам присвячується
Ми – часточки Творця із плоті, крові!
Всі люди – то земний Творцевий вид,
Хоч унікальний кожний індивід –
Багаті й бідні, скромні й гонорові –
Стрічки у душах носим кольорові,
І мисль у нас не тільки в голові!
А хто веде з козацтва родовід,
Той неодмінно дякує Покрові
За дух спасіння од всіляких бід!
Пора осіння – не сестра журбі,
В години ці жовтневі вечорові
За Путь земну подякуймо судьбі,
За те, що Бога носим і в собі,
За те, що Вічні, юні і здорові!
14.10.2005 р.
Сонет 852*
Добрий ранок! Що вночі наснилось?
Не відкрию, певно, новини:
Тіло відкликається на сни!
Уночі єство перемінилось!
Мандрувати тіло не лінилось!
Завше так бува: лише засни –
Тіло лине в сфери дивини
Побувати там, де ще не снилось!
Тіло сновидіння – наш маяк –
Уночі нам демонструє, як
Чи було, чи є, чи має бути,
Чи з душі виводить переляк.
Нам без нього не зрости ніяк,
Навіть тим, хто сни встига забути!
20.10.2005 р.
* – до книги А.Міндела „Сновидение в бодрствовании”
Сонет 854*
Ум розкріпачить і омолодити
Поможе власне внутрішнє маля:
Коли ми ще – безмовне немовля,
Завісу ще не вповні опустити
Встигає Небо, і туман згустити
Над спомином: приходим звідкіля,
Над дійсністю: зродила нас Земля,
І Небо потрудилось освятити!?
Коли ж ми виростаєм – малюка
В собі не помічаєм. Закляка
Маля, готове нюні розпустити.
І ум частенько малюка ляка,
А вивільнім – у захваті скака
В стремлінні нас, дорослих, просвітити!
21.10.2005 р.
* - до книги „КРАЙОН. Алхимия человеческого духа”, видавництво „Софія”, 2005 р.
Сонет 860
У Небесах, звідкіль на Землю сходим,
Ми неповторні носим імена.
Коли земний поточний цикл мина,
У власне „Я” на Небесах ми входим,
І в зал пошани з гідністю заходим,
Де із присутніх кожен нас вже зна,
Де привітання радісне луна,
Коли до друзів давніх ми підходим!
Ім’я Небесне суть відобража
Душі людської – добре зна душа,
Яке в людини в Небесах призвання!
Ім’я Небесне величчю вража,
Земної долі сутність виража!
Ім’я Небесне варте пізнавання!
24.10.2005 р.
Сонет 865
Один з законів Всесвіту говорить:
Свободу волі інших поважай,
Творить їх вибір їм не заважай,
Якщо людина явне зло не творить –
Таке, що задум Господа спотворить –
Своїм табу людей не ображай,
Бо пожинає кожен свій врожай:
Хтось власне тіло цигарками морить,
Комусь на ум спадає дур чи лінь,
Чиясь душа без добрих устремлінь
Людини суть і будучність формує!
Бува, що й карма давніх поколінь
Не дозволя піднятися з колін,
І слово інших долю деформує!
26.10.2005 р.
Сонет 871
Всі решту тіл, окрім фізичних, люди –
І бідняки, і навіть вища знать –
Не бачать зором, та й не прагнуть знать!
І зір наш непрозорий од полуди,
Напевно, не за свідчення Іуди:
Аби – Хто Є Ми – врешті решт пізнать,
Себе, як Бога часточку, признать,
І Бога бачить у собі і всюди!
Книг вистачає про тіла тонкі,
За найгрубіше більш чи менш тривкі,
Душею переплетені в єдину
Інформаційну матрицю зв’язків
Енергетичних центрів, острівків
Матерії – в божественну Людину!
27.10.2005 р.
Сонет 874
Ми, люди на Землі, мов бджоли й трутні
В планетній борті, у земнім рою!
Нектар наш вельми ціниться в Раю,
Якщо краплини дьогтю в нім відсутні!
Як медоноси вибираєм путні,
Усі здорові – як один в строю –
І представляєм всі одну сім’ю,
То й результати маємо могутні!
Самим нам дане право вибирать,
Куди літать, який нектар збирать!
Щоб медозбори в нас були відчутні,
Любов на вищих нотах варто грать,
До денця ду́ші нею пробирать!
Меди в світи несімо незабутні!
29.10.2005 р.
Сонет 884
Ми на Землі проходимо уроки,
Вдягаючи свої земні тіла,
Що їх Земля нам Матінка дала
На вічні чи, бува, коротші строки.
За цю можливість платимо оброки
В залежності: які вершим діла,
Яка на Землю карма притягла,
Наскільки вдало здійснюємо кроки,
Як стрімко розвиваємо уми,
Просвітлюючи закутки пітьми
Своїми світлоносними тілами,
Як прагнемо вібраціями ми
Творить Любов, гармонію і мир –
Віддячить Богу словом і ділами!
4.11.2005 р.
Сонет 937
Спитай себе: „Чого не вистачає
Мені для щастя в цю єдину мить?!”
Питання це нескладно зрозуміть,
Одначе ум відмовки постачає
І будь-що до переліку включає,
Мовляв, мерщій недоліки поміть:
І це дістати треба, й те зуміть,
Туди поспіть!.. Людина мить втрачає,
В минуле чи в майбутнє порина.
Нестача – то ілюзія! Пірна
У неї ум, щоб вектор нам задати:
Що розвивать?! Наступна мить зрина,
І серденько запитує вона:
„Ти хочеш буть щасливим, чи страждати?!”
6.12.2005 р.
Сонет 940
Присвячується пані Шмигельській Ніні Валентинівні –
З Любов’ю!
Ми жити підрядилися на Вічність!
Згадай Небесний план свій основний!
Знайди свій шлях до Бога осяйний!
Відчуй Путі незбагнену магічність
І пройдених з Творцем доріг логічність!
Од згадки пережитих втрат не ний!
Як дійсно голос серця – панівний,
Людина миті поміча космічність
І будучності вгадує ростки!
Дух прокладає в майбуття містки!
Слугує план душі дороговказом!
Ум зміцнює із Всесвітом зв’язки!
Реальність перевершує казки:
В ній Всесвіт діє за душі наказом!
9.12.2005 р.
Сонет 941
Як в голові потік думок спинити,
Що їх настійно „его” промовля,
Мов балакуче суєтне маля?
І чим потік цей варто замінити?
Спини на мить – ум почина дражнити:
Цьому, тому увагу приділя,
Заплющиш очі – вихопить здаля
Думки настирні, знов воліє нити!
Сидиш, стоїш – на повні ступні стань,
Притисни пальці до землі – дістань
Її... Частинку власної уваги
Перемісти у нижній свій даньтянь...
Спокійно дихай, відслідковуй стан
Єства в Бутті німої рівноваги!..
12.12.2005 р.
Сонет 943
Людина здатна дихати крізь пори
Своєї шкіри не лише тоді,
Як тіло у повітрі – у воді,
Де без повітря не знайти опори,
В землі, як мох, що дихає крізь спори,
Закопаним, мов йог, на самоті,
Не при страшному Божому суді –
Для цього варт повідкривать запори
І в шкірі власній, і в своїм умі!
Не віриться? Подихаймо самі:
Ледь чутно плин повітря проникає
Крізь пори вглиб ... Енергії приймім
І видихаймо в захваті німім!..
Хай шкіра світом дихати звикає!
14.12.2005 р.
Сонет 946
Присвячується Майстрині пані Людмилі Дмитрівні Тарасовій
Людина здатна бачить „третім оком”
Енергій плин, що у єстві течуть,
І „третім вухом” недосяжне чуть,
А „друге серце” служить їй пророком!
Ці вміння не даються ненароком –
Вони в нутрі, нікуди не втечуть –
Енергії і практика їх тчуть.
Відкриймо ці дари цигун уроком!
У кімсь пробудить здібність шок чи стрес,
Та ліпше, проявивши інтерес,
Невпинно розвивати крок за кроком
Своє єство! Хай розвою процес
Душі невпинний направля прогрес
І тіло манить жити Вічним строком!
15.12.2005 р.
Сонет 957
Буває, що давно набуті звички
Перешкоджають втілювать нове
І поступ уповільнюють наверх,
Мов обплели маленькі чоловічки
Нитками туго під покровом нічки
І руки, й ноги – скутий Гулівер,
Як у авто без палива шофер!
А танцювати від одної пічки –
Не ліпша путь нове в єстві розвить,
Уму знання незвідані привить,
Нових енергій плин відчути в тілі,
Бо недостатньо просто заявить:
„Змінитись хочу!” – й далі ґав ловить,
Зусиль не докладаючи на ділі!
21.12.2005 р.
Сонет 960
Все більше люду бачить „третім оком”!
Розвинення їх тіл тонких таке,
Що вміння це здебільшого тривке,
Хоч на початку видавалось шоком.
А декому воно вилазить боком,
Як тиск стриба, серцебиття стрімке,
Чи кров солодкувата, мов лікер –
Судини можуть лопнуть ненароком.
Ті, хто почав до бачення звикать,
Навчивсь його „вмикать” і „вимикать”,
Поглиблюючи вміння крок за кроком,
Тренуються в світ Істини вникать!
Щоправда, може бачення й зникать,
Як все, що є людським земним уроком.
24.12.2005 р.
Сонет 977
Життя людські – невпинна гра гормонів:
Тестостерон і норадреналін,
Гормони росту, смерті, інсулін –
Біологічний дирижер мільйонів,
Шалене вирування стадіонів,
Пригноблення чи підняття з колін,
Од коми-крапки до життя трамплін,
Перебіг президентських перегонів
І виборне патякання без мір,
Брудна війна, й людина – дикий звір
Страшної і нелюдської породи!
Людина-бог, і – життєдайний мир,
Любові шал, закоханості вир,
Гармонія людини і Природи!
8.01.2006 р.
Сонет 990
Бува, в Людині селяться істоти
З реальностей, із нашою близьких,
Що мають вигляд гадів будь-яких:
Змій, павуків і різної гидоти,
Призводять до болячки чи нудоти,
Існуючи у формах нетривких:
Розмитих хмаровиськ, в’язких, слизьких.
Вони Людині досаждають доти,
Аж доки не встановиться контакт,
Проявляться серйозний намір, такт,
І той, хто з ними справитися вміє,
З істотою уклавши мовчки пакт,
Її спровадить крізь тунельний тракт
У світ, звідкіль та вирватись не сміє!
20.01.2006 р.
Сонет 997
Неправда, що батьків не вибираєм!
І Землю вибираєм, і батьків!
Ланцюг уроків уподовж років
Душею, зріти спраглою, вбираєм!
Епохами ми не перебираєм –
Ми на Землі не в ролі новаків:
Є в душах пам’ять глибини віків,
Є вміння, як створити Землю раєм!
Дуальність вміє приховать сліди
Реальності, та в серденьку завжди
Знання душі готові говорити!
Утворені з Небес, Землі, води,
Ми – Вічні! В серці пам’ять пробуди,
Як світ з Любов’ю в Вічності творити!
26.01.2006 р.
Сонет 1011
Одних умить прови́діння направить
Йти по єдино вірному шляху,
Не потраплять на стежечку глуху,
А збочать – мудра доля враз поправить,
На Путь крізь ряд випробувань доправить,
Аби здолать їх – силу дасть, снагу.
І люди не лишаються в боргу –
Всяк, ціль досягши, Богоматір славить!
Хтось ліпшу долю все життя шука,
Наживши славу битого жука,
А радості й достатку не знаходить!
Хтось вік своє призначення чека ...
Є й ті, хто долю навіть не гука,
Бо знають: Бог до них щомить приходить!
3.02.2006 р.
Сонет 1022
„Життя достоту довге й осоружне!” –
Гадають, певне, ті, хто жить втомивсь!
Та хто міцний ще духом, не зломивсь,
У кого тіло із душею дружне,
Хода бадьора, мислення потужне,
Старизни присмерк в долю не вломивсь –
Той мов росою Вічності умивсь,
В нім почуття Любові непорушне!
Допоки любим – ні́коли старіть!
Світи Любов’ю прагнім обігріть!
Хай почуття це щире, не натужне,
Ясніше зорі надихне зоріть!
Ми здатні Вічно радісно творить,
Плекати тіло молоде і пружне!
13.02.2006 р.
Сонет 1041
Якщо раніше Бога ми молили,
Аби Творець послав нам благодать,
Коли життя примусило страждать,
І до ікони голову хилили,
Чи образи́ до серденька тулили,
А Бог завжди встигав відповідать,
Уміли б чуть – тепер Господь надать
Рішив права, аби ми оголили
Серця – Любові, Істині – уми,
Зіниці – Світлу: не снігів зими –
Потокам хвиль божественної суті,
Аби пізнали в ангелах з крильми
У одкровенні, Хто Є справді Ми:
Творці Господні, сповнені могуті!
7.03.2006 р.
Сонет 1048
Дороги є: коли на них ступаєш,
Не знаєш, чи дістанешся мети,
Та все одно вперед потрібно йти,
І ти, набравшись духу, виступаєш,
Хай навіть у дорозі потерпаєш,
Гостренькі не минаючи кути!
Невпинно розкриваючи світи
В собі й навкруг, ясніше проступаєш,
Немов на фотокартці позитив,
І те, чому свій шлях ти присвятив,
Висвітлює один з земних контрактів,
Що їх з Творцем у парі освятив
До того, як тіла свої згустив
І грать почав у п’єсі без антрактів!
11.03.2006 р.
Сонет 1050
Малятами пускали кульки мильні,
Забарвлені в веселки кольори?
Летіли кульки вбік чи догори,
Обравши траєкторії довільні ...
Отак думки людини мимовільні
З відтінками Любові чи жури
Дзижчать навкруг, мов мошкари хори,
У сфери вбравшись більш чи менш стабільні.
Коли ж формує думку гурт людей,
То форми купно мовлених ідей
Гігантські, їх поля енергій сильні!
Думки витають, мов хмарки-пари!
Їх бачать ясновидіння майстри
Чи ловлять фотооб’єктиви пильні.
13.03.2006 р.
Сонет 1056
Невже речовина у мозку сіра
Всиха од непосильних дум-трудів,
І сивіє волосся в бороді,
Як плечі долу гне житейська міра?!
Хіба в слабих руках німіє ліра?
Сумує той, хто досхочу радів?
Чийсь рід од злої долі порідів?
У потемнілих душах слабне віра?
Коли Любов у душах вистига,
То Вічність відновитись не встига
До Господом закладеної норми,
У лука слабне тятива туга,
І пущена стріла не досяга
Мішені, простір – часу, думка – форми.
15.03.2006 р.
Сонет 1057
Присвячується пані Світлані Олександрівні Новосад
Світ до людини горнеться тим боком,
Як світ свідомість в дану мить сприйма:
Усе, що видно, й те, чого нема,
Що не уздріть оторопілим оком –
Лиш тільки усвідомленням глибоким,
Коли людська свідомість не дріма,
А видиме й невидиме пройма:
Реальність, що вливається потоком
У чисті, не засмічені уми
Без остраху і дум пустих юрми,
В серця відкриті люблячі, гарячі
Без залишків ілюзії-тюрми,
У вічі без застиглої пітьми –
Як ми реально мислячі і зрячі!
16.03.2006 р.
Сонет 1059
Вам вдасться довести, що Ви – нещасні,
Як в розпачі стражденнім сидите?!
Ви зараз навіть не доведете,
Що сидите! Знання у Вас сучасні,
Отож відкиньте відчуття дочасні:
Ви на Землі вкруг Сонця летите
Молочним Шляхом! Вас турбує те,
Що здійснюєте дії Ви невчасні?!
Собі признатись варто напрямки:
А може, хибні в голові думки?!
Як світосприйняття почать міняти?
Ви пробували діять навпаки:
Творить Любов’ю з Богом залюбки,
Свідомо серцем світ Творця сприйняти?!
17.03.2006 р.
Сонет 1068
Сприймає дехто карму, як страждання,
Сум темних барв на рушника шитті
За здійснене й нездійснене в житті –
Минулих літ, життів оповідання.
Вважає другий слушно: сповідання
В колінопреклонінні, каятті
Полегшує проблеми непрості.
Гадаю: карма – ключові завдання
Для вирішення ревного щодня
Свідомо, – не бездумно, навмання, –
З Любові серця проводом духовним!
Із мула пересівши на коня,
Людина карму наміром міня,
Освяченим Правителем Верховним.
22.03.2006 р.
Сонет 1080
Малий комп’ютер – ген в ядрі клітини,
Хоч він не важить навіть мікрограм!
В спіралях ДНК – набір програм!
Їх оболонка тонше павутини –
То невидимі пам’яті пластини
Із записом оптичних голограм
Картини світу! Майже всім дарам,
Що містить тіло кожної дитини,
Завдячуємо генам – їх набір
Людське єство формує з давніх пір
У завитках дванадцяти спіралей,
Витримуючи Всесвіту напір,
Проходячи мутації, відбір
На тлі земних, Небесних пасторалей!
6.04.2006 р.
Сонет 1089
Людські думки розносяться миттєво
У Всесвіті, транслюють їх поля,
Що родом з Абсолютного Нуля!
Знання це необхідне нам життєво:
Усе, про що ми мислимо, суттєво
Вплива на світ – руйнує чи зціля!
Попереджає Матінка-Земля:
„Миленькі діти! Серденьком чуттєво
Фільтруйте словоформи голови!
Мене в світах не посоромте ви,
Немов батьків – лайливі злії діти!
У вариві думок не утоніть!
Перш, ніж подумать, розумом збагніть,
Куди думок сміттєвий мотлох діти!?”
11.04.2006 р.
Сонет 1097
Коли нарешті сходиш на вершину,
Де вище – небо, нікуди іти,
Приходить радість здійснення мети,
Безмежне щастя: здолано стежину!
Себе сприймаєш ростом з горошину,
Навколо – світ! Не видно суєти,
Десь там, внизу усе залишив ти:
Рідню і дім, роботу і машину...
Ти на вершині врешті зрозумів:
Всього, що прагнув – досягти зумів,
Та для екстазу чи багато треба?!
Тут, на вершині, в щасті занімів
Ти без всього: крім себе, все відмів!
Збагни: ти завше скрізь за крок од Неба!
14.04.2006 р.
Сонет 1099
Роки навчання чого-небудь варті,
Якщо предмет стараєшся збагнуть,
Опанувать, осмислить, осягнуть,
Знання ловити в радіснім азарті –
Не продрімати, сидячи на парті –
Без перевтом, аби не перегнуть
Учення палку, вчасно віддихнуть
І знов знання відточувать у гарті!
Але знання не варті ні гроша,
Якщо людина їх не поспіша
Застосувать для досвіду у дії!
Знання людину вік не полиша,
Але якщо не трудиться душа –
Знання помалу гасне в безнадії!
15.04.2006 р.
Сонет 1101
Чи варто, власне, у житті спішити?
Хіба коли на потяг чи літак!
Та й спішачи, робить це варто так,
Аби свідомо в плинній миті жити!
Хоч справді варто миттю дорожити –
А жити так не кожен з нас мастак,
Чи то професор мудрий, чи простак –
Спокійно варто всі діла вершити,
Оскільки все вже здійснене давно!
Нам лиш, немов в незбагненім кіно,
Дається право ліпшу роль зіграти!
Зіграти як – душі не все одно:
Найкраще із можливостей вікно
Відкрите, варт спокійно вибирати!
16.04.2006 р.
Сонет 1105
Всі люди в тім чи іншому моменті –
Це ми самі! Нема в цім дивини:
З нас кожен із пупка до сивини,
У дранті чи при пишнім позументі,
Роль грає в визначнім експерименті
Життя! Всі елементи новизни
Для нас – уже кимсь пройдені вони:
Чи тим, хто височить на постаменті,
Чи тим, хто жебракує у метро!
Вони являють наше ж нам нутро,
Поголені чи й зовсім неумиті.
Різниця в тім лиш, зло ми чи добро
Несем у світ, яке лишить тавро
Душа на неповторній плинній миті?!
20.04.2006 р.
Сонет 1108
Що значить „вибір”? Як його робити,
Як за плечима – карма, мов мішки?!
Хтось все життя постійно б’є горшки –
Й хотів би, та не може їх не бити!
Чи бідоласі можна підсобити?
Знімає другий все життя вершки.
Смакує третій з маком пиріжки –
Аби стежки в реальність розгубити?
Невже в нас підневільний кожен крок
По волі Бога, карми і зірок,
І вільно нам і миті не прожити?!
Всяк, черговий засвоївши урок,
Штанці попротиравши до дірок,
Є вільний з Богом шлях свій проложити!
20.04.2006 р.
Сонет 1118
Присвячується пану Варкову Віктору Семеновичу
Задумаймось, чи ми собі належим?!
Дитинка народилась і росте,
А як рости, не думає про те –
Від коду генетичного залежим!
За власними думками теж не стежим,
Вони не викликають в нас протест –
Ми рідко в голові проводим тест:
Що розвивать, а що в умі обмежим.
Наш шлунок, як захоче, сам жиє
І перетравить все, що рот жує!
Про травлення ж уяви ми не маєм!
Буває, власне тіло ум псує!
Замисльмося, панове: Хто Ми Є?!
Реальність усвідомлено сприймаєм?!
27.04.2006 р.
Сонет 1121
Така про Землю думка побутує:
На цій планеті вільний вибір є
В живих створінь, тож кожному – своє!
В комусь без волі серденько нуртує:
„Життя лиш волі вольної вартує!” –
Гука воно, бо волею жиє!
Хто про свободу жуйку не жує –
З думок про волю зраночку стартує!
Тож і задача в кожного своя:
Згадать небесне ангельське ім’я,
Пройти шляхом незвіданим, широким,
Збагнути врешті, ми – Одна сім’я,
Творця відчуть – Ним серденько сія,
Учить старанно воленьки уроки!
28.04.2006 р.
Сонет 1133
Якщо оте, що серденько торкало,
Сьогодні анітрохи не чіпа,
На задній план помалу відступа
Або зникає – мовби що злякало –
Змінилось, певно, доленьки лекало:
Вподобання, смаки, чуття, доба,
Раз долі знак не гонить, не стьоба!
А може, те втомилось, що гукало?
Чи зміну цю апатія нудна
Спричинює, цікавість поглина
До зовнішніх подій, до гласу тіла?!
Чи ум, прозрівши, світ в Одно єдна,
Всесвітні речі бачаться до дна,
І мудрість серця творить спокій діла?!
25.05.2006 р.
Сонет 1139
Життя не знає слова „випадковість”!
Експромти – не проявлений закон.
Боги давно посходили з ікон,
Аби являти світу винятковість
Всього, що вигляда, мов загадковість!
Не змій позбутись прагне Лаокон:
Його й синів, мов шахту терикон,
Пригнічує минувшини спадковість!
За кожним з нас – минулого хвости,
Що декому, бува, їх не знести,
А ду́ші все в минулім пам’ятають!
Аби щасливій долі розцвісти,
Усіх пробач, усім усе прости,
Добро й Любов хай в серці розквітають!
13.06.2006 р.
Сонет 1140
Присвячується пану Олійнику Юрію Миколайовичу
Довкола серця електромагнітне
Пульсує поле, формою, мов тор –
Земного поля зменшений повтор!
Внутрі це поле не одноманітне:
В нім менший тор є, де весь Всесвіт квітне!
Людськеє серце – Всесвіту мотор!
Зметім між серцем і умом затор,
Проникнім в поле серця заповітне:
Єднання серця, тіла і ума
Всі перепони в творенні зніма,
Людину з Богом в творчості єднає!
Усе, що ум в дуальності сприйма,
Серцевий вихор у огонь прийма,
З Любов’ю світ гармонії ладнає!
14.06.2006 р.
Сонет 1147
Тіла істот, що Всесвіт населяють,
Близькі полями до планет, зірок,
Де протікає розвитку урок.
Їх на життя зірки благословляють:
Тіла формують, зроджують, зціляють
І розвивати прагнуть вічний строк,
Як тільки клацне спущений курок,
І вічні душі в ці тіла вціляють!
В людських істот з полями Мер-Ка-Ба
Живими і в галактики судьба
І форма, й зміст навдивовижу схожі:
Єдиним зерням твориться сівба!
В цих шляпках дивовижного гриба
Течуть одні і ті ж процеси Божі!
26.06.2006 р.
Сонет 1166
Допоки жить назначено – цікавить?!
Планує вік душа на Небесах,
Аби життя здійснить в земних часах!
Навряд чи доля із людьми лукавить,
Тож варто віхи чільні не проґавить
Тим, хто летить на повних парусах,
І хто під стіл ще бігає в трусах,
Хоч дітвору Господній Янгол бавить!
В витку життя земного – кілька віх,
Вони у долі в ролі вартових,
І завше плин життя до віх дотичний.
Хто їх пройшов і силоньки зберіг,
Тому дарує Бог, мов оберіг,
Шанс Вічно жить і у момент критичний!
7.07.2006 р.
Сонет 1196
Буває, щось настирно надокучить,
Наприклад, муха вранішня дзижчить,
Спать не дає – пора її провчить,
Прогнати? Чи вона чомусь научить,
Коли сіда на ніс чи в вухо влучить?
Для чого будить? Ніч іще мовчить,
Ще б ранній сон до сну приторочить,
Як сновидіння сплячого не мучить ...
Чи попередить муха поспіша,
Про що недремна силиться душа
Уму думки Всевишнього озвучить?
Чи прагне тіло скочить антраша,
Бо затекло, і муха вируша
Прогнати біль, що ноги ладен скрючить?!
31.07.2006 р.
Сонет 1204
Бувають різних напрямів ритрити.
Один з них – треба десять діб мовчать,
Усе в нутрі й довкола помічать,
Ні слова всі ці дні не говорити,
Ні пари з уст – рот на замок закрити,
Сконцентрувать увагу, не бурчать,
Медитувати, образи вивчать:
Нутра глибини сховані розрити!
Зринають запитання – з’ясувать
Запискою, її адресувать
Увечері інструктору є змога.
Та головне – думками не псувать
Єство, ума проблеми усувать
Із тіла! То – задача і вимога!
5.08.2006 р.
Сонет 1217
Присвячується Майстру очищення
пану Заверюсі Ігорю Петровичу
Хороним ум – конає Его власне,
Зі світом рвем надумані зв’язки.
Зникають геть ілюзії-казки,
Остання думка, попручавшись, гасне,
Геть пропадає відчуття нещасне,
В нутрі згорають зачіпки-тріски,
Чужого впливу наносні мазки...
Зрина Любові почуття незгасне!
Ніхто з живих од дійсності не втік!
Нас омиває Вічності Потік:
Мізерні цятки в безкінечнім плині
Обігріває, мов зернини тік,
Аби з нас кожен в майбуття протік
У чистій світ-росі – душі-перлині!
20.08.2006 р.
Сонет 1258
Збагнімо власну малість і великість,
Уздрівши бруд, цінуймо чистоту,
Душі порядність, серця простоту!
Пізнаймо власних „Я” багатоликість,
Безмежну далеч, невимірну близькість,
Матерій сутність, плідну Пустоту,
Могуття Світла, тіні густоту,
Реалій велич і ілюзій слизькість,
Послання булих і грядущих віх,
Сказання древніх, Вічних і живих,
Значимість Слова і мовчання місткість,
Безцінність друзів і зв’язків нових,
Спіраль-нетлінність рухів колових
І прямизни недовговічну хисткість!
28.09.2006 р.
Сонет 1269
Шедеври творить Божа Пустота!
Повік вона багата на експромти,
Хоч часто ум людський буває проти.
Уму здається: Пустота – проста,
Чи навпаки, що простота – пуста,
Та варто штампи-мислі побороти –
Судьби нові зринають повороти,
Спада ілюзій пелена густа,
Чіткіш Реальність вироста навпроти,
Де час і простір – вищої природи:
Росте вібрацій тіла частота,
З путі старі зникають загороди:
В серде́ньку – ум Господньої породи,
А в голові – Творцева чистота!
5.10.2006 р.
Сонет 1294
Коли б усю свою життєву стрічку
На Небесах могли уздріти ми
До того, як зародимось людьми,
Пірнувши у Життя Земного Річку,
Земної долі запаливши свічку,
Чи б не сахнулись, наче од чуми?!
Рідненьке серце, згадуй і щеми,
Як це життя, що увійшло у звичку,
Ти вибирало, ніби на торгах,
На Безкінечних Вічних берегах,
Як домовлялось з усіма Святими,
Що станеш міцно на земних ногах!
Тож не винім Творця в своїх боргах,
Не скиглім, буцім мали б стать не тими!
2.10.2006 р.
Сонет 1309
Енергії божественні нетлінні
У Всесвіті без опору снують!
Нове Життя Матерії дають
Закручені спіралі швидкоплинні!
Енергії могутні кундаліні
В людському тілі теж спіралі в’ють
Вподовж хребта, пробуджують, кують
Душі булат на противагу ліні!
То кундаліні – приспана ріка,
Що тихо в соннім тілі протіка,
То – повінь, грім чи полум’я гримуче,
Що з дна єства змива чи випіка
Залеглий шар, – він денно допіка, –
Переплавля віджиле і дрімуче!
15.11.2006 р.
Сонет 1315
Талант актора – у метаморфозі,
В умінні перевтілитись умить:
Заливчасто сміятися, шуміть,
За мить – завмерти у скорботній позі,
Враз вибухнуть болільником-тифозі,
І – впасти, мов у серці ніж стримить!
Чи варто вчитись, щоб усе те вміть?!
Ще люди перевтілюються: й досі
Ми крутим найвеличніше з коліс –
Сансари Коло, створене колись
Для перевтілень Духа – інкарнацій!
Між нас актори не перевелись,
Усі минулі втілення збулись,
І ми – на Сцені: рід народів, націй!
23.11.2006 р.
Сонет 1316
Бувають перед Господом заслуги,
У Всесвіті оцінені сповна,
Хоч винятки у Бога – дивина:
Ми, Люди – рівні перед Богом слуги!
Ми на Землі не в якості обслуги;
Земля – Матуся: родить нас вона,
А Батько-Небо з Богом всіх єдна,
З нетлінним Братством Божої прислуги,
Де теж є і посади, і чини
Всесвітньої, вважай, величини,
І труд Небесний до самовіддачі!
Відкрите серце Богу розчини,
Любов, добро, Гармонію чини,
Стань Вічним і пильнуй момент удачі!
23.11.2006 р.
Сонет 1325
Присвячується Майстрині пані
Кушка Ларисі Іванівні
Духовне Серце індивідуальне
Ядро Життя притягує в яйце.
Фіксує Душу притяжіння це.
Душа Монаду в дійство повивальне
З життєвим кодом тягне. Коливальне
Дрижання їх затягує сильце:
Духомонади створює кільце,
Аби дитя зродилося нормальне.
Якщо у мами карма не тяжка –
Конфлікт з дитям нечасто виника,
Серця Духовні мами і дитяти
Гармоніюють. За провідника
В Душі Духовне Серце, й не зника,
Коли кістлявій вдасться тіло втяти!
1.12.2006 р.
Сонет 1342
Півкуля права мозку пам’ятає
Все, що за мить уздріти довелось!
Та так уже у людства повелось:
Не все відчуте в пам’яті витає!
Бува, людина сторінки гортає
Минулого, щоб бажане знайшлось,
Мотає головою, ніби лось –
Та марно! Інший же книжки ковтає,
І в змозі слово в слово відтворить
Прочитане, уголос повторить,
Притишивши в півкулі лівій хвилі!
Стараймось мозку здібності розкрить,
В нім світоч інформацій майорить!
Упевнімось в безмежній мозку силі!
23.12.2006 р.
Сонет 1343
Домовляться, бува, душа із тілом
В людській особі гордий ум провчить:
Про душу піклуватися привчить,
Займать з Любов’ю тіло правим ділом,
Буть авангардом, чи надійним тилом!..
Цим ролям ум противиться, кричить:
„Я – цар, і пальму першості вручить
Ви мусите мені!” – А тіло шилом
Болячки мозок – трон ума – кольне,
Уму шепоче: „Слухай-но мене:
В земнім житті нам бути у союзі
Призначено! Хоч я в ума – одне,
Та Вічне! Пам’ятай же головне:
Ум, серце, тіло, дух з душею – друзі!”
23.12.2006 р.
Сонет 1363
Ріка Життя бува несправедлива
До чистої жіночої краси –
Час невблаганний, скільки не проси?!
Яка б красуня не була вродлива,
Красу псує не доля вередлива!
Бажають жінці із води й роси,
І доклада сама немало сил,
Аби краса довічна і цнотлива
Не сходила ні з тіла, ні з лиця!..
Що ж, знаймо: є програма у Творця,
Закладена й вона в людському тілі,
Як жити молодими без кінця!
Пора пізнати, як програма ця
Єднає нас із Вічністю на ділі!
11.01.2007 р.
Сонет 1367
Належим до народів різних, націй,
Одначе це збагнуть не заважа:
Безсмертні в нас свідомість і душа
Вік непідвладні череді руйнацій
Земного тіла, хоч реінкарнацій
В тіла́ колись кінчається межа –
Свідомість в інший вимір вируша
У Вічнім Світі Божих еманацій!
А доки на Землі в нас є діла,
Ми втілюємось у земні тіла,
Чи творим їх, щоб згодом воскресити!
Нам душу Божа Матінка дала,
Аби душа у радості цвіла,
Могла Любов’ю Вічність оросити!
12.01.2007 р.
Сонет 1382
Людське Духовне Серце в Світі Льоду
Освітлює той Світ, немов маяк.
З цим Світлом Тьмі не справитись ніяк!
У Світла ціль не Льоду прохолоду
Обігрівать, немов вогню – колоду,
А вартувати Стрій, що там закляк,
Світити: де він теплиться і як,
Майбутню путь просвітлювать до плоду.
В людського серця тим ясніший світ,
Чим глибший знань духовних заповіт,
Що в попередніх втіленнях набуто.
Цей заповіт в людей не в голові –
В Духовнім Серці! Се́рденька завіт –
Творить Любов’ю – багатьма забуто!?
26.01.2007 р.
Рондель 3
Ми вибирали час неперехідний
Не вік, не два – еони літ тому,
Відтинок часу не збагнуть уму!
Хто вибрав бути бідним – досі бідний,
Хто бути жалюгідним – жалюгідний,
Хто вибрав буть злочинцем – сів в тюрму:
Ми вибирали час неперехідний
Не вік, не два – еони літ тому!
Хто вибрав буть творцем – у творах плідний,
В умах людей розсіює пітьму!
У нас в усіх – зізнанням Вас пройму –
До втілення на час цей план був гідний:
Ми́ вибирали час неперехідний!
1.02.2007 р.
Сонет 1399
Ми – на нитках тонких маріонетки,
Німі, безвольні доленьки раби,
Чи люблячі вершителі судьби?!
Купить нас легко за дрібні монетки,
Чи важко, мов відкрить малі планетки?!
Ми відчуваєм поклики доби,
Чи силимось набити погреби?!
Усі ми, чи блондини, чи брюнетки,
Червоні, жовті, чорні, білі – всі –
Чи радуємся ми земній красі,
Примножуєм її, чи денно губим?!
Чи дбаєм про просвітлення засів?!
Який закон у серці трон посів?!
Умом, чи серцем творимо і любим?!
6.02.2007 р.
Сонет 1405
Буває, час когось таки лікує,
Хто з плином часу робиться мудріш!
Як ні, ціна тих ліків – мідний гріш!
Хто за здоров’ям власним не слідкує
І по життю бездумно чимчикує,
Той скоро лоб наб’є, і чим скоріш
Попросить долю: „Правду-матку ріж!”
Уроки долі добре обміркує,
Чим швидше се́рця слухатись почне
І розрізнять важливе й незначне,
Реальне, дійсне, і пусте, примарне,
Той перепони, пастки омине,
Уздріє долі сяйво осяйне
І перестане тратить час намарне!
13.02.2007 р.
Сонет 1409
Завдячуючи Майстру пану Ігорю Петровичу Заверюсі
Голодний езотерик... Так буває?!
Про що він згодом думать почина?
Яка він в „Я” мала величина?
Де центр його єства перебуває?
Чи голод езотерика збиває
Щораз на думку, що височина
Творця – у Пустоті, що все єдна
У крапку, й та нечутно убуває?!
Дуальність хоче їсти, просить пить!
У шлунку в езотерика свербить
Не власне „Я” – неситий сік шлунковий!
Голодним тяжко Бога полюбить?!
Хто зміг – сльозою здатен окропить
З Любов’ю світ у серці загадковий!
16.02.2007 р.
Сонет 1422
Душа на Небі заповня анкету,
Як ми, коли в посольстві візу ждем –
Передбачаєм: вчасно попадем
На Землю – душам не чекать ракету!?
Душі самій, але не як аскету,
Під силу втрапить у земний едем!
Ми, безтілесні, бджілками гудем,
Коли Душа й Монада на дискету
Записують майбутні завдання́
На втілення, що діють, мов дання́:
Аби на певний час усе забути,
В земному тілі жити навмання,
Затим згадать, коли нас осіня:
Хто Є Ми, Ким насправді маєм бути!?
3.03.2007 р.
Сонет 1428
Як звикли люди діяти практично?
Зробив, що з того вийшло – подививсь,
Засумував, чи може, задививсь
На результат, оглянувши критично...
Ще рідше прагнем ми теоретично
Прорахувать: який би плід з’явивсь,
Що із причини в наслідок розвивсь,
Щоб виглядало все те симпатично!
Та в розрахунках завше є межа –
Вона поля тонкі не виража
В критеріях, дуальності доступних.
Тому те досі ум не поважа,
Що добре знають серденько й душа?!
Нема глибин, для серця неприступних!
7.03.2007 р.
Сонет 1448
Присвячується пані Тетяні Афанасіївні Жигір
Єдиний гріх людини, певно, в тому,
Що їй в наступну неповторну мить
Не удається вповні зрозуміть,
Настійно пересилюючи втому
І лінь, чи повсякденних діл судому:
Про що духовне серденько щемить;
Як карму літ давно минулих змить;
Як відшукать реальну Путь додому;
Як іпостась найвищу проявить,
Свідомість до Творця висот розвить,
Розгледіть геніальне у простому;
Як серце на Любов благословить,
Весь світ Любов’ю радо оповить,
Із Богом Путь торуючи свідому!?
13.04.2007 р.
Сонет 1461
Хто знає, як народжується думка?
Хто, власне, думку в мозку „генерить”?
Це потім вже нейронів рій іскрить
У голові, що для думок – мов сумка
З речами, що дірява в недоумка,
А в кого повна – голова горить!
Хто думки перший паросток уздрить?!
Чи кожна думка – Господа задумка?!
Думок інтерпретатор – голова,
Що думку перевтілює в слова.
Слова речуть, напружуючись, зв’я́зки.
Звідкіль же думка в голову вплива?
Хто ці торсійні хвилі колива?
В ментальнім тілі творяться зав’я́зки?!
23.04.2007 р.
Сонет 1465
Ми – крапельки Всесвітнього бульйону,
Проекції Всевишнього ума!
Хтось впевнений, що Господа нема,
Хтось вірить в Отчу Силу квадрильйонну,
Немов солдат в могуття батальйону.
Хтось дотепер нейтралітет трима,
Ні віру, ні безвір’я не сприйма,
Далекий од молитви чи прокльону.
Безмежний Світ Довічних голограм
В мінливості матерій, хвиль, програм –
Проекція поточного моменту!
Радіймо Божим Вічності вітрам,
Картин голографічних кольорам,
Початому для нас дивертисменту!
27.04.2007 р.
Сонет 1510
На себе збоку не поглянуть оком?!
Здається, все, що робимо – перфект?!
Відсутній в самовиявах дефект,
Чи декотрі з діянь вилазять боком,
І кінозйомка може стать глибоким
Розчаруванням, викликать ефект
Негаданий: персона „під шафе”
Для неї ж згодом в кадрі стане шоком?!
Кіноекран висвітлює з пітьми,
Як збоку виглядати можем ми,
Окрім, хіба що, внутрішньої суті!
Читачу, не в кіно квиток візьми –
Поглянь на себе збоку і сприйми
Себе з Творцем Єдиним у могутті!
17.06.2007 р.
Сонет 1515
Дванадцять тіл утворюють людину,
І кожне з тіл – система надскладна!
Душа усі тіла людські єдна
З Монадою у Господа дитину,
Помічника Творця – не сиротину!
У кожнім з тіл – безмежна глибина,
А Духу піраміда – й не одна –
Людську основу творять серединну!
Дух Божий, Дух людський і Дух Святий –
В людині три проявлені світи,
Що мінять, перетворюють і родять!
Пізнать Триєдність в миті, берегти,
Розвить – цьому завданню присвяти
Життя, й Небесні Сили нагородять!
21.06.2007 р.
Сонет 1520
Фізичне і Колоїдне, Ефірне –
Ці видимі ущільнені тіла
Земля-Матуся людям надала,
А Батько-Небо любляче безмірне –
Тіла небесні. Збагнення їх вірне:
Астральне – щоб душа літать могла,
Причинне – вправно лаштувать діла,
Духовне – сприйняття Творця сумирне,
Свідомості – думки і ум єднать,
Психічне – світ Життя й чуття ладнать,
А Розуму – основу мурувати
Для тіла Мислі – Істину пізнать!
Є й тіло Часу – у часи пірнать,
І Абсолюту – Світом мандрувати!
25.06.2007 р.
Сонет 1522
Ви сторінки фантастики гортали?
Про паралельні чули Ви світи,
Де двійників можливо віднайти
Нетлінних душ людських? Про це читали?
Між нашим, їх світами є портали,
Де в інший світ можливо перейти!
Йдуть поодинці, збившись у гурти,
І заповняють вулиці, квартали...
В світах інакших час не так тече,
Тому й світи ми ці не бачим ще...
У Вас про час на вулиці питали?!
Хтось невидимий підставляв плече
Вам в мить скрутну? Нам випадає честь
Признати тих, кого ми привітали!
26.06.2007 р.
Сонет 1534
Бажаємо того, чи не бажаєм –
В зустрічних людях залишаєм слід,
Від роду скільки б не було нам літ!
Чи просто їх очима проводжаєм,
Чи щось робить, бува, перешкоджаєм –
В серцях їх світим чи вогонь, чи лід, –
То здоровань, дитя чи інвалід, –
Чуття, оцінки вслід їм виражаєм...
В тім є велика таїна єства:
Як реагуєм на чуття, слова?!
Чи прошивають наскрізь, наче кулі,
Чи мов вітрець хмаринку колива?
І ми на все, і Світ на нас вплива,
Питання лиш: чутливі ми? Нечулі?..
3.07.2007 р.
Сонет 1563
Якби то знать, якої прагнуть плати
Небесні Cили за набутий дар,
Чи радий був дарунку би сподар,
Чи згоден був би рубежі долати?!
У всіх дарунків є свої розплати!
За них, бува, кладемо на вівтар
Час, совість, спокій чи в серця́ удар,
Чи розпинають знов нові Пілати...
Достатку – дому, тілу – благодать,
Свободу – духу... Що іще нам дать
Щоденно вимагаємо чи просим
У молитвах? Не прийдеться страждать?!
За рій бажань душі відповідать
На Небі й на Землі! Що в душах носим?!
29.08.2007 р.
Сонет 1570
Буває, ум підказує відгадки
На будь-яке питання, не спиня
Цікаву гру, торочить навмання
Розгадки, мов заучені колядки
Про все, про що раніш не малось гадки,
На протязі годин чи навіть дня!
Це не шизофренія й не знання –
Варт відрізнять активності припадки
Живенького ума, мов лошака,
Що Істину у дійсності шука
І поле в мозку звивин сірі грядки,
Ферзем воліє стати з пішака,
Од марення хмільного ямщика,
Спинивши на єство ума нападки!
4.09.2007 р.
Сонет 1577
Ніхто не віда, крім Монади й Бога,
Наскільки довга ляже на роду,
Завдячуючи прагненням, труду,
В цім втіленні осяяна дорога!
Монада – віхи долі вчасні – строга
Проявить щастя, висвітлить біду
В Путі: по ній із Богом Вічно йду!
Та в кожного мандрівника є змога,
Здолавши вірно Путь з уроків, віх,
Зостатися межи людей живих,
В житейському змаганні, мирнім герці
Отримать ряд завдань передових,
Складних, цікавих, сутністю нових!
Творім же їх Любов’ю з Богом в серці!
13.09.2007 р.
Сонет 1604
Ми – трішки криси, кролики і свині,
А ще – примати, як-от шимпанзе,
І річ не в тім, кому як повезе!
В цім ділі звірі аж ніяк не винні:
Ким видаємся власній половині!?
Хай сумнів Вас, читачу, не гризе,
Мовляв, про що сонет оцей верзе?!
Ми, власне, звірям дякувать повинні
За неоцінний плоті генофонд –
Це проявив мікроскопічний зонд,
Вдивившись пильно в ДНК спіралі!
Отож і бомж, і вищий світ – бомонд,
Новітні люди, старожитець гонд –
Брати́ зі звіром в геннім матер’ялі!
26.10.2007 р.
Сонет 1647
Присвячується Майстрині пані Ользі Асауляк
Пора бездітним людям порадіти:
В енергетичних матричних полях
Людей ростуть, торують в Небо шлях
Енергетичні маленята-діти!
Не в їх манерах плакати, галдіти!
Земля діток подібних на гіллях
Для розвивання в Сонячних кремлях
Плекає. Як же цих дітей глядіти?!
Енергополя імпульсним кільцем
Зароджується дитинча з лицем
Душі у тонкопольовій колисці –
Бува їх до дванадцяти! Живцем
Росте, міцніє, а махне крильцем –
Зліта... Та верне в плід в утробнім місці!
8.12.2007 р.
Сонет 1661
Тіла людські приймають різні форми.
Фізичне тіло – ось! Тіла ж тонкі
Невидні оком, знані, як такі,
Що мають вельми різні межі, норми.
Фізичне тіло в нас не для проформи:
Всередині – пульсуючі м’які
Тканини і енергії стрімкі;
Кістки, хребет – у якості платформи.
Людські тонкі тіла – то не казки!
Почуймо тіл тоненькі голоски,
Усі тіла ці – взаємозалежні!
З фізичним тілом в них тісні зв’язки,
Хоча й тоненькі, ніби волоски!
Можливості всіх тіл людських – безмежні!
21.12.2007 р.
Sonnet 1676
A Human Being is not Only body!
Eleven others are exactly fine,
Invented by The Genius God’s Design!
This thing is known still not to everybody!
Be born as tiny tot with thought like poddy,
A person sparks God’s Everlasting Shine
From Sacred Space of Heart – from Yours and mine!
These Human’s fields are thin, transparent, spotty,
Connected by thin threads! This every ray
Sheens during day and night, like diamond spray,
Eternal Human’s Essence shouldn’t grey!
Say veritable words of Godly Pray
And keep Your Way to get the Highest Goal!
11.01.2008 A.D.
Сонет 1685
Що прилипає ближче од сорочки,
Намоклої при літньому дощі,
До тіла і єства, немов кліщі?!
Ума стереотипи-заморочки!
Такі собі сприйняття оторочки,
Природні, як томати у борщі,
Ховають вдень те, що зника вночі,
Уму дають кредити без розстрочки:
На бачене навішують значки,
На чуте натягають ярлички,
Їх – тьма, мов пруть із бочки огірочки!
Женімо заморочок сторчаки,
Щоб не ловитись на ума гачки,
Що квокче в голові у ролі квочки!
21.01.2008 р.
Сонет 1705
Людей, напевне, мало ще турбує
У головах постійна гра ума.
Ті паузи, коли думок нема,
Не всяк землянин радо облюбує!
Людину ум, немов агент, вербує,
І робить це нечутно, крадькома,
Бува, і бучу в черепі здійма!
Що ж, ум також уваги потребує!
У кожної людини – свій психізм,
Ума конструктивізм чи анархізм,
Що на думки, емоції полює.
Ума верховність – сущий архаїзм,
Коли в нім розквітає остракізм!
Хай ум свій кожен пильно контролює!
16.02.2008 р.
Сонет 1711
Не прагну людство збити з пантелику,
Сказавши: ще себе не знаєм ми!
І досі ще просвітлені уми
Не розгадали загадку велику:
Хто є Людина? Не впізнати лику
Свого нам не тому, що із пітьми
Не вповні вийшли, стаючи людьми,
І не тому, що обідрать, мов липку,
Не брались бездиханні вже тіла,
Анатомічні творячи діла,
Чи здібності слабенькі розумові
Пізнати, що Природа нам дала!?
Себе пізнати зможемо дотла
Лише при Богоявлення умові!?
18.02.2008 р.
Сонет 1728
Який порядок у умі наводим –
Те й маємо в нутрі і навкруги!
Течуть думки, мов на воді круги...
Чи завше над умом ми верховодим,
Цій справі денно часто час відводим?!
Чи ум із тілом – злісні вороги?!
Як так – колись платитимем борги,
Коли щодня з умом рахунки зводим!?
Порядок у єстві і у тілах,
В оселях, у державницьких ділах
Гармонію умів відображає!
Що носимо в умах – лежить в столах...
Думки в майбутнє прокладають шлях!
Вам ум творить Буття не заважає?!
27.02.2008 р.
Сонет 1750
Енергіями з Господом єдина,
Що Вічно протікають в тілеса,
Людина постигає Небеса.
Подорожує Вічністю Людина:
Їй суть Буття являється пустинна,
Де істинна Реальність загуса.
В Людині пам’ять Людства воскреса
І виника дорога серединна
Духовної й тілесної Путі:
Енергії просвітлення святі
Квітчають мозок у Довічнім леті,
І промені сріблясто-золоті
Іскряться у Господній Пустоті
В тисячопелюстковім фіолеті!
30.03.2008 р.
Сонет 1752
Отак бува: чорти людину водять...
Тоді хазяїн долі – не вона,
Як біс в ребрі, в волоссі – сивина...
То до істерик психіку доводять,
То відьмаками коло хороводять...
Поглянеш збоку: що за дивина?!
Що діють люди?! Розуму сповна?!
Бува, чорти людей в могилу зводять...
Слухняним був лиш гоголівський чорт?!
В чортів астральних, певно, інший сорт,
При казанах чадні в чортів задачі...
В казан потрапить – це не на курорт!..
В чортів бува роботи невпрогорт:
Чортують хвацько, до самовіддачі!..
3.04.2008 р.
Сонет 1780
Коли змовкає ум – Господь говорить,
Лиш налаштуй свідомості приймач!
Хто у твоїм єстві ума тримач?
Душа і серце?! Хто людину творить –
Творець?! Батьки?! Суспільство впливом морить,
Здіймаючи над площами кумач?!
Чи ум в єстві сам по собі тлумач,
Що істину реальності спотворить,
У шумі голос Бога не збагне,
Бо денно в голові бандигу гне,
Думками строчить і не замовкає,
У балачках не раз за край сягне,
Од Господа людину відчахне,
Не давши вчуть, як Бог її гукає?!
24.05.2008 р.
Сонет 1791
В людськім єстві потік енергій власний
Ум ледве чує. Швидкоплинність ця
Тече в людині зроду й без кінця!
Шумує у тілах потік незгасний,
Сріблисто-світлий, безкінечний, ясний,
Сповняє духом ду́ші і серця́:
З Землі – крізь ноги й вище комірця,
З Небес – крізь тім’я вниз тече атла́сний
Живлющий струм! Небесна далина
Землі шле хвиль потоки. Поглина
Їх і Земля, і всі живі істоти!
Пора збагнуть, яка то цілина –
Про хвилі ці поняття: пелена
Тонка скриває струменів частоти!
2.06.2008 р.
Сонет 1793
На Небі ліпше перепис ведеться
Людських осіб – осмислених істот:
Доволі пилу в пам’яті й пустот!
Все ж пригадать роди нам доведеться,
У пам’ять душ заглибившись до денця,
Згадати все, і це не анекдот:
Ким ми бували – страшно до нудот! –
В життях пройдешніх?! Мов вода з відерця
На тім’я враз проллється крижана, –
В життях прожитих ким були жона,
Чи муж, чи син, чи батько, чи невістка, –
Коли душа розкриється сповна?!
Проявиться магічна таїна
Людських реінкарнацій – віща звістка!
5.06.2008 р.
Сонет 1803
Що б трапилось, якби у задзеркаллі
Ви не уздріли власного лиця?!
Не налякала б Вас подія ця,
Причім не після „істини” в бокалі?!
Не витівки оце богині Калі?!
Які б злетіли з Ваших уст слівця?!
Чи бекнули б, мов стрижена вівця,
Коли б лице скривилося в оскалі?!
Лице згубити для людини – крах?!
Безликим людом поганяє страх?!
Хіба нам вище „Я” ніяк не вздріти,
То й байдуже?! Цим схожі на мурах,
Хоч власні „Я” нам на семи вітрах
В земних життях призначені зоріти!
29.06.2008 р.
Сонет 1805
Людські серця єднаються полями,
Якщо вони пульсують в унісон,
Не тільки у коханнячка сезон!
І щастя, як в полях відсутні плями,
Породжені ненавистю, жалями,
Ревнивістю – мов летаргічний сон
Чуття ці серцю! Лиш Любов – озон,
Що не дає обсісти серце тлями!
Людей єднає зближення сердець!
В людські серденька іскри Бог-Отець
Вдув, осіяв Святим Вселенським Духом,
Розфарбував, Творитель і Митець!
А в кого серце – ніби холодець,
Той має вади із сердечним слухом.
30.06.2008 р.
Сонет 1826
Чи легко жить з розкритим „третім” оком,
Світ бачачи інакше, ніж двома,
Уздрівши те, чого, здалось, нема
Для інших?! Спершу видається шоком
Побачене, вилазить прагне боком,
Мов світло дня поглинуть хоче тьма!
В свідомості, за гранями ума,
Зринають кадри, що пливуть потоком!
Комусь нелегко до видінь звикать,
Хтось „третє” око вчиться вимикать,
Для когось це – вікно в нову реальність,
Куди йому цікаво проникать...
Однак не варто в страсі заклякать,
Чи бачене вважать за ірреальність!
31.07.2008 р.
Сонет 1828
Велику роль відіграє припадок:
Нерядова подія у житті –
Неначе перехрестя на путі,
Минулих втілень незворотний спадок,
Кармічний спалах-злет, печаль-упадок,
Що здатний меду передать куті?!
В цім випадку, мов в гострому куті,
Встигай помітить Знаки без лампадок:
Проходиш епізод на віражі
Під Знаками, не зрушивши межі –
То й може епізод не повторитись,
Заповнивши чарунку у душі,
Розвіявши ілюзій міражі,
Новим шляхам дозволивши відкритись!
3.08.2008 р.
Сонет 1863
На себе варто поглядати збоку,
Затим, щоб не проґавить головне,
Чи й мимолітне, іноді – страмне,
Аби уздріти ледве видне оку
Людськеє его! Певність неглибоку
Люд має: его – бісеня земне,
Чи мон-стр-ашнючий, що умить зімне
Людське єство!? Спинім ума сороку,
Що скрекотить думками в голові,
На себе гляньмо – ми завжди праві,
Бо верховенство завше его має?!
Воно – не ум! Доки ми живі,
Прямі путі долаєм, чи криві –
Людина світ без его не сприймає!
10.10.2008 р.
Сонет 1882
Оцінщик-ум чи серденько-цінитель
Формують Ваше світосприйняття?!
Умом чи серцем змінюєм Буття?!
Серденько – кращих здібностей хранитель,
Душі стрімкого розвою ревнитель,
Сприймає світ, немов мале дитя –
Із радістю, без тіні каяття!
Натомість ум частенько – хоронитель
Позивів серця істинних, святих:
Лиш мовить серце – ум же спритник встиг
Прикинути пасьянсом варіанти
Трудних Буття оцінок чи простих,
Корисних, велемудрих, чи й пустих!..
Ум, серце в парі – творення гіганти!
10.11.2008 р.
Сонет 1926
Комусь нудьга – свята, для когось – будні,
Хтось казиться од жиру, хто – з нужди,
Хтось добротою грішний, хто – з вражди,
У когось свята й будні – безпробудні...
Що ж, більшість в нас – трудящі, не розпутні!
Можливостей – лише не спи, не жди,
Не слухай лінь, що шепче: „Стій! Зажди!” –
І відвертає успіхи майбутні!
Людині важко впоратись самій
З нудьгою, що терзає, ніби змій,
Людина, власне, сутністю – суспільна,
Хоча й ходить не любить по прямій!..
Що ж, спершу власну душу зрозумій,
А далі піде вже робота спільна!
3.01.2009 р.
Сонет 1979
Привчилися дивитись у дзеркала...
Що бачим в задзеркаллі – власну тінь?!
Хтось – під очима тіні сновидінь,
Чий сон крилом безсоння ніч торкала...
Та як би відбиттю не дорікала
Людина в череді переплетінь
Часово-просторових шерехтінь –
Вона Себе у дзеркалі шукала!
Знай: дзеркало – ілюзія, не Ти,
Хоча й найоб’єктивніша! Нести
Вона в собі готова плинні зміни
Лиш мить – не перевагу довести,
Не виручить в хвилину самоти –
Лишень мовчком забавно корчить міни!
19.02.2009 р.
Сонет 2017
Хтось дорожить моментами екстазу,
А решту часу смуток душу їсть...
Комусь уже набридла власна злість...
Когось щасливить близькість унітазу!..
Здоров’я інший рад гомеостазу!
Для когось думка – радість, Божа вість,
Знаття: він на Землі – космічний гість,
Прибулий з корабля у формі тазу!..
Для радості важливий стан думок:
Багацько в кого в голові – шумок,
Коловерть, колотнеча дум неспинна;
У когось лоб од дум скорботних змок!..
В просвітленого смирний ум умовк –
Вляглася океану хвиля пінна...
16.04.2009 р.
Сонет 2045
Зліпити образ ворога, а далі
Вже можна повести людей у бій,
На струнці заграваючи слабій,
Роздаючи за подвиги медалі!..
Бувають в міжнародному скандалі
Безвинні?! Чи ж військовий мордобій –
Не заклик серцю вояка: дубій,
Героєм станеш за убивства вдалі?!
Що ж до єства людського, ворог – в нім!
Найбільший ворог – у нутрі, збагнім,
Він з Богом рад затіять в серці чвару!
Щораз у нього інший псевдонім!
Будь, друже, непохитним в головнім:
Збори врага, не піддавайся чару!
23.05.2009 р.
Сонет 2052
В нутрі ми біохімія, та й годі!?
В людських тілах заклав багацько див
Отець, що люд на Геї зародив,
Щоб вижили при будь-якій погоді,
Були із гравітацією в згоді...
Творець, де тре, нагрів, чи остудив:
Озоном Сонця жар відгородив,
Плекаючи при будь-якій нагоді
Усе живе і зовні, і в нутрі,
В прозорім піднебесному шатрі,
Зачате на молекулярнім рівні
В довічному вселенському кострі!
Тож відчуваймо, юні і старі,
Зв’язки всіх тіл зі світом нерозривні!
01.06.2009 р.
Сонет 2053
Що не кажіть, нас сни попереджають,
Хоч виринають знаки звідусіль,
Та часто в головах – думок кисіль:
Уми думки важливими вважають...
Рої ж думок частенько заважають
Поточних митей куштувати сіль –
Серцям з умами ще не до весіль?!
Бува, провісні сни людей вражають:
Віщують, що здійсниться наяву,
Вплітаючи в реальності канву
Картини сновидінь яркі, пророчі,
Натягуючи туго тятиву,
Щоб випустити в ціль стрілу нову,
Аби уздріли ціль ту вранці очі!
3.06.2009 р.
Сонет 2055
Які б в нас не були в житті програми, –
Подобаються нам вони, чи ні, –
Все діло не в задач величині,
А справа в тім, що всі ми – голограми
З вузлів періодичними буграми
І пучностями в певній площині!
Тож дії чи слова чиїсь бучні,
Бува, доводять пучності до драми,
Чи змінюють положення вузлів!
Гармонії думок, діянь і слів
Увагу варт постійно приділяти!
У Вічному мереживі полів,
Котре Господь в Безмежну сіть заплів,
Гармонію учімся виправляти!
7.06.2009 р.
Сонет 2058
І в Небі, й на Землі ми – Вічні учні,
Мандрівники, романтики, творці,
Простенькі з виду, суттю – мудреці,
Із Вищим «Я» Небесним нерозлучні,
Але не всі діла людськії влучні –
Не всі, либонь, треновані стрільці:
Не видко цілі, дрижаки в руці,
Тож тягнем долі віз, мов коні в’ючні…
Хто здатен вчитись і практикувать,
Той зможе і блощицю підкувать,
І долю, як конячку норовисту!
А той, хто звик в достатку шикувать,
Чи плентати життям, мужикувать,
Навряд набуде досвіду і хисту.
11.06.2009 р.
Сонет 2067
То як ми дружим з власними тілами
В потоці часу?! Трудимся, міцним,
Та не напоєм з градусом міцним!?
Не всі тіла – картинки із реклами:
Тіла тонкі знаннями і ділами
Плекаймо денно, і тоді, як сним,
Ума свідомим імпульсом ясним:
Творити в світі здатні всі діла ми –
Такі тіла нам дані і права
Творцем, що їх не тільки голова
Опанувати, звершувати може!
Міцні зв’язки всіх тіл, мов тятива,
І життєствердні дії і слова –
Достойна ціль! Трудімся, Бог поможе!
23.06.2009 р.
Сонет 2074
Одна з задач свідомості: пізнання
Себе – Творця – довколишніх світів!
Мо, і Господь Людей пізнать хотів,
Коли творив під крики і стенання?..
Звичайно, Людям хочеться визнання
Окремих персоналій чи гуртів…
Якщо прохач хоч трохи попотів,
В Любові Богу творячи признання,
Господь підмогу прохачеві шле,
Чи те доросле Чадо, чи мале,
Як і тоді, коли не чуть прохання!..
І лиш, як Чадо часто діє зле –
Раптово може стати нежиле…
Тож на Добро направмо намагання!
30.06.2009 р.
Сонет 2147
Чому в собі дозволимо вселитись –
Оте в душі і в тілі проросте!
Якщо Любов у серденьку зросте –
Вік будемо радіти, веселитись!
Гнів пустим в серце – починаєм злитись!..
Буть в рівновазі – діло непросте:
Спокійним видаєтесь, та проте
Готові, мов сірник, Ви запалитись!?
Бува, непотріб носимо в собі;
Щем серця – в закопиленій губі,
У нирках – страх, і шлаки – у печінці…
Зла спори, мов в отруйному грибі,
Шлях будь-кому вкоротять, далебі!
Злі почування, шлаки – суть злочинці!
21.09.2009 р.
Сонет 2153
Людина – звір жахливої породи...
І досі прагне ближніх убивать?!
Історії не варто забувать –
Колись у війнах гинули народи!..
Людських життів чи варті нагороди?!
Мо, ордени вже досить карбувать?!
Мир без медалей варто здобувать!
Вдає Людина, нібито природи
Божественної геть не визнає
В єстві своєму, і не признає
Духомонади янгельскої суті?!
Тому страждань Людина зазнає,
Що у єстві Отця не впізнає,
Коли чуття дуальністю зіпсуті!?
26.09.2009 р.
Сонет 2198
Збагнім: довкола Божої обслуги
Доволі, кожен стрічний – помічник,
Дарма, що всяк – лиш Божий ученик!
Надходить поміч ця не за заслуги –
Частенько непомітно, мов прислуги –
Невидимі створіння: їх нічник
Висвітлює, погасло світло – зник
Їх абрис… Люд земний – Господні слуги
І вчителі для інших водночас!
Хто як не упирався б, не пручавсь –
Служити буде й Господу довічно,
І Божим дітям – людям!.. Нині час
Духовних справ: хто лінувавсь – погас,
Мов вимкнений нічник той, блискавично!
30.10.2009 р.
Сонет 2212
Присвячується зв’язківцям
Ми зв’язані невидними нитками!
Чи розуміють люди це, чи ні!?
Питання лиш в зв’язків цих гущині,
Їх силі й нерозривності…Віками
Серцями світим, ніби маяками,
Довкола – у Небес далечині
Нас видко: в метушливій маячні,
Чи в молитвах з простертими руками
Транслюємо сигнали – крадькома
Летять вони, здається: їх нема!
Та мозок, серце, очі світляками
Просвітлюють все суще недарма:
Аби довкола зменшилась пітьма,
Ми світимось тілами, мов зірками!
16.11.2009 р.
Сонет 2240
Любимі Люди! Вистачає вміння
В собі уздріти світлий лик Творця?!
Вдивіться в риси власного лиця:
Не виникає непорозуміння?!
Тече з очей просвітлене проміння,
Що надихає, зцілює серця
Людей зустрічних?! Благородна ця
Робота: прибирать з путі каміння,
Що заважає рухатись вперед –
Чи то інформаційний вінегрет,
Чи різних шлаків в нутрощах завали!..
Як просвітліти – нині не секрет:
Людина на Землі – Отця повпред!
Просвітлених по аурі взнавали!
12.01.2010 р.
Сонет 2272
Два янголи, попутники-трудяки –
Спаситель і Хранитель – нас ведуть
Дорогами земними, поряд йдуть,
Так часто не отримуючи дяки,
Відвернуть згин чи напад злодіяки,
Монадами не мічені: не ждуть –
Умить удари долі відведуть
Од кралі чи бомжацької мордяки,
Бо люблять люд, мов мати – діточок!
Між янголами й людом – геть мовчок:
Уміють спілкуватись одиниці!..
Аби не втрапить кармі на гачок,
Не нахапатись терня колючок,
Їм дякуймо частіш, святі чи ниці!
15.02.2010 р.
Сонет 2275
Хто ким насправді в цім житті керує,
На що впливає, здатен що змінить?!
Бува, корисно вповні оцінить:
Які питання хто й коли курує?!
Хірург, приміром, хворих оперує,
Аби од болю перестали нить,
Щоб кровотечу в тілі припинить,
Або кісток поломи реставрує…
Люд сил багацько тратить в боротьбі
Із кимось, чимсь щоденно, далебі,
Та головне питання тільки в тому,
Чи всяк хазяїн перш за все собі,
Чи здатен щось мінять в своїй судьбі,
Чи в справі цій найбільшу має втому?!
16.02.2010 р.
Сонет 2314
То що є сон? Нечутне відмирання,
Чи тихий ріст, відновлення клітин –
Мембран, нейронів, хрящових пластин?!
Якби відкрились нам нічні старання
Єства за ніч очиститись, щоб рання
Зоря явила ауру-бурштин, –
Як в тілі нежилих нема містин, –
Коли й душі проходить убирання,
То ми б зачудувалися не сну,
А геніальність вздріли би ясну
Клітинну, сонним видивам натомість!..
Якщо ще при пробудженні писну
Слів кілька, пробубню неголосну
Молитву – докричусь у підсвідомість!
26.03.2010 р.
Сонет 2357
Допоки не дістанешся єства,
Де срібно сяють істини Господні,
В ілюзіях застрягнеш – мов у бодні
Смолястій в’язнуть ум і голова!..
Недовго просвітління мить трива:
Спалахує, мов іскра в тьми безодні!..
Що ж, мудрагелі, може, з цим незгодні,
Та Іскру Божу товща покрива,
Просякнута умовностями людства,
Ефірними цунамі словоблудства;
В дитинстві – прикрим прикладом батьків;
Засиллям інтернетного розпутства…
Мандрівка вглиб – не шлях до безрозсудства:
Путь в серце, до Господніх маяків!
21.06.2010 р.
Сонет 2359
Присвячується пану Володимиру Сергієнку
Чи будем Вічно жить – Земля покаже:
Землі без люду скучно, й Небесам,
Напевне, теж, та всяк рішає сам,
Як довго жить!.. Навряд чи хто підкаже,
Лиш доля всім і кожному докаже,
Як швидко затягнутись поясам
Земного люду – будущим часам
Не всі зрадіють!.. Вище «Я» накаже
Жить Вічно – то й, погодившись, живи!!!
Хай тіл тонких укріплюються шви,
Пронизані здоровими зв’язками!
У серці поклик Вічності влови
І тіло омолоджене яви –
Єство хай розвивається віками!
27.06.2010 р.
Сонет 2368
То Хто є Люди? Мислячі створіння?!
Господні діти?! Янголи земні,
Бува, веселі, а бува, й сумні,
Що призабули родове коріння,
Аби довіку прагнути прозріння,
Або ж, відчувши ногу в стремені,
Промчать житейським полем на коні,
Щоб загубилось, вхекавшись, старіння?!
Чи щоб, насущні вершачи діла,
Натренувать, розвить тонкі тіла,
Любові вчувши в серденьку горіння?!
Отець зачав нас, Мати сповила,
Порозсівавши іскорки тепла,
Щоб Небесам вертати те зоріння?!
6.08.2010 р.
Сонет 2388
Все, що здійснив у парі із Всевишнім,
Присвячую Творцю, і решту справ
Виконую – невже їх сам обрав?!
Займатись неохота ділом лишнім!..
Є сенс і у фіналі діл успішнім,
В зачатку, і в процесі – як у страв
Приготуванні: роль є й у приправ…
Хай пам’ять береже в мені колишнім
Набутий досвід, лишнє – схороню!
Куди? За підсвідомості броню?!
Там стільки сміття в праведнім і грішнім
Убранні!.. Збіжжя – в клуню, а стерню
Переорати б!.. Чи переміню
Себе умить при поклику горішнім?!
11.10.2010 р.
Сонет 2400
Для чого нам дробити на фрагменти
Свої безцінні душі? В чім тут суть?
По скону душі в Небо вознесуть
Багаж надбань: земні експерименти
Формують досвід під аплодисменти
Й на самоті… Чи душі всі спасуть
Ті сутності, що в Небесах пасуть
Мандрівки душ?! Отож життя моменти
Земного поціновуймо! Душа
Силкується сказать: не все ріша
Людини ум! Серденька устремління
Дух направляють!.. Сміло в путь руша
Той, хто дійти до цілі поспіша,
Душі і серця вчувши повеління!
26.11.2010 р.
Сонет 2410
Хто зна, як часто ледве не вмираєм
У внутрішній щодобовій війні,
Де кров в вузькій нуртує глибині?!
Блукає ворог за переднім краєм
Здоров’я!? Храмом духу, чи сараєм,
Смердючим, затхлим, гожим для свині,
Плекаєм тіло?! Вічність – в дивині?!
Чи встигнем, Люди, вздріти Землю Раєм?!
Дозволить Небо Вічному служить
В житті Земному?! Як достойно жить,
Щоб бути Вічним в тілі молодому?!
Не на поверхні відповідь лежить!..
Життя земне, мов річечка, біжить,
До Океану – Батьківського Дому!..
17.01.2011 р.
Сонет 2450
Присвячується пану
Олексію Миколайовичу Олійнику
Кому ж підкаже доля послужити?
Державі, клану, людям, чи собі?
Які наступні кроки у судьбі
Тобі невдовзі прийдеться звершити?
Якби ж бажали люди порішити
Всі справи серцем – світ би, далебі,
Був набагато кращим: в боротьбі
Ума із серцем прагне ум грішити!..
Не завше серце кориться уму –
Частіше кум послухає куму!..
Тож вибір свій не довіряй нікому –
Лиш серденьку своєму, лиш йому,
Як ум тримає паузу німу,
Щоб не набить хазяїну оскому!!!
15.04.2011 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|