Сонет 38
Поет, немов завзятий археолог,
У Небесах відшукує рядки,
Їх очища, мов древні черепки,
Що над минулим підіймають полог,
І огляда, мов камені – геолог.
З його легкої, вірної руки
Рядки сонетів проживуть віки!
Зі словом він працює, мов еколог,
Що прагне оживити, відродить
Слова у мові рідній, життєдайній!
Як мудрий зодчий, він будує храм,
Де люди прагнуть душу освятить,
Де істині, і вічній, і безкрайній
Він служить все життя, митець пера!
7.07.2003 р.
Сонет 56
Поезію не вичерпать словами,
Вона – Життя одвічне і без меж!
Лиш серцем пильно навкруги простеж –
Поезія вита над головами
Незримими духмяними парами!
Себе невмінням, друже, не бентеж –
Поезією дихать можеш теж
Несуєтного серця вечорами!
Відкинь думки, лиши лише одну,
Збагни: ця думка має глибину
І вишину комедії чи драми?
Чи ятрить серце думка ця жива?
Тоді пиши, і добирай слова
Зі словарями, ніби букварями!
15.09.2003 р.
Сонет 150
Поезія – безмежний океан,
Там не знайти однакові дві хвилі!
Глибин світи і моли в піні білій;
Ранковий бриз, південний вітрюган,
Вечірній шторм, північний ураган!
Безвітря, тиша в лагідному штилі...
Поезій ритми, теми, рими, стилі –
Глибокий сенс, чи піна і туман?
Рядки навік? На прагматичні цілі?
Стрій рим-калік, чи мудрі вірші білі...
Поет – своїх поезій капітан,
Чиї слова, немов матроси вмілі –
Виразні, точні, своєрідні, смілі –
Ведуть фрегат! До слави? До видань?
2.03.2004 р.
Сонет 159
Коли Шекспіра переклав Маршак,
Вловивши у сонетах вірні ноти,
Цю ношу титанічної роботи
Явив на світ не тяжко, мов ішак,
Не притьмом, мов за здобиччю коршак,
А з висоти орлиного польоту
В багатство слів він додивлявся доти,
Так добирав, щоб не взяла іржа!
Оспівано любов, людські чесноти,
Стремління тогочасної спільноти
Майстерно, ніби мова та чужа
З перекладом збігається до йоти!
Здається, сам Шекспір сидить навпроти,
Й сонетами співа його душа!
14.03.2004 р.
Сонет 168
Не тільки Муза владна над поетом –
Ним володіють Небо і Земля!
Для них він – життєрадісне маля!
Поет довіку вдячний Небу злетом!
Він Небо прославля дзвінким сонетом!
Земля ж його до себе прихиля,
Поет її, мов Матір, нахваля
Поемою із чарівним сюжетом!
Здається, Бог з поетом розмовля!
Господь його устами промовля
І ділиться незбагненим секретом:
Поет насправді – тихе немовля!
Бог Сам Свої творіння прославля
Із радістю, Любов’ю, пієтетом!
25.03.2004 р.
Сонет 217
Поети пишуть з голосу згори,
Їм вірші, певно, з Неба хтось диктує?!
Поет лиш налаштується, чатує,
Думки попроганяє до пори,
В передчутті заманливої гри
Перо й папір завчасно наготує,
І струни серця вірно налаштує,
Аж раптом чує: „Ось рядок, твори!
Веди рядок, мов нитку Аріадни,
Щоб в світі слів не бути безпорадним,
Не засуши, не лий в рядку води,
Твори єдино вірним слівом, ладним,
Збагненним всім, лише тобі підвладним,
І читача схвилюй і поведи!”
20.05.2004 р.
Сонет 269
Так довго неможливо не писати
Твоїх думок, о Господи, прости!
Без них до Тебе людству не зрости –
Лиш лікті у безвиході кусати,
Свічою в прорві мороку згасати,
Знов на Голгофу власний хрест нести,
Всю віру в цій дорозі розтрясти,
Допоки стане нікого спасати!
Допоки в серці віра не вгаса,
Не виїсть очі сліз гірка роса,
Дамоклів меч не буде нависати!
Зі Словом Божим – ближче Небеса,
Із Божим Словом людство воскреса –
Бог в кожній миті вчить нас воскресати!
15.07.2004 р.