Гравітаційні сили мандрівної галактики і її планет, вихопивши вогненний вихор із Сонця, закрутили його в кілька сфер, і стали сфери кружляти по орбіті навколо Сонця, поступово охолоджуючись, утворюючи твердь. Безкрайні обшири нашої планети з плином часу вкрила вода світового океану...

 

На Землю в океан примандрували

Давно колись дельфіни і кити.

Їх батьківщину можна віднайти

У Всесвіті і нині! Торували

 

Путь звідти кашалоти і нарвали,

Долали часу, простору світи:

Пізнати, розвивати, берегти

Води цивілізацію! Вкривали

 

Планету океани; на Землі

Тоді з’являлись острови малі,

Де товщу вод вулкани проривали.

 

Китові – океанів королі –

Беззахисні тепер!? Чом люди злі

Їх долю гарпунами сплюндрували?!

 

Оскільки й нині люди ще не вповні збагнули роль китів та дельфінів, звертаюсь до істот, що з’явились на Землі раніше за прапрадавніх людей, словами ронделя:

 

Тримаймося, кити! Земля – за вами!

Двоногим сухопутним зрозуміть

Вселенську вашу сутність не зуміть

Малими за об’ємом головами?!

 

Ви вищими наділені правами

З тих пір, як Океан почав шуміть!

Тримаймося, кити! Земля – за вами!

Двоногим сухопутним зрозуміть

 

Роль вашу, вже обрамлену словами,

Все ж доведеться в одкровення мить:

Землі магнітну динамічну сіть

Підтримувати мозками-дивами!

 

Тримаймося, кити! Земля – за вами!

 

Згодом і твердь виринала з вод океанських, з надр земних виростали гірські масиви:

 

Вдивімся в гори: схилів силуети

Проявлять тих, хто гір не покида!

Карнизи-брови, гребінь-борода

Застиглі вимальовують портрети

 

Гір жителів, що стережуть секрети

Землі – вона була ще молода,

Поверхнею тоді була вода,

З небес дощило. Хмари-електрети

 

В морях студили блискавки-мечі,

Вода скипала денно і вночі…

Небесний Скульптор, Майстер гравітацій,

 

Зміг віднайти до надр земних ключі,

Вогонь роздмухав у ядра печі

І гори звів в поривах екзальтацій!

 

 Звичайно, можна лишень гадати, що то за сили Природи можуть бути тим гігантським Скульптором, що ліпить гори! Гори мудро регулюють клімат і енергетику Землі:

 

Гіганти гір – застиглі паруси!

Земля – фрегат, а гори – то вітрила!

Земля недаром гори сотворила!

У ті прадавні творення часи

 

Вони росли не просто для краси:

Земля-фрегат зростить хотіла крила,

І пасмом гір, мов пір’ячком, покрила

Стрімкі свої висотні полюси!

 

Їй стало легше Всесвітом летіти

І полюсами холоду вертіти

Під шум вітрів гірської полоси!

 

Ідімо в гори, станьмо там, як діти!

Бажаймо духом гір оволодіти,

Вершин почувши грізні голоси!

 

ЛЮДИ почали населяти передгір’я значно пізніше часів горотворення:

 

Колись Богиня гори майструвала:

Вивершувала піки пірамід,

Вкривала снігом, глянцювала лід,

Річкам скелясті русла торувала.

 

Вода розтала в руслах вирувала,

Несла у діл життя космічний слід,

І непророслий, ще в зернині, плід

Живим теплом в долинах поливала!

 

На схилах гір – заквітчана трава,

Гірське пониззя ліс густий вкрива,

Там – птах і звір, комахи, в водах – риби.

 

З’явились ЛЮДИ, й ну хазяйнувать:

Ліси – рубати, живність – убивать!

Для цього гір Творець не утворив би!

 

Коли ж на Землі з’явились сучасні ЛЮДИ? Звичайно, варто припустити, що за чотири з половиною мільярди літ віку Матінки-Землі людські цивілізації з’являлись і зникали неодноразово, частково чи повністю?.. Одначе,

 

Є дані: люди на Землі сучасні

Живуть приблизно двісті тисяч літ.

Наш Нефіліми зроджували плід,

А Сіріанці – Прабатьки прекрасні!

 

Ключі їх в ДНК клітин незгасні

Приховують донині древній слід!

Коли Батьки звершали свій політ

На Землю – прибули бадьорі, щасні –

 

Вже Нефіліми на Землі жили,

Але людей створити не могли –

Їм бракувало Віщого начала.

 

Прибульці Нефілімам помогли

Зродить людей із праху і імли!

Їх поміч з’яву Людства означала!

 

Такий варіант зародження сучасної цивілізації згадується принаймні у вже згадуваній книзі Друнвало Мелхіседека „Древняя тайна Цветка Жизни”. В ній автор описує версію створення людей Нефілімами та космічними прибульцями з Сіріуса. Звичайно, ця версія дещо відрізняється від теорії сера Чарльза Дарвіна, мовляв, прабатьки людей – людиноподібні мавпи. Пропоную Вам наступний жартівливий опис появи перших більш-менш сучасних людей, можливо, не зовсім далекий від істини:

 

Хоч раз вам пощастило бачить йога,

Закрученого позою в млинець,

Що зразу і не видно, де у нього

У тілі є початок, де – кінець?!

 

Отак колись Боги людей ліпили

В надії ліпшу форму віднайти.

І перші люди все оте терпіли,

Бо вже тоді було в них дві мети:

 

Одна мета – це вижити, щоб жити

У дивнім світі, що навкруг кипів;

А друга – неодмінно заслужити

Такими стать, як ті, хто їх ліпив!

 

В Богів колись була своя планета,

А на Землі жили вони давно.

Не те, щоб тут потрапили в тенета,

Та їм, де жить – було не все одно!

 

Боги ліпили живність у Майстерні.

Були в ній різні відділи й цехи.

Там працювали вправні і майстерні,

Уже з великим досвідом Боги.

 

Був цех конструкторсько-технологічний,

Макетний, експериментальний цех,

Був представник Замовника космічний –

Контролювати витвору лице.

 

Спецвідділ постачав матеріали,

Для всіх була одна сировина.

З сировиною клопотів немало –

При зберіганні нетривка вона.

 

Підрозділ душ вдував, як за подушне,

Живому душу, кожному – свою.

І рідко щось виходило бездушне –

За це в Майстерні спуску не дають!

 

Був відділ ВТК – забракувати                  (ВТК – відділ Творцевого контролю)

Усіх, хто тести не зумів пройти,

А людям – ще й долоні штампувати

Тавром сітчастим – ким кому рости.

 

Був браку склад і відділ переробки –

Матерія нікуди не зника.

Там утилізували недоробки,

Що відсівав суворий ВТК.

 

Був сад, город, басейн, гора скеляста,

Бархан, загін для вигону скота,

Оранжерея, ліс, ріка хвиляста,

Де квітне, плава, повзає, літа

 

Усе, що годне. Тут із ним спочатку

Проводили первинний інструктаж,

Короткий курс навчання і обкатку,

Контрольний тест, і – з Богом, у тираж!

 

Елітним значивсь полігон літальний,

Де Ангели були в інструкторах.

Пізніше там політ здійснив летальний

Ікар до Сонця, та розбився в прах.

 

В басейні теж немало потопили,

Коли в людей іще були хвости.

Вже потім до безхвостих приступили,

Навчаючи пірнати і плисти...

 

Цех ширпотребу з планом управлявся:

Моря вже заселили й болота,

На континенті, що з води з’являвся,

Земля була зелена, не пуста!

 

На П’ятий день Майстерня постачала

Все, що літало, повзало, пливло...

І от коли всього вже вистачало,

Господнє розпорядження прийшло:

 

„Задуману Людину – сотворити!

Вдихнуть у Вічне тіло душу, дух,

Властивості Божественні відкрити:

Любов, Свідомість, Пам’ять, і нужду

 

Довічно Душу, Тіло пізнавати,

Творити Вічне, Праведне, Святе,

Набуте зберігати й розвивати!

Хай множиться у Радості й росте!

 

Навчити добре землю вглиб копати,

Садити, доглядати Райський сад,

Уміти про житло своє подбати,

І пам’ять мать про Бога й Небеса.

 

Все, що літає, повза, пропливає,

Іменнями по Роду хай назве,

Плоди й траву у їжу споживає,

Та береже і множить все живе!”

 

Замовлення зненацька не застало

Богів Майстерні – в них на Шостий день

Вже доста тварі повзало й літало,

То й Рід Людський між них не пропаде!

 

Хоч досвіду в Богів не бракувало

В продукуванні мислячих створінь

У Всесвіті, – вже створено немало, –

Однак зробили огляд тих творінь,

 

Що чимсь могли Людині слугувати –

Хто – тулубом, ногами чи крильми,

Хто – головою чи хвостом лускатим,

Чи шерсткою на випадок зими,

 

Бо витвір мав би буть на все придатним:

„Стійким до спеки, холоду, води,

Піску і вітру, до роботи здатним,

Збирав хліби, вирощував сади,

 

І міг би зелень, соки споживати,

Усе живе назвати, і ректи,

Птахами і скотами керувати”,

І декілька спортивних директив:

 

„Уміти вправно бігати, ходити,

Стрибати, плазувати і пливти.

Таких, як сам, умів би народити.

Творити й вірно мислити могти!”

 

Боги зафіксували й цю вимогу,

Осмислили технічне завдання,

Аби проектувати мати змогу

І витримать робочий графік Дня,

 

Приймальну ненадовго причинили,

Зібравши авторів скотів живих,

Й коротке обговорення вчинили

Всіх варіантів, знаних і нових.

 

Усім по черзі слово надавали.

Встав першим Той, хто Птаха змайстрував.

„Усім вимогам, що їх тут назвали,

І щоб до Бога в Небо мандрував –

 

Відповідає тільки Птах, вважаю!

Наприклад, страус біга по піску.

Орел своєю стрімкістю вражає,

А качка любить воду й осоку.

 

Живуть у гніздах, зерня споживають,

Ростуть з помету трави і сади...

Плазують, правда, слабо, бо не знають,

Коли, для чого повзати й куди.

 

Красиві є – жар-птиця, райська птиця,

Є мудрі – і ворона, і сова ...”

„Людині Птахом бути не годиться!” –

Конструктор Звірів мовив ці слова –

 

„Є звірі в нас, що теж літати вміють:

Летюча миша, чи хоча б дракон.

Всі решта звірів поважати сміють,

Бо звірі всіх сильніш – такий закон!

 

Людина схожа має буть на Лева!

Лев – звірів цар, достойний кандидат!

Лев – мудрий звір, для нього не проблема,

Що скоро має трапитись, вгадать.

 

В землі копатись добре кріт навчився,

А мавпа по деревах аж літа,

І ящір плазувать не розучився.

Які думки, до речі, про хвоста?!”

 

Затіялась недовга суперечка:

Чіпляти хвіст, для чого і який?

Як буде плавать в водах недалечко –

Хвіст із лускою кращий, ніж гладкий.

 

Якщо ж людині сушу обживати

І лазить на деревах по гіллі –

Хвіст довгий чи короткий пришивати,

Аби не волочився по землі?!

 

В повітрі і в воді експерименти

Нічого, як відомо, не дали:

У крил слабенькі махові моменти,

Хвости в воді лиш мокли, не гребли.

 

Підрозділ Душ в хвостах засумнівався:

В усіх хвостатих неміцна душа!

Конструкторський ще трохи торгувався,

Та порішили: хвіст лиш заважа!..

 

Веде Конструктор Звірів мову далі:

„Не треба забувати про козла!

Моделі перші можуть буть невдалі,

Затрати ж маєм списувать дотла!”

 

„Тоді кінці, як кажуть, краще в воду!” –

Це вимовив Конструктор Водяних –

„Хоч нам дали повнісіньку свободу,

Але таке ліпить – нема дурних!

 

Щоб плавало, і повзало, й ходило

І дихало в повітрі і в воді?!

На суші, чи в воді дітей родило?

Хто відповість на Божому суді?!”

 

З розмноженням спішити не збирались,

Бо трохи осіклись на їжаках,

З зайцями навпаки – перестарались,

І діло тут не в шерсті чи голках...

 

Іще була дискусія про роги:

Чіпляти їх на голову, чи ні?!

Тож вирішили: раз без ратиць ноги,

То при потребі вчеплять навісні...

 

Оскільки Зверху не було обмежень,

Вимога лиш: „По образу Творця...”,

То після перших вимірів, обстежень

Конструкція була така з лиця:

 

Крім голови, у Першої Людини

Був тулуб, руки, ноги, та й усе!..

Для нужд малих відросток зріс причинний,

Та функцій основних він не несе...

 

Зліпили симетричні половинки,

Наверх припасувалась голова,

І доки не було в проекті Жінки,

Не починались доти і дива!..

 

                    *  *  *

 

Як витворили Жінку – інша тема!

Цього допіру ще ніхто не зна!..

Її єство – Божественна система,

Магічна звивин мозку кривизна!

 

Здавен, відомо, балачки ведуться:

З Адамового Єва, мов, ребра...

... Боги чекали: люди розведуться

Заради Праці, Радості, Добра!..

 

Що вийшло з того – бачимо довкола...

Хто нас творив – вже люд не пригада...

Життя Земне Довічне – Вища Школа,

В людей же хирі, війни і вражда...

 

Де зірка тої бажаної дати,

Коли згадаєм: хто Ми, хто – Батьки?!

Чи й далі будем, приспані, страждати,

А просвітління ще чекать віки?!

 

Чи пам’ять у живій Душі, клітині

Розкриє нам магічну таїну:

Що ж у єство закладене Людині

Богами у далеку давнину?!

 

Тож спробуймо самі спроектувати

Людину, як ото колись Боги!

Собі про себе нумо звітувати!

Не біймося – усе нам до снаги!   

 

Якщо потрібна буде допомога –

Наважмося: спитаймо, замовчім,

Силкуймося почуть підказку Бога,

Він знає, підказати як і чим!                               

 

Отже, настав час разом з Вами спробувати спроектувати і відтворити Людину Сучасну!