У грудні в Мами хлопчик народився,
П’ятдесят сьомий йшов, «Півнячий» рік,
У Дарниці лунав найперший крик…
У Вікторівці в восьмирічці вчився,
У Дударків з батьками нагодився
В шістдесят восьмім, в підлітковий вік.
В сімдесят третім школи випускник
Студентом ФЕТа в КПІ трудився,
Цікаву електроніку вивчав,
Любити і вірші писать почав.
В „Сатурні” працював; потрапив в гори;
Служив в військах; Чорнобиль очищав...
Сонетами зненацька зазвучав
Про Сенс Життя у Водолія пори…
Очевидно, ця коротенька дещо незграбна автобіографія потребує доповнень. Отже, мама моя, Скородінська Антоніна Павлівна, родом з Донеччини, з Амвросіївки. Батечко, Оліфіров Микола Петрович, народився в селі Троянка теперішнього Знам’янського району на Кіровоградщині. Познайомились вони в Борисполі, де жив батько зі своїми батьками, а моїми дідом Петром та бабою Марією. Отож познайомились, та й одружилися за тиждень!.. Деякі гострі кути їхніх особистостей (батьку тоді, восени 1956 року, було 27, мамі – 21 рік) притиралися вже на марші – батько служив тоді офіцером в Групі Радянських Військ в Німеччині… Комісувався він після контузії під час подій в Угорщині в 1956 році… В грудні 1957 року, якщо вірити маминому щоденнику, народився я.
Батько потім пішов шляхом дідівським – вчителював, викладав історію, військову справу, був директором Вікторівської восьмирічки в Миронівському районі, що на Київщині. В 1968 році батьки перебралися поближче до Борисполя, в село Дударків, де мені й пощастило завершити навчання в десятирічці в 1973 році, і стріти перше кохання, де й народилися перші віршики, що згодом увійшли до першої книги віршів… Постав тоді вибір: куди йти вчитися далі? Були несмілі мрії і про учительство, і про медичний вуз, та якось вже так вийшло, що на часі в країні був розвиток електроніки! Отож восени того ж таки року разом зі студентами групи Е-41 факультету радіоелектроніки ми радо і обнадієно відкривали двері аудиторій Київського політехнічного інституту!.. Навчатися було і складненько, і цікаво! Вдячний викладачам, товаришам по навчанню і дотепер!
В гори Кавказу вперше потрапив влітку 1978 року, і – закохався в їх величну чисту красу! Потім ще багацько гірських районів Кавказу, Паміру, Алаю, Тянь-Шаню, Альп, ну і звичайно ж, Криму і Карпат гартували дух і дарували незабутні маршрути і енергії вершин! Завдяки друзям «доходився» і «долазився» до звань кандидата в майстри спорту з альпінізму і скелелазіння, «Снігового Барса СРСР»…
Кавказ, травень 2008 р.
Але то вже було опісля початку практичного освоєння премудростей електронної техніки в НДІ «Сатурн» м. Києва з 1979 року. Інженерна та комсомольська робота на поетику надихали мало – ми спішили жити!
Досі не збагну, кому і для чого знадобились мої два роки військової служби замполітом роти з 1986 по 1988 роки, хіба для того, аби потрапити до лав ліквідаторів аварії на ЧАЕС восени 1987 року?..
На початку 90-х і країна, і наш «Сатурн» переживали не кращі часи, і з 1994 року довелось дещо змінити і місце роботи, і спеціалізацію – освоювати радіозв’язок Мотороли, та й інших компаній, що й продовжую робити дотепер…
Важкенькі рюкзаки примусили років у сорок зацікавитися: що то там у попереку ниє, і чому? Вивчення «свого» питання переросло в бажання докопатися до причин негараздів з хребтами, отже, один з розділів «Книги Здоров’я» висвітлить причини багатьох поширених діагнозів, а розділ "Пропозиція" - розроблену врешті методику самодіагностики можливих зміщень хребців та методику самомасажу.
Сонети писати научався, перечитавши іще раз Петрарку і буцімто Шекспіра в прекрасних перекладах. В другій книзі їх - 393, а на 2015 рік - більше 2900.
Повертаючись до автобіографії, додам: рідня по Роду - молодший брат Микола; двоюрідні брати Володимир та Микола з сім’ями – в Амвросіївці і в Москві, рідня дядька Василя та покійної вже тітки Галі: двоюрідні сестри Людмила та Світлана – в Челябінську; батьки вже в інших вимірах… але… Життя – Вічне!!!
А на Землі зв'язатися зі мною можна за тел. 050-3307710, 096-2923657,чи в Skype: midanya_25, або по електронній пошті: midanya@gmail.com