Сходження на пік Леніна LifeSense

Головна / Твори про гори / Пік Леніна

Сходження на пік Леніна

Пік Леніна дививсь на мене двічі,

Північним схилом зверху оглядав

Крапки внизу: жіночі, чоловічі

Фігури, ніби кроликів – удав!..

Ходили двічі ми через Роздільну

Вершину, ночували на шість сто.

На «сковорідці» вимоклу натільну

Сушили ми білизну, як ніхто!..

Але про все розкажем по порядку,

Аби маршрут улігся в голові

І в серці… Вранці всі – на фіззарядку!

Ну ж, босими ганяти по траві:

Ми прибули на «лукову» поляну,

Де дикий цвіт цибулі – голубий!..

Сходив до перевалу – ледь погляну

На пік у профіль: міццю – не слабий

Цей пік! Погода може буть, одначе,

Погана: з вітром, снігом, нестійка,

Отож готуйсь, напружуйся, юначе,

Спочатку путь чека не копітка:

Йти по льодовику, що майже рівний,

Аж до чотири двісті – без проблем.

Темп неквапливий, – жарко, – не надривний,

Путь однозначна, зовсім без дилем.

Всі тріщини льодовика відкриті,

Їх небагато. Там, де перевал

За «луковою», тріщини покриті

Камінням – не страшить між них провал.

З чотири двісті путь уверх крутіша,

Якщо без вітру, сонечко сія –

То у повітрі запанує тиша,

І змокнуть груди й спина носія

Важкого рюкзака, а на п’ять триста

Спітніє й лоб, як вітер – ні шелесь!

Блищить снігами площина іскриста –

Ген стрій напівроздягнутих тілес:

Хто вийшов із палатки, хтось із ніші –

Печери, що у схилі сніговім

Кимсь вирита… Маршрути є й трудніші,

Та про оцей, «легенький», оповім.

Зі «сковорідки» в лоб чи серпантином –

Підйом вздовж скель направо, на плече.

Під скелями затишно, мов за тином –

Немає вітру, сонце не пече,

На гребені ж вітрець, буває, свище,

Дме збоку. Путь по гребеню пряма,

Лишень перед Роздільною ледь вище –

Ніяких випадковостей нема.

За нею є місцина для палаток:

Шість сто. Звідціль на штурм ідуть вночі.

Як сходження проходить без накладок –

Встигають повернутись «орачі»

Снігів висотних… Дехто піднімає

На триста метрів тенти: із плеча

Коротша путь! Якщо вітрів немає,

Висотний дім їх затишно стріча!..

Отож ми вийшли рано – не світало.

«Кішки» ще зайві: осип і сніги…

Дув вітер справа, серце калатало,

Та некрутий підйом нам до снаги!

Схід сонця на плечі вже нас вітає,

Та ранній вітер дме ще, не вщуха!

Хто має – чай із термоса ковтає,

Аби була горлянка не суха.

На гребені поодаль видно «кому» –

Крутий блискучий в голім фірні злет.

Йти без кішок не хочеться нікому –

Шнуруємо, сходивши в туалет,

Аби ішлося легше на підйомі…

За «комою» дорога некрута.

Попереду видіння незнайомі:

Пік Леніна нас гребенем віта?!

Ген, перед ним – поля парашутистів:

Сюди, було, скидали з літака

Досвідчених здорових альпіністів,

Хвороба тут їх мучила гірська…

Вітри отут морозили в негоду

Команду із досвідчених майстринь…

Не підоспіла поміч!.. В ту погоду

Не суньсь на гору – будь ти хоч з Добринь!..

А нам крізь млу світ сонечка сіяє!

Сніг – по коліно, топчемо сліди.

Погода до вершини йти сприяє,

Та де шукать вершину – просліди!

на плато парашутистів, 6800 м.

Вже близько поперечний, майже рівний,

На фоні неба гребінь, без вершка.

Мандруємо у лівий бік. Надривний

Позаду крик – товариш нас гука,

Мовляв, не ту ми вибрали дорогу.

На гук той не зважаємо, однак,

І скоро нам між каменів, з-за рогу

Умовної вершини видко знак:

на вершині п. Леніна

Ми вперше барельєф вождя застали,

До каменя приставлений, затим,

Напевне кольорові хтось метали

Збирав, – а барельєф був не святим, –

Отож його стягнув без пієтету,

Чи пожбурнув аж до «сковороди»…

Табличку збору університету

Уздріли ми при сходженні: сюди

Зайшов удруге з Хокканеном Тімо,

А нас Сашко Гребенніков чекав

Понижче… Радість в серденька впустімо:

До гір з вершини радо я гукав,

Що виглядали нижчими навпроти!

Простертими руками привітав

Гірського краю піки і широти

Долин, і сльози радості ковтав!..

Погода і на спуску нас щадила.

В палатки ще до смерку добрели,

І хоч вітрів нас віхола студила,

І голови од сходження гули,

Та ми, напившись чаю, полягали

Поспати у теплінь пухових «ніг»

І спальників…Години сну збігали…

Розгрібши вранці із палаток сніг,

Униз ми вирушати не спішили:

Погода добра, вниз – не вгору йти!

Тож знову чаєм розігріли жили,

Подякували духу висоти,

Запакували речі і палатки,

Неквапно запряглися в рюкзаки –

Речей у фіна менше для розкладки,

Та й в нас од вантажу худі боки!

Тож піднялися дружно на Роздільну

І обдивились срібну красоту

Високих гір, вдихнули міць всесильну,

Зирнули на вершину – на мету,

Що вдруге прийняла і відпустила,

Ще – позирнули на «сковороду»,

Куди Роздільна згодом лід спустила

При землетрусі, людям на біду…

Та ми тоді про це ще геть не знали,

Що трапиться це лихо через рік –

Лиш двійко в тій давильні не сконали,

А в решти лід погріб страхітний крик!..

Можливо, люд високі ваблять гори,

Що між життям і смертю – порух, крок,

Де дмуть гірських вітрів потужні хори,

Де легко дотягнутись до зірок?..

Спускався люд з Роздільної на лижах,

А ми ішли неквапно їм услід,

Вгрузаючи в снігів намети свіжих,

Що покривали схилу фірн і лід.

Дивились на вершину і на «кому»,

В промінні сонця сяючих, ясних!

Чи збили до високих гір оскому?

Чи ще колись повернемось до них?..

Із гребеня на п’ятах – спуск на мульду,

Рух, сонце гріють плоть мандрівника!..

У горах відчуття особи культу,

Якщо й було – геть начисто зника!

Ким люди на рівнинах уявляють

Себе, чи інших, – правда, чи обман, –

Вмить гори суть людини проявляють,

Вивітрюють з душі пихи дурман!..

Нудний підйом-тягун зі «сковорідки»…

Північний справа схил гори крутий

Вкрив інеєм і брови, і борідки,

А сонця диск на небі золотий

Ще довго нам освітлював дорогу

Униз, до площини льодовика…

За спинами ми озирали строгу

Красу вершини, що увись гука

Піднятись інших!.. Куций опис спуску:

Путь по льодовику і – зелень трав!..

На повні груди пив гірську відпустку,

На «луковій» ще ледь позагорав!

Назавтра нас машина по Алайській

Везла долині на Памірський тракт…

Ми мріяли: у казці гімалайській

Опинимось колись, хіба не факт?..

З Ак-Таша шлях здіймається угору,

Двигун машини пружиться, гарчить.

Зупинку просим ми зробити скору –

Поглянуть вдалину, де височить

На фоні неба ясно-голубому

Пік Леніна у величі й красі,

Неначе фотографія з альбому!..

В нас щоки під очима – у росі,

Бо висота у грудях ще вирує,

Просвітлює тіла людські!.. Ну що ж,

В долину експедиція мандрує,

Туди, звідкіль ми стартували – в Ош!..

13-27.11.2009 р.

Учасники експедиції липня 1989 р. на маршрут: траверс в. Роздільна - п. Леніна, 5А кат.скл.: Віктор Оліфіров – керівник, КМС; Олександр Верба, В.Чегель - МС, Юрій Головаха, Михайло Ковальов – КМС.

Члени експедиції: Ольга Оліфірова, Любов Верба, Неля Навроцька

Всі матеріали сайту, крім тих, де явно вказано джерело даних, є власністю автора Оліфірова В.М. та захищені законом України "Про авторські та суміжні права". Використання матерiалiв дозволяється за умови посилання (для інтернет видань - гiперпосилання) на www.lifesense.com.ua з зазначенням автора.