    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Твори про гори /
Пік Комунізму
 Сходження на піки Корженевської та КомунізмуТак, ми жили при Комунізмі!!!
Недовго, тижнів так зо три –
Можливе це лиш в альпінізмі…
В Союзі вищої гори,
Ніж ця, тоді не існувало.
Тепер Союзу вже нема...
Гора – стоїть! Не зіпсувало
Її це ймення, їй – дарма!
 Ім’я горі не дуже й треба –
Вона без імені була
Мільйони років проти неба,
Земну обитель берегла.
Однак її потурбували,
І вже десятків кілька літ
Не раз вершину штурмували,
Долали скелі, сніг і лід
Завзяті хлопці і дівчата,
Заслужені і молоді!..
Тут пощастило розпочати
Нам сходження на висоті!
Район гірський цей унікальний!
Два семитисячники ввись,
У небозвід зодіакальний
Вершин масивами вп’ялись!
 Пік Корженевської-красуні,
Пік Комунізму-молодця!
Од снігу сиві, вічно юні
Вони під сонечком з лиця!
Перезираються віками,
Енергій направляють плин!
Як і в жінок з чоловіками,
Їм рідко досаждає сплін!
Оці вершини надихнули
Команду нашу на верхи
Зійти, лиш тільки ми вдихнули
Дух висоти, аби гріхи
Земні лишити у долинах,
Безгрішними увись іти!
Таких походів у билинах
Оспіваними не знайти!
Команда наша з-під Ягнобу
Примандрувала на Памір,
Без початкового ознобу
Розбила табір межи гір,
 Розпочала під Корженеву
Топтати гребені, сніги,
Пірнаючи у променеву
Яскраву казку! До снаги
Були нам отакі висоти,
Хоча не хутко і не враз!..
Так надихали гір красоти,
Що вийшли ми на третій раз
На сходження до Корженеви
Маршрутом Цейтліна. Вітри
Снігами лоскотали нерви
І відганяли од гори
Лавинками, котрі котились
На висоті п’ять вісімсот,
Де ночувати ми мостились…
Зв’язок тривав не без гризот
Вечірній – суне непогода,
Мовляв, на гору не зійти!..
Тож згода йти і йти незгода
Розбила нас на два гурти.
Гурт перший на шість сто піднявся
Уранці траверсом крутим,
Гурт менший з-під карнизу знявся,
Квапливо вниз пішов затим.
Шість сто, шість триста… Фантастична
Дорога гребенем – горби
Зі снігу, фірну!.. Екзотична
Хвиляста стрічечка судьби
Виводить нас на верхотуру,
Де риска скельна проступа
З-під снігу, де записку туру
Напишем…Радість підступа
До горла – вперше підкорилась
Гора висотна: сім сто п’ять!
Хоч панорама млою вкрилась,
Та відчуваємо: стоять
Гіганти обіч, німо манять…
Навпроти – Комунізму пік
В Союзі вищий!.. Хай туманять
Імла, сніги – мандрівник звик
До вишини!.. Затим помалу
До табору спустились ми,
Лишивши висоту чималу
В обіймах віхоли-зими…
Оговтавшись і відпочивши,
Всі, в кому ще запал горів,
Удачу в друзі залучивши,
Ми помолилися горі,
Під вечір стали виступати
Мореною, льодовиком,
І уляглись в палатках спати,
Відпившись трав’яним чайком,
Під схилом вельми крутуватим,
Аби раненько стати в стрій
І кроком, трішки вайлуватим,
Здійматись крізь сніжинок рій
До висоти шість триста: «груди» –
Імення тої вишини,
Де інколи ночують люди –
До Комунізму йдуть вони!
Отож і ми заночували
У двох палатках усімох
На «грудях». Серденька вчували,
Що недаремно ідемо
На гору – он навпроти гребінь
Небесну стелю підпира!
Карати зір сіяють в небі,
Під ними – бажана гора!..
 Спустились вранці на плато ми,
Під пік Хохлова побрели.
Безвітря додавало втоми…
На цих висотах ні орли,
Ні вертольоти не літають…
Хоча один, було, стрибнув
Забрать Хохлова… Калатають
Серця людські, їх слабину
І силу випробують гори
І швидше, й ліпше лікарів!..
Висотні снігові простори
Холодні, Рем тут догорів…
На перемичці знов ночуєм.
Зарані сонце будить нас,
Бо поклик Комунізму чуєм!
Чаюєм, і сріблистий наст,
 Поскрипуючи під «кішками»,
Ледь видимі лишив сліди
За першими мандрівниками.
Прозорі дзеркальця слюди –
Льодку хрустять: пора рушати!
Виходим, сповнені надій
На те, що план пора дожати:
Зайти на гору – йди, радій
Тому, що сонечко сіяє;
Що вітер злегка подува,
І навіть інколи сприяє
Іти угору; що дива
Поверх туману видні зрана –
Величні піраміди гір
На тлі небесного екрана;
Що легші ноги ще од гир!..
 От вже й стає пологим гребінь!
Здається: ледь прискориш рух –
І побіжиш!.. Спішить не треба,
Бо швидко може збитись дух!
 Йдемо і дихаємо квапно!
Вершини манить висота,
Виблискує велично, звабно,
Магічним духом огорта,
Бере нас під свою опіку,
Бадьорить, сили додає,
І ми крокуєм навстріч піку!
З нас кожен подумки вдає,
Що вже дістався до вершини!..
От і вона – камінний стіл!
На цім столі ми – мов пушини:
Шість молодих гарячих тіл,
Вже й сьомий близько, на підході…
Опівдні третьої доби
Зайшли при сонячній погоді
На пік ми волею судьби!
Найвища точка ця гора є
В Союзі, й ми уже на ній!
До пруга видиво безкрає
Величних гір! На головній
Сидим вершині купно, раді…
От і спускатись час настав.
Рушаєм не як на параді –
Глядим, аби хто не відстав!..
Ведем колегу попід руки,
Бо геть стомився і охляв…
Його берем не на поруки –
Аби кудись не загуляв,
Ведем униз аж до палатки:
Поспить – мо, набереться сил!?
Он дві внизу видніють латки –
Наш дім висотний. Голоси
Товаришів лунають схилом –
Бадьорять друзі на ходу,
Тож плечі уперед не хилим,
Тримаєм рівно стать худу!..
Уранці при ясній погоді
Спускаємося на плато
По льоду, снігу – схибить годі
Хоч кроком: пролетиш не сто
Й не двісті метрів вниз по схилу,
Коли спіткнешся мимовіль!
Тут ледве не спіткав могилу
Француз недавно – водевіль
У непогоді розігрався
З гори на спуску: він промерз,
Наледве йшов, але старався –
Став пішачком французький ферзь...
У цей же день, минувши «груди»,
Чкурнули вниз ми напрямки
І серпантином, без оруди,
Все ж купно – фірну острівки
Могли жбурнути вниз бобслеєм
Того, хто підсковзнувсь, упав,
У кого в горлі слина ґлеєм
Спеклась… Од спеки потерпав
З нас не один, та помічаєм
Ми друзів на льодовику –
Стрічають нас пахучим чаєм!
Лишивши крутоверть стрімку
Позаду, рюкзаки скидаєм…
Одпившись чаєм, вниз йдемо,
Сіть тріщин оком окидаєм,
З дороги збити не дамо!..
Ось і стоянка, тент-палатка,
Де нас чекає стіл і чай,
Де крізь віконце неба латка
Видніє – серцем величай
І гору, й зорі над горою,
Стояли вчора ми на ній!
Тепер, вечірньою порою,
У хвилі радісно-сумній
Ніяк не можемо заснути –
Сидим, ганяємо чаї,
І кожен прагне спом’янути
Яркіші враження свої!..
Знов вранці сонце осяває
Пік Комунізму!.. Вертоліт
Гуркоче, смуток навіває –
Віщує вниз швидкий відліт!..
В ілюмінаторі величний
Видніє, виростає пік,
Де сніг на гранях предковічний,
Здалось, морозить часу лік,
І віддаляються неквапно
Удаль два велети-гори,
Аби манити владно, звабно
Мандрівців іншої пори!..
8-12.10.2009 р.
Учасники команди ДСО «Зеніт» 1987 р., сходжувачі на пік Корженевської, 7105 м.:
Стадник В.Ф., Чегель В.І. – мс; Білан Н.І., Безверхий О.І., Головаха Ю.Г., Гребенніков О.А., Епельбаум А.Г., Колесник А., Коробова Н.О., Оліфіров В.М. – кмс
Учасники команди ДСО «Зеніт» 1987 р., сходжувачі на пік Комунізму, 7495 м.:
Стадник В.Ф – мс; Білан Н.І., Головаха Ю.Г., Гребенніков О.А., Епельбаум А.Г., Коробова Н.О., Оліфіров В.М. – кмс
|
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|