    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Сонети /
Любов до матері, батька, предків
 Любов до матері, батька, предківВірш 12
Усім дається від батьків і Бога
В житті земнім пройти нетлінну путь,
І на долоні борозна-дорога
Вкарбована, щоб долю не забуть!
Усім одвіку в небі зорі сяють,
І є зоря у кожного своя!
Чому ж, бува, людські життя згасають,
Коли зоря їх все іще сія?
Чи не тому, що робим хибні кроки
І гребуєм законами буття?
Як, правильні засвоївши уроки,
Прожить достойно праведне життя?
Що розвиває тіло, душу, дух?
Любов, пізнання, творчість, дія, рух!
13.03.2003 р.
Вірш 22
Присвячується пані Лідії Богданович
Яка біда, коли хворіє мати,
І та її хвороба – нелегка!
Біль дітям серце почина проймати,
Немовби гасне зірка маяка,
Що світить їм, допоки стачить сили,
Все манить їх до берега свого.
І моляться, щоб хвилі не згасили
Ні світла, ані відблиску його!
Та час і доля часто невблаганні,
І ми це починаєм розуміть,
Як відчуваєм в штормовім змаганні:
На берег вчасно встигнуть – не зуміть!
Піклуймося про світло маяка –
Ніяка буря буде не тяжка!
23.04.2003 р.
Вірш 31
Присвячуэться О.О. – на світлу пам’ять про наших мам
Як і стеблина від коріння квітці
Метеликом запурхать заважа –
Астральне тіло так на срібній нитці
З фізичного у подорож руша!
Як і новонароджена дитина
Із матір’ю єдина перший час –
Так повсякчас незрима пуповина
Із Господом поєднує всіх нас!
Зламається стебло, порветься нитка,
Чи пуповину доля перерве –
Розтане тіло, і зав’яне квітка,
Й людина – чи існує, чи живе?
Аби життя на тління не зійшло,
Подбаймо про коріння і стебло!
4.06.2003 р.
Сонет 103
Присвячується мамі
З дитинства добре пам’ятаю зими,
Чи не тому, що взимку народивсь,
Хоч фактом цим ніколи не гордивсь?
Сплива дитинства спогад негасимий,
Як був я щедро виплеканий ними,
Як змалечку на лижах находивсь,
В санчатах у ярок не раз спустивсь,
Як вечорами, декому сумними,
Було цікаво, весело мені
Гортать журналів сторінки чудні,
Рішать кросворди в „Огоньку” й „Охоті”
На печі у сусідів при свічі,
Як матінка шукала уночі
Й лозиною додому гнала потім!
8.01.2004 р.
Сонет 128
Присвячується мамі
Це убрання – материнський спокій –
Тчуть з клубка тривог і протиріч,
Одягають, як настане ніч:
Потонути в темряві глибокій,
Все забути, тихо одинокій
Розчинитись, скинуть гору з пліч,
Відпочити... Та дитини клич
Тепле вбрання стягне у неспокій,
Розсота на тисячі ниток
Швидко так! Навчив же Бог діток
Насторожі мам серця тримати!
Чи здорове, сите, у вбранні,
Чи розумне чадо? Ночі й дні
У турботі про дитину мати!
1.02.2004 р.
Сонет 155
Придивись, як пестить у колисці
Неня чадо, стиха промовля:
„Підростай скоріше, немовля!”
Рай земний у маминій усмішці!
В мить оцю вони в святому місці:
Ніби на іконі притуля
Богоматір до грудей маля –
Так малюють їх іконописці!
Так про нас піклується й Земля:
Напува, годує, звеселя,
Направля по сонячній доріжці!
Хто людей народжує, зціля?
Батько й Мати: Небо і Земля!
Не забути б істини колись ці!
8.03.2004 р.
Сонет 158
Батьку присвячується
Як у пошані зачинатель роду,
Од кого розпочався родовід,
Росте і розгалужується рід,
Хто дав нащадкам вдачу і породу:
Юнацьку силу і дівочу вроду,
Зростивши їх в Любові і добрі,
То й лад в сім’ї, у хаті і в дворі!
Старійшина, як вищу нагороду,
Сприйма духовні успіхи рідні,
Їй вказує дороги провідні
І віхи життєствердні визначає.
Він мудрістю в серцях дітей огні
Запалює – світити в вишині!
Ось що пошана Батька означає!
13.03.2004 р.
Сонет 664
Мамі – з Любов’ю!
Колись малим по коліях дороги
Кораблики пускав я навесні,
Як починав під сонцем тануть сніг.
До пояса були мокрющі ноги –
Повз вуха пропускав перестороги
Моєї неньки. От за це мені,
Що знову вимок з голови до ніг,
На кшталт нетямкуватого забрьохи,
Перепадало! Мовчечки знімав
Кальсони мокрі, і від мами мав
Кальсонами ж по спині процедури!
Мене недовго біль жаркий проймав:
Я вранці знову парус піднімав
На кораблі, забувши про мікстури!
24.04.2005 р.
Сонет 824
Не зайве оцінити силу роду:
Рідні, живих, і тих, хто відійшли,
А сили їх до роду перейшли,
І рід прийняв належну нагороду!
Чи Ви про силу цю не чули зроду?
Прапрадіди не просто так жили!
Праправнукам усе, що нажили –
Не тільки вроду і тілес породу –
Змогли по роду далі передать,
Нащадкам віхи в долі повкладать:
Величні чи сумні життя уроки!
Бува, живим доводиться страждать
І за гріхи рідні відповідать,
Накоєні в давно минулі строки.
22.09.2005 р.
Сонет 991
Присвячується пану Сергію Васильовичу Краснослободцеву
Здавалося: спускаєшся по плато
Затим, як вже на пік гори сходив,
І тіло зовсім ще не натрудив,
Пізнаючи, що значать щастя, злато,
І в дочок долі злет взяли крилато,
Й дружину вік новий омолодив!
Аж раптом Бог обох нагородив:
Вернув у юність, а серця – у свято!
Світ повен неочікуваних див!
Ти знов красуню-доню породив,
В життя нетлінність віруючи свято!
Бог найдорожчий приз нам присудив:
Земне життя довічне, утвердив
Звання, навік безцінні: Мама, Тато!
21.01.2006 р.
Сонет 1001*
Присвячується сім’ї львів’ян: пані Оксані та пану Володимиру Паращукам і їх малятам – з Любов’ю!
Немов лелека, розпростерши крила
Над Господом осяяним гніздом,
Вщасливлена розродження трудом,
Матуся сплячих немовлят накрила
Руками, і Любов’ю озорила
Двох хлопчиків і дівчинку гуртом,
Що в неї народилися слідом,
Безмежно рада: три світи відкрила!
Цілющі в мами посмішка й рука!
Течи, святого молока ріка,
Здіймайтеся, трьох чайок-доль вітрила!
З цілющого живлющого струмка
Бере початок доленька стрімка,
Дівчача і хлопчача легкокрила!
27.01.2006 р.
* – дивись фотокоментар на першій сторінці газети „Урядовий кур’єр” №15-16 від 26.01.2006 р.
Сонет 1079
Людське минуле у програмах роду
Передається в генах дітворі.
Про це ще мало пишуть букварі,
Але основа кожного народу:
Чим предок жив, як дбав він про природу,
Про живність, що зростала у дворі,
Про воду, харч, що творять люд в нутрі;
Слова, пісні, що дітьми чуто зроду;
Діла, звитяги прадідів-дідів;
Співаночки бабусиних гуртів,
Що душ і тіл красу формують, вроду!
Все те, що рід напрацювать хотів
У майбутті у злеті почуттів,
Передається внукам в нагороду!
6.04.2006 р.
Сонет 1332
Присвячується пану Ковальову Михайлу Лонгіновичу
Господь живий і матінка жива
З Небес, Землі, із серденька слідкують
За мною – за дитям своїм, святкують
З Любов’ю мною творені дива,
Удачі – з ними мама ожива,
Любов і радість матінку лікують.
Невдачі ті, що в мене провокують
Досаду, мама теж пережива!
Тож серденьком у радісну хвилину,
У мить сумну до Бога, мами лину
І промовляю вдячності слова
За Простору безмежжя, Вічність плину
Земного часу, за відсутність тліну,
За мить Життя, що в Вічності трива!
15.12.2006 р.
Сонет 1561*
Присвячується Матерям-Героїням – з Любов’ю!
Хустинками обрамлені обличчя
Поліських Героїнь-Матусь – мадонн.
Усмішки задають веселий тон
Сімействам, Мам потверджують величчя!
Лелечі гнізда тут не на узбіччях –
Між гніздами й колисками кордон
Прозорий, мов інертний газ радон,
Тут Матір славлять ще з середньовіччя!
ПраМатір під покровом темноти
Матусям помага малят найти –
Народжуються дітки не з пробірки!
Дітей Матусі звикли берегти
В теплі Любові, ласки, доброти,
Тож і в ЮНЕСКО відають про Бірки!
28.08.2007 р.
*– дивись фото в статті „Тут найчастіше селяться лелеки” в газеті „Урядовий кур’єр” №154 від 23.08.2007 р.
Сонет 1784
Матерям-героїням – з Любов’ю!
Політики фантом ще не в руїні –
Народ ще не стомились оббирать
І Ради, й мери – є достойна рать
У рідній, не у будь-якій країні!
Та, певне, вищі люди в Україні –
Чию і честь, і гідність не попрать,
Бо звикли дарувать, не тільки брать –
Лебідоньки: Матусі-Героїні!
Завдячуючи Маминим трудам
Люд множиться, чий предок був – Адам!
Споконвіків Матусь шануєм, й нині
Любов Матусям серденьком віддам!
Підкупним же політиків рядам
Скажу: нічого люди вам не винні!
28.05.2008 р.
Сонет 2023
Древлянський предку мій, до Вас палке звертання:
Яких же рубежів, висот Ваш дух достиг,
Що передать сповна мені в спіралях встиг?!
Триває нині тих сувоїв розгортання –
Завдання наднове: завітів прочитання!
Багацько в них задач, складніших чи простих,
Та поміж них нема нікчемних і пустих –
Лиш духу заповіт і совісті завдання!
Уклінна дяка Вам за мудрість-оберіг,
За відданість словам – Рід Мову уберіг,
За пам’ять, за Любов, за Землю цю єдину,
І скільки ще гряде пройти земних доріг –
Дух врешті приведе на Батьківський поріг
Нащадка праотців, Довічну плоть – Людину!
26.04.2009 р.
Сонет 2054
Якщо батьки живі, то ми ще – діти,
Іще не весь на плечі ліг тягар,
Що пристає, мов сонячний загар,
Коли нема уже куди подіти
Доручень роду, тож серцям твердіти
Не випада: аби утрат угар
Не зачорнив серденька, ніби згар,
Батьків стареньких мусимо глядіти,
Як і вони гляділи нас колись,
Щоб ми, малі, на ніжечки звелись,
Долали сміло справу предковічну,
Щоб роду цілі й прагнення збулись!..
В безмежжя Людям, Путь земна, стелись,
Ступаймо радо в цю Дорогу Вічну!
5.06.2009 р.
Сонет 2346
Присвячується пані Зої
Не раз стрічалась доленька з грозою,
Та небосхил на обрії синів,
Тож трійко народилося синів,
Що серденьками люблять маму Зою!
Ганять їх не доводилось лозою –
Росли сини без зайвих стусанів!
Хоч не було в матусі довгих снів,
Та зрідка засинала із сльозою…
Синам-соколам вже достатньо літ –
Юначі крила рвуться у політ,
І матінка синів звитягам рада!
Усі сини навчаються, як слід,
Їх добрих справ уже помітний плід,
Бо ще в ціні матусина порада!
28.05.2010 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|