    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
 Хай збудуться пісні!..Шановний читачу!
Наступні кількадесят текстів, напевне, не всі годяться для пісень. Одначе як і птахи різних порід по-своєму красиві, так і кожен «путній» текст, гадаю, може дочекатися своєї мелодії.
Перші «пісні», як і ранні вірші, писалися російською мовою, кілька – навіть на існуючі «імпортні» мелодії.
Отже…
А небо синее по-прежнему,
Всё так же светится луна.
Я возвращаюсь только к нежному,
В воспоминаниях – весна!
Расстались мы. Тому причиною
Твои безвинные слова.
Надежда робкою лучиною
Еще горит, едва жива.
И всё трудней понять со временем,
В душе былое теребя:
Кого люблю всегда – не временно –
Воспоминанья иль тебя?!
Зачем любить воспоминания?
Но разве я забыть могу
Моей любви слова признания?
В душе их вечно берегу!
Любви, что стала первой сказкою
И для тебя, и для меня.
Прошу, будь к ней немного ласковей
С рассветом завтрашнего дня!
И в неба синеве по-прежнему
Светиться будет нам луна!
Мы возвратимся только к нежному,
В сердца воротится весна!
24.09.1975 г.
Не говори, что ты другого любишь,
Не пророни осенние слова!
Не прогони, иначе ты погубишь
Ту искру, что во мне еще жива!
Я отгорел, как эти листья в осень.
Давно ль в садах буял наш первый май,
И соловей был так многоголосен?
Но ты всего всерьёз не принимай!
Встречал, бывало, девушек красивых,
Но мимо шел, и отводил глаза,
Так ни о чем серьезном не спросив их,
О сокровенном им не рассказав.
Не верил я, что среди них найдется
Хотя б одна, способная понять
Меня всецело! Думал, обойдется,
Да вот не обошлось! Печаль унять
Могу я только лишь, пока с друзьями
В моем родном студенческом кругу
Сдаю на дружбу каждый день экзамен,
Но без тебя я тоже не могу!
Мои друзья – они сейчас со мною,
А скоро ль встречу мне судьба сулит
С тобою, милой, самою земною,
На перекрестках Матери-Земли?
11.11.1975 г.
До вчера ты была мне верна
И пьянела со мной без вина.
Отчего же сегодня грустна?
Потому, что опять замело,
И от снега, как прежде, бело,
Что на шаг отступила весна?
Ты ведь знаешь сама:
Календарь не сломать,
Вновь не стать январю апрелем!
Скоро хлынут ручьи,
Разольют соловьи
По садам для влюблённых трели!
Только снег запоздалый лежит,
Нам весну возвращать не спешит,
Навевая из прошлого сны.
Понапрасну распелись скворцы,
Не они пробужденья творцы!
Стайка ласточек – вестник весны!
Воротившись, зима
Видно, сходит с ума,
Что не стать январю апрелем!
Ты улыбку зажги,
Улыбнись! Помоги,
Чтоб вдвоем мы любовь согрели!
31.03.1976 г.
Любовь уходит – Любовь возвращается
1. Не вернуть уже того, что было,
Сколько ни зови!
Больше нет теперь со мною милой,
Нет моей любви!
И пускай весне опять развиться
И цвести в садах,
Но мечтам весны не сбыться никогда!
Припев:
Может, охладила нас разлука,
Может быть, зима?
Или ты нашла другого друга –
Так скажи сама!
Я об этом сам не догадаюсь –
Слишком я люблю, но попытаюсь
Все-таки тебя в последний раз понять!
Обвинять, корить ни в чем не смею:
Первой ты была весной моею!
Если в чем виновен, то прости меня!
2. Неужели ты совсем забыла
О любви слова?
Или же в тебе любовь сгубила
Недругов молва?
Милая, не слушай злых наветов,
Слушай лишь весну,
И поверь, что я люблю тебя одну!
Припев:
Только как тебе сказать об этом,
Если ты вдали,
Если между нами всё на свете
Вьюги размели?
Но весна уже стучит к нам в двери!
Верь весне! Лишь только тем, кто верит
Сможет отогреть весна теплом сердца!
Мы еще в весну поверить можем!
Возвратить любовь мы ей поможем,
И для нас весна наступит без конца!
29.05.1976 г.
Я повстречал тебя весной, и Золушкою неземной
Мне показалась ты!
У Солнца цвет волос взяла, сама, как Солнышко, была,
Глаза – как две звезды!
С тобою было так светло! Дарила нежных рук тепло
И глаз влюбленных свет!
Но все ж, волнение тая, на взгляд: моя иль не моя?
Ты отвечала: «Нет!»
В этот солнечный мир, в жизнь мою ты из сказки пришла!
Я тебе эту песню пою, чтобы ты поняла:
Той счастливой весной с нами рядом ходила Любовь!
Может, в сердце своем ты ее сберегла!
Ты так близка и далека! В моей руке – твоя рука,
Но как тебя понять?
Смотрю с надеждою в глаза, но разгадать их блеск нельзя,
Нельзя тебя обнять!
Ушла, оставив лишь мечту! Сказала тихо ты: «Я жду!»
Руки не подала!
Но золото твоих волос, прощальный взгляд красивых глаз
Я вижу, как сейчас!
Ты из сказки пришла, и теперь о тебе все мечты!
Эту песню пою я тебе, чтоб поверила ты:
Той счастливой весной с нами вместе ходила Любовь!
Верю я, что ее повстречаем мы вновь!
Август 1976 г.
Дурманит цвет черемухи и вишни,
Чаруют сердце трели соловья!
В твоей судьбе я оказался лишним,
И ты теперь совсем уж не моя!
Пьянящий воздух – родниково-чистый,
Мелькнула в небе, канула звезда.
Ты ж, милая, с улыбкою лучистой,
Мне не приснишься больше никогда!
Из бездны неба братец-Месяц светит,
Пролив на Землю отраженный свет.
Зачем расстались? Кто теперь ответит?
И нужно ли вообще искать ответ?
Дорога дремлет под периной пыли,
За жаркий майский день пылить устав.
Друг друга мы с тобою отлюбили,
В любви не догорев, не домечтав!
Полночный лес таинственностью манит,
Но нет, в шатер зеленый не зови!
Звон ландышей на шелковой поляне
Чуть слышен улетающей любви!
Пускай других дурманят цветом вишни,
Иных чаруют трели соловья!
В твоей судьбе я оказался лишним,
И ты теперь уж больше не моя!
9-10.05.1976 г.
Ты идешь по бездорожью,
Вечер скрыл черты лица.
Ветерок, играя рожью,
Волны гонит без конца.
Скоро он угомонится,
Заплутав в высокой ржи.
В дальних отблесках зарницы
Ты свой облик покажи!
В нем увидеть мне мечталось
Все, что некогда сбылось:
Нежных губ шальную алость
И копну ржаных волос.
Но темны прически волны,
И глаза твои темны!
Их бездонье также полно
Чар нездешних, неземных!
Где я видел эту сказку,
Блики скрытого огня?
Ты несла другому ласку,
Только встретила меня.
Подарив немного света
И девичьего тепла,
Ты исчезнешь до рассвета,
Ты уходишь … ты ушла …
10.06.1976 г.
Здалося: місяцю ясніше
Не буть в мереживі ночей!
Волоссю хвилями рясніше
Вже не стікати до плечей!
Очам так палко не світитись
Кохання зоряним вогнем!
Ночам прийдешнім не вміститись
З цією й в тисячі поем!
Серцям у злеті невимовнім
Не вирувать в ріці буття
В танку, такім же невгамовнім,
Стрімкім до самозабуття!
Устами спраглими не пити
Такої свіжої роси
Із уст твоїх, щоб не згубити
Миттєвість вічної краси!..
Рукам так ніжно не торкатись
До мрії, здійсненої знов!
Чуттям так вільно не плескатись
У річці з назвою „Любов”,
Бо відтворить ніщо не здатне
В нас первозданні відчуття,
Те таємниче, благодатне,
Прекрасне, мов саме життя!
Чи може, все мені здалося?
Вже загасили блиск очей
Повіки; втомлене волосся
Стікає тихо до плечей!
6.07.1977 р.
Когда дожди роняет осень
На тротуары городов,
Поправки нехотя мы вносим
В бесстрастный календарь годов.
Сквозь непроглядные туманы
Стараясь юность разглядеть,
Мы наши слабости, обманы
Боимся в памяти задеть.
Сквозь ропот листьев в непогоду,
Сквозь рокот грома в темноте
Мы смотрим в прошлое, и годы
Напоминают: мы – не те …
И не грядущие морозы,
Не затяжные холода,
А простота житейской прозы
Нас остужает иногда …
29.09.1978 г.
Освободителям Кавказа в годы войны 1941 – 1945 г.г. посвящается.
1. Такая жара, будто солнце решило
Расплавить скалу, что взвилась пред тобой!
Не кровь, а свинец растекается в жилах,
Не можешь, но надо вступать в этот бой!
Припев:
А где-то внизу, где полощется лето
В студеных ручьях, ниспадающих с гор,
Нас помнят живыми, ушедших с рассветом
И не возвратившихся вниз до сих пор.
2. Тот гребень – рубеж между жизнью и смертью,
Лишь грянет, как выстрел, команда „Вперед!”,
И кто-то навеки обнимется с твердью,
Но кто-то до гребня дойдет, не умрет!
3. Живые – вперед! Виден путь к перевалу,
Последний бросок презирающих смерть!
Был алым рассвет – стали алыми скалы,
Но ты превозмог злую их крутоверть!
4. Так пусть же хранит имена наши вечность,
Пусть вспомнят о нас, как о горных орлах!
Нам надо в ущелье столкнуть эту нечисть
И взвить к небесам окровавленный флаг!
5.06.1979 г.
В твой первый день румянились сады,
Цвела сирень и звонко пели птицы.
Под сенью светлой утренней звезды
Сумела ты, счастливая, родиться!
Спешили вёсны звонкие твои,
Как капельки оттаявшей капели,
И снова заливались соловьи
В жасминовой, душистой колыбели.
Вплетали розу четырех ветров
Рассветы в позолоченные косы,
И горячили молодую кровь,
Лицо румяня, утренние росы!
И светло-карим отблеском костра
Твои глаза окрасили закаты,
И, словно солнца младшая сестра,
Росла, как луч его быстра, легка ты!
И на пути к возвышенной мечте,
К которой не устанешь ты стремиться,
Великим красоте и простоте
В тебе одной дано Природой слиться!
25.05.1983 г.
Горы, до свиданья!
1. Привокзальные ели покачнулись, поплыли,
Застучали колеса, замелькали огни.
Мы негромко запели о краях, где мы были,
И куда целый год нас снова будут манить
Припев:
Голубое бездонное небо,
Неприступные, грозные скалы,
Жаркий шар раскаленного Солнца
Над холодным сверканьем вершин.
Горный воздух целебный,
На распутье ветров перевалы,
Мы к вам снова вернемся
С многолюдных и шумных равнин!
2. Не длинна нам дорога, рюкзаки – не обуза,
Если всем удается исполненье мечты!
У родного порога нет приятнее груза,
Чем пролегший сквозь сердце чистый след высоты:
3. За мечтой, за Любовью мы идти не устанем!
От вершины к любимой нас дороги ведут!
Ни мечту, ни Любовь мы никогда не обманем,
Нас ведь неодолимо снова манят и ждут
4. Привокзальные ели безвозвратно уплыли,
И захлопнута дверца, и оборвана нить.
Под гитару мы спели песню ту, что сложили
О краях, куда сердце вечно будут манить
Март, 1984 г.
Позавидуем им, уезжающим в ночь,
Променявшим тепло на седло и узду!
Подпоем, и удачу попросим помочь
Путеводную всем им увидеть звезду!
Не завидуя тем, уносящимся в ночь,
Кто в дороге не дружбу познал, а вражду,
Погрустим, и надежду попросим помочь
Отвести от них злобу, досаду, нужду!
Осуждая иных, кто в союзники ночь
Заманил, затевая людскую беду,
Поспешим, чтобы вовремя людям помочь
Их предать справедливому чести суду!
1984 г.
В уголок души задраенный,
Напрочь отгоняя сны,
Забрело такое странное
Ощущение весны!
Забрело оно надолго ли?
Кто причиной послужил?
Пальцы чьи в тиши растрогали
Струны тонкие души?
Послезавтра лето кончится,
Станет солнце остывать.
Осень, хмурая погонщица,
Станет тучи волновать.
Их ли чувствуя волнение,
Пробужденная душа
Все невзгоды и сомнения
Удаляет не спеша?
Скоро по небу потянется
Клин прощальный журавлей.
Под крылом его останется
Край, что сердцу всех милей.
Осень жертвенными красками
Подожжет в лесу костер.
За холмами-буераками
Вдруг откроется простор,
И, как в юности, захочется
Надышаться допьяна!
Пусть в природе лето кончится,
А в душе цветет весна!
20.09.1985 г.
Розы розово пахнут малиной,
Их букет, словно факел, в руке.
Я в предчувствии встречи с любимой,
Что была от меня вдалеке.
С нею часто шептался незримо
На понятном лишь нам языке
Я в предчувствии встречи с любимой,
Что была от меня вдалеке.
На высотах непреодолимых
Средь вершин мне дышалось легко
От предчувствия встречи с любимой,
Что была от меня далеко.
И с любовью, судьбою хранимой,
Что не знает преград и оков,
Я встречаюсь с подругой любимой,
Что была от меня далеко!
23.08.1987 г.
Подорожная
Ах, да это ж небо, не туман над речкой,
Светлою полоской из-за бугорка!
А поверх полоски всё вокруг, далече
Над землей нависли тёмны облака.
Не близка дорога, да и не далёка,
А под нами тропка, Божья благодать!
Не виня дорогу, нам поспеть бы к сроку,
К светлой той полоске, что вдали видать!
А коли поспеем – все тогда успеем!
Эй, бродяга малый, ну-ка, не скучай!
Холод – не помеха, не упасть бы снегу!
Быть костру да смеху под горячий чай!
Что же станет с нами, Божьими сынами,
От пути начала до его конца?
То ль над головами треплет ветер знамя?
Небо уж послало молнию-гонца!
Молодец наш малый! Малый, да удалый!
Всех ли нас волнует, кто сейчас в пути:
Знамя, что над нами, тропка под ногами,
Светлая ль полоска к сроку впереди?
4.09.1990 г.
Розбудиш музику в собі -
Якщо та музика – від Бога,
То веселіша, далебі
Перепаде тобі дорога.
Осяє посмішка лице,
Почнуть спокійно дихать груди –-
І, ніби зваживши на це,
Привітнішими стануть люди.
І раптом зникне суєта,
Бо сенс буття – у кожній миті,
І в русі з’явиться мета –
Зміцнить гармонію у світі!
І не порушити красу,
А лиш примножити й творити.
І тільки правду, та не всю
Зустрічним в очі говорити.
Почнеш із музики в собі –
Все поміняєтся навколо!
Ти в світі цім, і світ в тобі -
Магічне, нерозривне коло!
1.11.2002 р.
Важко серце примусить співати
В суєтою заповнені дні.
Пісня в серці - вибагливе свято,
Пісня в нім – на самісінькім дні.
Лиш згадає воно, що кохає –
І з’являються кревні слова.
Як і сонечко землю осяє,
Так і серце любов зігріва.
І зрадіє воно, мов дитина,
Що забула про болі й жалі,
І настане магічна хвилина –
Найщасливіший спів на землі!
Щире серце уміє співати –
Не здолає його суєта!
Пісню в ньому не затамувати –
Хай співають ту пісню уста!
Хай співають уста, хай цілують,
Повні цноти, запалу й снаги!
Хай по-доброму серце хвилюють,
В нім розтоплять і лід, і сніги!
Тож створіть звичайнісіньке свято,
Що із вами крокує завжди!
Ваше серце уміє співати –
Ви довіртесь йому назавжди!
12.12.2002 р.
Тридцятирічний випускний
1. Нарешті школа знов зібрала нас
Зустріти юність – вечір випускний!
Ми знов заходим в свій десятий клас
Відчути в червні подих весняний!
Приспів:
Тридцятирічний вечір випускний,
І знов у танці я кружляю вас,
Напівкосмічний і напівземний,
Знов нас єднає молодості вальс.
2. Посядем знов за парти затісні,
І знову нам немов сімнадцять літ,
І заспіваєм юності пісні
Про рідну школу на святій землі!
3. Неначе вчора учнями були,
Та класи вже не ті, і ми – не ті,
На все життя ми з вами зберегли
До школи в серці почуття святі!
4. І хай розтане сивина висків,
Душа не знає, що то – сивина,
Хоч не вернути юності років –
З глибин сердець кохання вирина!
5. Я вірю, друзі, збережемо ми
В душі назавжди злету відчуття!
Знов наша доля юними крильми
Підносить нас в потоки майбуття!
8.06.2003 р.
Коли зливаються серця обох,
Немов злились два озерця, і Бог
Вас повертає до своїх основ
Його любов відчути знов,
Кохання ваших молодих сердець
Несіть у світ, як робить Бог-Отець,
І світ розкриє дивну таїну –
Як в серці зберегти весну!
Коли на серці туга виника,
І вам здається, що любов зника,
То знак: душа запрагла глибини,
Поглибше в душу зазирни!
Душа підкаже – хто насправді ти,
І як коханню у Любов зрости,
І як не розгубить обом в житті
Кохання почуття святі!
Святиться небом двох сердець союз,
Міцніть підмур своїх сімейних уз,
Хай ощасливить їх дитячий сміх,
Кохайтесь вдвох, любіте всіх!
27.09.2003 р.
Відстоявши вахту вздовж димних доріг,
Готуючись зиму зустріти,
Малих їжачків нам кидають до ніг
Каштани у бабине літо.
Ще сонечко тепле удень пригріва,
Ще лист на деревах зелений,
Зелена, іще не пожухла, трава,
Лиш барвляться золотом клени.
Каштанове листя – тьмяніюча мідь,
Принишкло на вітті і долі.
Нам певне змінити уже не зуміть
У осінь прокреслені долі?
Каштанові кульки блищать у траві,
Мов очі землі каробокі,
Лежать, споглядають: чи ми ще живі?
Чи любим? Чи не одинокі?
Чи серце уловлює світ без жури,
У бабинім літі весніє,
Немов цей каштан золотої пори,
Що цвітом рожевим рясніє!?
Вересень 2003 р.
МОЛИТВА
Творець всього, Ти є й на Небесах!
Святе Ім’я не поминаймо всує!
Твоє Єство – Гармонія, Краса,
Від сотворіння скрізь Воно існує!
Твої закони – мудрі і прості!
Навчи щомиті згідно з ними жити,
І справи ті, що творимо в житті,
Довіку по законам цим вершити!
Вчи відпускати наш вчорашній день,
Осмислювати праведне і грішне,
Не дай судити інших нам людей
І серце мати чисте, не зловтішне,
А розум – ясний, та настанови
Життя творити серцем мудрим, щирим!
Окресли путь життєвої канви
Без манівців, гордині і зневіри,
Бо Царство є у кожному Твоє:
В нас частка є Твого Святого Духа,
Твоя Любов нам сили додає,
Твій Розум завше нам віщає й слуха,
Аби щомиті славить через нас
І утвердить Гармонію у світі!
З Тобою всі Єдині повсякчас!
За все перед Тобою ми в одвіті!
21-24.09.2003 р.
Перший сніг укрив багряне листя,
Кущ калини тихо засина.
Він уже вогнем не обагриться,
Мов неопалима купина.
Свіжий сніг на сонці заіскриться,
В серці тьохне радісно струна,
Серце знов любов’ю розгориться,
Мов неопалима купина.
Прояснить любов, мов блискавиця,
В кожній миті ціль життя сповна,
Кожна мить уже не повториться,
Мов неопалима купина.
І душа цвісти не забариться,
Не боїться холоду вона,
Бо теплом Небес уміє гріться,
Мов неопалима купина.
Пам’ять знов уявить рідні лиця,
Нагадає друзів імена.
А кохання першого зірниця –
Мов неопалима купина!
Перший сніг – іще не сніговиця,
За зимою прийде знов весна!
Знов калина цвітом звеселиться,
Мов неопалима купина!
25.10.2003 р.
Ви – уособлення Любові!
Вогонь цей між людей несіть!
У кожній думці, в кожнім слові
Любов святу не загасіть!
Ви – уособлення натхнення
У злеті творчих поривань!
Ви – відкиття і одкровення,
І джерело таємних знань!
Ви – уособлення розради
Для тіла, розуму, душі!
Даруючи знання, поради,
Вам люди стануть не чужі!
Ви – уособлення мовчання,
Коли навкруг нікчемний шум.
У цім мовчанні йде навчання
Душі словами Божих дум.
Ви – уособлення терпіння
В неспиннім русі до мети:
В вінці небесного склепіння
Себе ви прагнете знайти!
Ви – уособлення азарту
У русі, пісні, у танку!
Ви і серйозності, і жарту
Давно збагнули грань тонку!
Ви – уособлення печалі,
Коли душа в глибінь пірна,
І в безкінечному началі
Побувши, чистою зрина.
Ви – уособлення розпуки
У мить незбагнену, стрімку,
Коли втрачають дотик руки,
Мов гасне лампа в маяку!
Ви – уособлення стрічання,
І серце солодко щемить,
Немов весілля чи вінчання
Чека на нас в наступну мить!
Ви – уособлення кохання,
Чеснот, жіночності, краси
І вияву з Творцем єднання,
Мов з Богородицею Син!
3.04.2004 р.
Весняночка
Вже холодні дні пройшли,
Ще далеко спека літня!
Абрикоси зацвіли,
Перші наречені квітня!
Біла піна абрикос
Із серпанком пурпуровим:
Це весняне молоко
Пахне запахом медовим!
Зашарілись квіточки,
Світлим сміхом струменіють,
А темненькі гілочки
Од листочків зеленіють!
Вже беріз цілющий сік
Струменить в красунях білих,
І забарвились ліси
Пензлями майстрів умілих!
Вбрались гілочки верби
В ніжні китички шовкові!
Ні печалі, ні журби
В шепотінні їх казковім!
Черемшина і каштан
Вже розквітнути готові,
І Земля моя свята
Знов весніє у Любові!
21.04.2004 р.
Ніжний запах конвалій,
Зелень білих дзвінків
В часовім інтервалі
Змінять плинність років!
Серцю знову сімнадцять,
Скільки б літ не було!
Знову очі іскряться,
І у серці – тепло!
Цей букетик конвалій
В ваших ніжних руках –
В веснянім фестивалі
Ніби пісня дзвінка!
Ваші очі іскряться
І світліє чоло,
Птах нестримного щастя
Розпрямляє крило!
Цим букетом конвалій
Розпочнеться етап
В вашій долі бувалій.
В ній дзвінків чистота
Пролунає, проллється
У душі таїні,
В струнах вашого серця,
Й озоветься в мені!
26.05.2004 р.
Шумить дрібний травневий дощ,
Весна перетікає в літо.
Вмивається зелений хвощ,
Зелений луг хвощем залито.
Цвіте у лузі бузина,
Забризкана у білу піну.
Дощі накликала вона
Дням обезводненим на зміну.
Дзвінки конвалій од води
На стеблах розпрямились рясно,
Вмовляючи: дивись сюди,
Як жити квітнучи прекрасно!
Співають під дощем пташки:
Ось чути пісню солов’їну,
Зозуля неквапом роки
Комусь рахує в цю хвилину.
Дощу радіють луг і ліс,
Земля п’є воду і радіє,
Бо все, що проросло в землі,
Вже має визріти надію!
А небо з хмарки окропля
Ліси, луги, дерева, квіти!
Радіють Небо і Земля:
Весна перетікає в літо!
30.05.2004 р.
Ми одні із Вами у кімнаті,
Очі в очі, розділя нас крок.
Стоїмо, немовби на канаті!
Понад нами – тисячі зірок,
Попід нами – мов бездонна прірва,
Повна зваб, емоцій, таїни,
Що умить з буденності нас вирве,
Лиш назустріч крок один ступни!
Ризикнемо крок оцей здолати –
Всесвіт змінить центр тяжінь і мас,
І спіралі наших двох галактик
Перелинуть у синхронний час!
Стоїмо ми, розпроставши руки,
Мов злетіть збираємось за мить
В дивнім русі трепетної злуки!
Серце в грудях солодко щемить!
Очі наші споглядають душі
І іскряться в променях тепла,
І знаходять риси небайдужі
Ще малознайомого чола!
Саме в цю хвилюючу хвилину
З-за вікна в кімнату заліта
Ніжний запах пізнього жасмину,
Медом віє липа золота!
І за мить до здійсненого кроку
Розумієм: руки простягни –
І впадеш у прірву цю глибоку
Із канату в хвилі таїни!
19.06.2004 р.
Запали свічу,
Богу помолись!
Я тебе не вчу –
Все ти знав колись!
Мовчки пригадай,
Вголос повтори,
Серцю нагадай,
Як воно горить?!
Чим воно пала?
Що йому болить?
Тінь зітри з чола,
Знай, про що молить:
Всіх за все пробач,
Всім усе прости,
Подумки віддяч
Сплеском доброти,
Богу адресуй
Дяку за усе!
Бог Любов, Красу
Нам щодня несе,
Розум нам дає,
Душу веселить!
За усе, що є,
Бога похвалить
Не забудь сповна
Не заради слів:
Бог Любов і нам
Щедро наділив!
Тож люби Творця,
Значить – цілий світ!
В серця промінцях
Зарясніє цвіт
Радісних облич,
Щастя, доброти!
Сумувать облиш,
Бо Творець – і ти!
17.09.2004 р.
Бабине літо
Приспів:
Бабине літо, бабине літо,
Шлють павутинки-новинки привіти,
В жовтому листі сонце розлите,
В нашому місті – бабине літо!
1. Вже відлетіли лелеки у вирій
І розлетілись хмарки темно-сірі.
Ніч прохолодна, сонячний ранок
Знову дарують нам світлий світанок!
Приспів.
2. Як не сміятися, як не радіти!
Бабине літо дорослим і дітям
З вітром південним літо вертає,
В час полуденний теплом огортає!
Приспів.
3. Вечір спускається, теплий і тихий,
Людям на радість, природі на втіху,
Зорі рясніють, очі ясніють,
Душі у бабинім літі весніють!
Приспів.
6.10.2004 р.
1. Яку з пісень душа творити хоче?
Яке в ній слово, нота визріва,
Хвилює душу вдень, супроти ночі,
Аби почати творення жнива?!
2. Яку з пісень душа почути хоче?
Яка в душі мелодія сплива,
Зціляє душу, серденько лоскоче,
І радість в нім зринає і трива?!
Приспів:
Подякуймо душі своїй за пісню,
Проникливі мелодію й слова,
Що у годину ранню, денну, пізню
Її натхненно серденько співа!
3. Яку з пісень душа співати хоче?
Чи серце в пісні Богу розкрива,
Дзвенить в любовній ноті і шепоче
Єдино вірні, праведні слова?
4. Яка з пісень владать душею хоче,
В яку з пісень вплелась життя канва?
Чи пісня не дає з Дороги збочить
Душі, що любить, вірить і співа?!
Приспів.
12.11.2004 р.
Зупинись, дивись: ідуть богині!
Це жінки крокують молоді!
В нас богинь багато в Україні:
Всі жінки – богині в цім житті!
Озирнись, поглянь: боги крокують!
Козаки ідуть, чоловіки!
Так про них лише жінки міркують,
Чи й самі вважають так віки?
Замилуйся: юні боженята
Нам назустріч радісно біжать!
Їх несуть, мов крила, ноженята!
Дітям звично Бога зображать!
Запитай себе у цю хвилину:
Хто Ти Є? Ти істинно – Творець!
Просвітлій! Збагни душі перлину,
Душу Бога взявши за взірець!
І коли з нас кожен Богом стане
У думках, у вчинках, у словах –
На Землі Господній Рай настане,
Тільки спершу – в глибині єства!
2.02.2005 р.
Чоловіча пісня
Вуса пахнуть жінками,
Із котрими цілуюсь,
Не тому, що кохаю,
А тому, що люблю!
Хоч мудрію з роками,
Та жінками милуюсь,
Скрушно вже не зітхаю,
Тільки Бога молю:
Приспів:
Боже милий, всесильний,
Дай Любов’ю напитись,
Дай Любові розвитись.
Мов Землі навесні!
Дух мій вічний і вільний
Радо прагне розкритись,
З цілим світом любитись
І співати пісні!
В серці світиться радість,
Як сміється дитина,
Йде назустріч красуня,
А красуні в нас – всі!
Ця жіноча принадність –
Незбагненна і дивна,
Чарівна, незабутня,
Мов троянди в росі!
Всі жінки в нас – богині,
Діти всі – боженята,
Янголята чудесні!
Всі мужчини – боги!
Із Любов’ю в країні
Зможем силу здійняти
На висоти небесні!
Разом стане снаги!
18.04.2005 р.
Гуцульський наспів
Рідна пісня для гуцула –
Мов гірський струмочок,
Вітер бистрий у смереках
Під спів сопілочок.
Гей, музики-музиченьки,
Грайте-вигравайте!
Гуцулочки і легіні,
Пісню заспівайте!
Хай гуцулка затанцює,
Мов вода у вирі,
Закружляє, заіскриться –
Зблиснуть очі сірі!
Гей, музики-музиченьки,
Грайте-вигравайте!
Гуцулочки і легіні,
У танку кружляйте!
Як почнуть дівчата, хлопці
Танцювать, співати –
Порадіють полонини
І рідні Карпати!
Гей, музики-музиченьки,
Грайте-вигравайте!
Гуцулочки і легіні,
Землю звеселяйте!
Гей, музики-музиченьки,
Грайте-вигравайте!
Гуцулочки і легіні,
Край наш прославляйте!
19.08.2005 р.
Жіноча пісня
1. Прокидайся, Любов, прокидайся в клітиночках тіла!
Прокидайся, Любов! Неповторна пора настає!
Прокидайся, Любов! Так давно я відчути хотіла,
Як люблю цілий світ, і Любов ця не перестає!
Приспів:
Я зі світом навіки в Любові народжена жити,
Світ Любові цілющий зсередини зовні іскрить!
Все життя присягаюся Вічній Любові служити,
Розвиватись і радісно світ із Любов’ю творить!
2. Прокидайся, Любов, як і світ прокидається зрання,
Прокидайся, Любов, ясним сонцем землян озори!
Прокидайся, Любов! Не минули даремно старання
Провістити з Любов’ю початок нової пори!
3. Прокидайся, Любов, пробудись у єдинім запалі,
Прокидайся, Любов, у Любові весь світ пробуди!
Прокидайся, Любов, у Любов’ю просвітлені далі
Ти мене із людською Сім’єю в єднанні веди!
24.01.2006 р.
Холодомор
Замерзлий люд: тіла дороги обіч –
Обрубки чорні в срібному снігу…
Про це замовчить потім вже всеобуч,
Про це, хто вижив – довго ні гу-гу!..
Приспів:
Тому, напевне, що палили предки
Підгниле, непридатне вже житло,
Розвісили партійні осередки
Над сценами села криваве тло…
Лишився б, вижив люд, якби не голод,
Якби не сатанів той Сатана, Якби не пік зимовий лютий холод,
Не муру та невидима стіна?!
Приспів:
Тому, напевне, що палили предки
Житло, в золі хоронячи сліди,
Піклуються партійні осередки
І в наші дні про "праведні" суди?!
В пітьмі, коли вночі мороз лютує,
З’являється підручний Сатани,
На душі перемерзлі знов чатує:
Коли ж затихнуть в холоді вони?!
Приспів:
Чи не тому, що випалили предки
Історію тисячоліть, епох,
Майбутні безпартійні осередки
Направить знову Сатана – не Бог?!
8.02.2012 р.
Пісня альбатросів
1. У південних широтах – тут більше води,
Ніж землі, – ми гніздились повсюди,
Де пташата і гнізда не знали нужди,
Доки нас не примітили люди…
Приспів:
Ми пірнем на льоту в піну темну, густу –
Океанський схвильований килим!
Знає навіть матрос: де парить альбатрос –
Завше буде сім футів під кілем!
2. Над пташиним гніздом, звитим спільним трудом,
Танцювали над кладкою танець,
Доки барком із хижим пухнастим котом
Не заплив на гостини британець…
3. Ми з пінгвінами – друзі, поморник – як брат,
Берег-дім – не лишень Маккуорі!
Хай не кожна людина – розбійник, пірат,
Хто зринає вогнями на морі…
4. Бережіть острови, бережіть океан –
Праколиску очищуйте, люди,
Щоб узріть морякам вірний курс крізь туман –
Не хвости альбатросів, а груди!
21.02.2012 р.
Коли було маленьким ще воно,
Сприймався світ цікавим і незнаним!..
Їй у світи прочинене вікно
Було калейдоскопом невпізнанним!..
Він теж цей світ захоплено любив,
Творив, зв’язки із ними не губив!..
Воно ставало юним і міцним,
Любило рух, гарнішало, грішило!..
Вона старалась керувати ним,
Щоб в п’ятій точці не вертілось шило!..
Їм в діях помагати він встигав,
Наснажував, щоб не ловили гав!..
Воно мужніло в стиглий колосок –
Все до снаги здавалося, нівроку!..
Вона міцнила власний голосок,
Аби єству вказати путь широку!..
І він своєї суті не змінив:
Обох плекав, збадьорював, міцнив!..
Воно слабіло – вже не та снага:
Пришвидшують небесні лет орбіти!..
Вона ж, мудріша, як завжди, нага,
Ще прагне без уваги не слабіти!
Він йти обох під’юджує вперед,
Бо знає все, що буде, наперед!
То хто ж ця трійця? Зовсім не секрет:
Воно – земнеє тіло у людини.
Вона – од роду странник і повпред:
Душа, що слова просить щогодини.
Він – дух, що надихає, не вгаса,
Життям сповняє Землю й Небеса!..
5.06.2012 р. Проект гімну ветеранів-альпіністів м. Києва
1. Гори, певно, то богів колиска!
В юності у захваті уздрів
Рано золоті вершини зблизька –
Дух забило: враз отетерів!
Приспів:
Часу не піддамся плину!
Зрю над гребенем світлину –
Ранок в горах запалахкотів!
Під рюкзак підставлю спину
Покрокую без упину –
Хай із тіла зійдуть сім потів!
2. Ми рушали, юні, повні сили,
На маршрут, що золотом горів!
Стишить темп ніколи не просили
У своїх майстрів-проводирів!
Приспів:
Часу не піддамся плину!
Гляну зверху на долину –
В темінь промінь ще не долетів!
Під рюкзак підставлю спину
Покрокую без упину –
Хай із тіла зійдуть сім потів!
3. Згодом і самі майстрами стали,
Пройденим маршрутам завдяки,
Та для нас байдужі п’єдестали:
Духу непотрібні мідяки!
Приспів:
Часу не піддамся плину!
Душу – золоту перлину –
В суєті рівнин не закоптів!
Під рюкзак підставлю спину
Покрокую без упину –
Хай із тіла зійдуть сім потів!
4. Гори теж міняються з роками,
Прагнуть нам додати сивини
Талими в туман льодовиками!..
Тих, хто вже не з нами – пом’яни!
Приспів:
Часу не піддамся плину!
Мовчки в пам’яті хвилину
Пом’яну гірських сестер, братів! <пауза>
Під рюкзак підставлю спину
Покрокую без упину –
Хай із тіла зійдуть сім потів!
5. Ще ковтнемо ми гірської прани,
Щоб в домашнє знов вертать тепло!
В гори вирушаймо, ветерани,
Журавлі нас візьмуть на крило!
Приспів:
Часу не піддамся плину!
В гори з друзями полину,
У красу небачених світів!
Під рюкзак підставлю спину
Покрокую без упину –
Хай із тіла зійдуть сім потів! 8.10.2012 р.
Песня у костра
1. Мы снова вместе, песенное братство,
Любители скитаний и вершин!
Любовь и дружба – высшее богатство,
Мерило счастья праведной души!
Мы песни давних лет споем, как прежде,
Не пролетел, как будто, целый год,
И вновь сердца доверятся надежде,
И снова в горный позовут поход!
Припев:
Вечерняя пора…
Задорный треск костра…
Заварен чай, расчехлены гитары.
Исчезла мишура…
Петь песни до утра
Готов команды хор, давно не старый!
2. Костер возносит к небу наши песни,
И небесам от песен чуть теплей!
О, наша юность горная, воскресни!
Дружище, чашу общую налей!
Пусть чаша обойдет друзей по кругу,
Пусть каждый скажет, кто глоток отпил,
Сердечные слова подруге, другу,
Которые он целый год копил!
Припев:
Мы будем вспоминать,
Мы будем поминать,…
Боль о друзьях – как раны ножевые!..
Пусть горных троп страна
Хранит их имена,
Пусть о живых заботятся живые!
3. И будут в небеса взметаться искры,
Вновь будут в унисон стучать сердца –
Мы молоды, друзья, легки и быстры,
Мы разгадали замысел Творца!
Ведь Он для нас возвысил горы эти
В энергиях, текущих к небесам,
Чтоб мы всходили на вершины вместе,
К заоблачным высотным полюсам!
Припев:
Спланируем на год
Район, маршрут, поход
Меж ледников, снегов, вершин и стужи,
Где утренний подход
И золотой восход
Омолодят сердца, тела и души!
29.04.2013 г.
Денышовская «стариковская».
1. Улыбки милых лиц, пожатья крепких рук!
В нас что-то изменилось слегонца?!
Под вечер разведем костер, присядем в круг –
Плечо к плечу, объединив сердца!
Припев 1:
Волнуй сердца струною, берендей!
Меж сосен, молча вкруг костра стоячих,
Из деловых и суетных людей
Мы превратимся снова в настоящих!
2. Провешивай маршрут! «Веревка!» - сверху крик.
Продолжим жизни вертикальный цикл,
И, глянув снизу вверх, шепнем: «Привет, «старик»!
Салют, «косая щель» и «мотоцикл»!
Припев 2:
Шепнет «старик» ползущему: «Худей!
Достоин будь маршрутов предстоящих!»
Из грузных, засидевшихся людей
Мы превратимся в стройных, настоящих!
3. Пусть трение не то, и скорость уж не та,
Но тело помнит молодой задор!
По-прежнему зовет и манит высота,
И сетовать на возраст – полный вздор!
Припев 3:
Не только телом – духом овладей,
Направив взор к мечте из глаз горящих!..
Из древних, не мечтающих людей
Мы превратимся в юных, настоящих!
15.05.2013 г.
Денышевская полночная
1. Когда не спится в Денышах,
Припоминаю первый шаг
Крутою альпинистскою тропою:
Гитары звон звенел в ушах,
На гору пёрся, как ишак,
Хотя хотелось больше – к водопою!
2. И до сих пор я не пойму,
Благодаря чему, кому
Напялил альпинистскую повязку,
И в неподвластную уму
Снегов и ветра кутерьму
Позвал маршрут большую нашу связку?!
3. Всё это было так давно!..
Как в приключенческом кино,
Нас по горам шальная жизнь таскала!..
Раз виночерпий льет вино,
Нам выпить, право, не грешно
Из кружки – денышовского бокала –
4. За трудность пройденных путей,
За верность преданных людей –
За всех за вас, кто нынче в тесном круге –
Земли хозяев, иль гостей?!
А ну, Валера, попотей,
Спой песню о давно ушедшем друге!..
5. И детям песню подари!
Полсотни песен без пари
Сыграй и спой, мы подпоем сердцами –
До светлой за рекой зари!
И с явью сон наш примири –
Чтоб вектора начал сошлись с концами!
19.05.2013 г.
1. Отець Небесний вчув землян мольбу,
Котрі ведуть зі Тьмою боротьбу,
Про царство Бога на Землі,
Щоб не розтануть їй в імлі,
Бо Сили Світла досі замалі!
Приспів:
Ми – зоряна Сім’я,
Ми, люди – Божі діти,
Нас прийняла Земля,
Щоб діточкам радіти!
2. У людства доля – не страждань жура,
У людства – путь Гармонії, Добра!
Затим прийшли на Землю ми,
Щоб оминуть провалля Тьми,
Аби зростати Вічними людьми!
3. Щоб люд навчить любити щиро так,
Аби скінчили війни! Хай відтак
Веселка Землю звеселя –
Щоб оновилась вся Земля!
Хай розквітає зцілена Земля! 2014 р.
1. Прямым – не отраженным – светом
Пусть светит каждая душа,
И сердца следуя советам,
В миру божественность верша,
Мир познает отважный разум,
По тонкой нити проходя,
Былое, будущее разом
В текущий жизни миг сводя!
Припев:
Так будь же вечен, ЧелоВек!
В Любви и Мудрости вовек
Твори реальность вдохновенно!
Пусть бурный неспокоен век –
Твой просветленный взор меж век
Преобразует мир мгновенно!
2. Пусть дружба искренняя, братство
Ценнее будут всех наград,
Любовь – бесценное богатство –
Сияет миру без преград
В пути от праздника рожденья
Сквозь неизведанность дорог
К маршрутам духовосхожденья!
Пусть всё исполнится в свой срок! 10.04.2014 г.
Варіант оновленого гімну України
1. Хай міцніють України і слава, і воля,
Щоб нам, браття молодії, усміхалась доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Приспів:
Дух, тіла ми загартуєм в герці за свободу,
І докажем, що ми – браття, козацького роду!
2. Станем, браття, в рать від Сяну до степів луганських,
І спровадим за край світу недругів поганських!
Чорне море ще всміхнеться, дід-Дніпро зрадіє,
Ще у Нені-Україні доленька наспіє!
3. А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відіб’ється, згомонить степами:
України слава сяє шаблями й серпами!
7.02.2014 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|