    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Сонети /
Подорожні сонети
 Подорожнє Сонет 1801
В Санкт-Петербурзі Музонька мовчала:
Звучали в залі повісті людей,
Що практикують втілення ідей
В конкретні дії, праведні начала...
У білій ночі музика звучала:
Юнь потішав піснями берендей,
Де перед Зимнім завтрашній спудей
Шкільні роки проводив од причалу...
Ставали дибки розвідні мости,
Впирались в небо – по Неві плисти
Крізь білі ночі прагнуть пароплави...
Як на Ісакій вдасться забрести –
Глянь на цареве місто з висоти
Людського духу і людської слави!
29.06.2008 р.
Сонет 1811
Торбинка, трохи більша од калитки,
На палі; ледь відсутня борода –
Босоніж йде в світи Сковорода!
Не золоті несе в торбинці злитки –
Знання! Засмагли плечі, руки, литки –
Легка землею рідною хода!
Краянам чудно він оповіда
Історії – хай чують Київ, Літки,
Всі рідні землі Істини урок,
Що прорікає мандрівний пророк,
Котрого світ не здатен упіймати –
Не зна, куди філософ править крок?..
Сковорода рече на Вічний строк,
Куди Вкраїні варто курс тримати!
6.07.2008 р.
Сонет 1869
На перехрестях дивних траєкторій,
На тихому ходу, на віражі
Стрічаємся, знайомі і чужі,
Для творення романів і історій, –
Посеред сцен земних, аудиторій, –
Частіше помічаєм міражі,
Бо дивимся дзеркалами душі –
Очима – під розмов ума лекторій
На те, що варто серденьком сприймать?!
Тому, напевне, плинну мить впіймать
Для декого – даремне силкування?
Стереотипи хибні варт ламать!
Розкритим серце спробуймо тримать
В час радості – людського спілкування!
12.10.2008 р.
Сонет 1919
Присвячується дружині та попутникам
Паломництвом мандрівка дальня зветься:
По древній зачарованій путі
Подорожують грішники святі.
До странників не раз Творець озветься:
До розуму, пульсуючого серця, –
До кожного у мандрівнім гурті, –
Чи вчується відлуння у чутті,
Чи чулий хтось дитям Отця назветься?!
Чи вдумливо здійснить наступний крок?
Чи вчасно долі сплачено оброк
За цю удачу – мандрувать по світу,
В путі останній гублячи порок,
Випалюючи лінощів жирок,
Сприймаючи мандрівку, як освіту?!
28.12.2008 р.
Сонет 1931
Мандрую між людей, вдивляюсь в лиця:
Щасливі, раді, втомлені, сумні –
Подорожують янголи земні,
А їх рідня Небесна веселиться –
Тут, на Землі, для люду рай-теплиця:
Сади квітучі, луки заливні –
Духмяні трави, квіти медяні,
Гірських лісів терпка зелена глиця,
Криштальні бризки стромовин річок,
Де риба оком цілиться в гачок –
Що ж, хтось когось напевне упіймає!..
Ставами – шумний ґелґіт гусочок,
А в Небесах – здається нам – мовчок?!
Чи й справді там таких красот немає!?
7.01.2009 р.
Сонет 1933
Платити час останню літню мзду,
В серпневий вечір їдучи з роботи,
Ледь порішивши літні всі турботи:
Плачу маршрутці скорій за їзду.
Водій, „коня” тримаючи узду,
Рахує мідяки – людські скорботи...
В маршрутці пізній повно паруботи –
Всяк проводжає літечко-ґазду
По-своєму в останній літній днині:
Юнь радується сплаченій данині
За золотий пісок морських мілин,
Що юні душі зігріва донині...
Мені ж ледь прикро – літо на рівнині
Пройшло: без гір блідніє часу плин!..
31.08.2008 р. – 7.01.2009 р.
Сонет 2430
Мандрівному мужу присвячується…
Не всі тепер у вас, напевно, вдома:
Ви у від’їзді, хоч у вас домів
Є декілька, тож так помислить смів…
Є загадка, така собі, відома:
Хазяїн в домі хто?.. Яка свідома
Є відповідь у мандрівних умів?
Чи їх сліди лютневий сніг замів?
У мандрах не хапа живіт судома?!
Захочеться, буває, крикнуть : «СОС!»,
Бо гроші ніби висмоктав насос?
То мо, нашити на кишені латки,
Коли нужда цілується в засос?..
Весна… Коли на нерест йде лосось,
До берега прямує муж з палатки…
4.03.2011 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|