    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Головна /
Сонети /
Любов до жінки
 Любов до жінкиВірші 1-5
Присвячується Л.А.
– 1 –
Так, знаю: завинив перед тобою,
Що був в той день від тебе вдалині.
Нас віддаляв, квапливо мчавши, поїзд.
Країну ону бачив я в вікні,
І жінка інша, сидячи навпроти,
Мені про плин життя оповіла,
Як очманіла, бідна, од роботи,
У серці стало бракувать тепла.
Вона, до речі, корінна киянка,
І чоловік – з житомирських країв,
Та офіцерська доля-забаганка
В Москву забрала тисячі хохлів!
В вікні плили сніги і синь небес.
Її я слухав, згадував – тебе!
– 2 –
Вона навчалась в університеті;
Діток плекає в школі, перший клас,
Виховує художників, естетів;
І ще на двох роботах підпряглась.
Дочка-студентка гаманець чатує –
В Москві багато зваб для прожиття;
Нестача грошей всіх в сім’ї дратує;
Вже не погомоніть про сенс життя!
Невже і в Україні будем мати
Лиш бізнес-леді – стомлених жінок,
І жінка-берегиня, жінка-мати
В терновий ладна вбратися вінок?
Зі співчуттям на жіночку дивлюсь,
Та подумки за тебе я молюсь!
– 3 –
Цей вектор незалежності й завзяття
Вкраїнок в цілім світі поганя!
Подумалось: „Чи нам під силу, браття,
Припнуть золотогривого коня,
Що перед ними весело гарцює,
Золоторунну долю обіця,
А жінка все працює і працює –
Задля руна чи в золоті тільця?”
Супутниця неквапно чепуриться,
І провідник несе ранковий чай.
Їй доведеться долі покориться?!
Столице, полонянку зустрічай!
Уже Москва видніє вдалині.
Чим далі ми, тим ближча ти мені!
– 4 –
Я згадував про тебе, і здалася
Ця оповідь знайомою мені.
Невже жіноча доля простяглася,
Мов залізнична колія в вікні,
Крізь школу, вуз, сім’ю – на заробітки
Заради чи мільйона, чи гроша?
А радість, і любов, й надія – дітки?
Невже жіноча черствіє душа?
Ні, я у це нізащо не повірю,
Що дочки української землі
Розтративши любов, надію, віру,
Примусять хліб гірчити на столі!
Неквапно йду по суєтній Москві.
У серці ти моїм – не в голові!
– 5 –
А в голові молитва знов воскресне
За долю вже приземлених богинь,
Творців життя за задумом Небесним,
Життя роділей, вічних берегинь!
Якщо держава наша неспроможна
В серцях жіночих виховать Любов,
Релігія – в церквах, душа – безбожна,
Лиш дітям рятувать жіночу кров
Від загустіння й гіркоти полину,
Нестачі кисню і від каяття,
І молодість вертати швидкоплинну,
Планеті даючи нове життя!
За це признання, серденько, прости:
Тебе люблю, та не зі мною ти!
22.02.2003 р.
Вірш 7Сонетних рим віршуються рядки
Хоч не тисячоліття, то віки.
Плекали їх Петрарка і Шекспір,
Їх рими надихали струни лір.
Сонети ті присвячені жінкам:
Коханим, любим – серця маякам!
Напевно, їх окрилював Пегас –
Запал любові в їх рядках не гас!
Для мене голос твій – то ліри спів.
Для мене ти – святіша за богів!
Допоки шал кохання не згасав,
Тобі одній сонети я писав!
Єдині ми з тобою у судьбі –
Любов і вірш присвячую тобі!
22.02.2003 р.
Вірш 11
Ізнов весна! З весною вас, кохані
Красуні української землі!
Зима мина, і снігурі рум’яні
Розсілись чатувати на гіллі
Прихід весни: чи з вирію вертають,
Як і в часи прадавні, журавлі?!
Ізнов серця жіночі калатають,
Вже з них кохання видаля жалі!
Весняний сніг, немов з вапна і вати,
Роз’їсть, поглине і печаль, і сум.
Серцям жіночим вже пора співати
Весняну пісню про богинь красу!
В природі і в серцях нова весна
Святу Любов пробуджує, ясна!
03.03.2003 р.
Сонет 72
В дитині закладаються в зачатку
Людське єство і Божа благодать,
Душа і карма, певні зріст і стать,
І на долонях борозен печатка.
Для відбуття всього, що на початку
Змогли батьки і Небо передать,
До того ще, як молоко смоктать,
У материнськім лоні немовлятку
Доводиться прожити ряд епох
Земної еволюції. І Бог
Дає жінкам найвищу нагороду –
Лиш виносіть, родіть здоровий плід –
Продовження життя на сотні літ
Заради майбуття людського роду!
23.10.2003 р.
Сонет 108
Спокон віків повсюдно в Україні
Були і є шановані жінки!
Любили їх трипільці й козаки –
В музеях в тім потвердження нетлінні!
В пошані матері і берегині
І нині, в вельми суєтні деньки!
Та жаль, коли буває навпаки:
Не радують їх трелі солов’їні
Весною, літом, взимку, восени
Не радують ні доньки, ні сини,
І злагоди бракує з чоловіком,
Постійно в серці спокою нема,
І у собі зневірилась сама,
То й виглядає старшою за віком!
13.01.2004 р.
Сонет 109
Чому, бува, втрачає жінка гідність?
Себе не любить, чи не поважа,
Чи розумом затуркана душа
Лишає в тілі холодність, фригідність,
Думок і вчинків млявість і безплідність,
Сприймати світ з Любов’ю заважа?
Куди від себе в пошуках рушать?!
Творцем дається жінці вірогідність:
Носити гідно Матері вінець,
Бо син її – то Божий посланець,
Неважно, чи ім’я її – Марія,
Зродити, берегти і пильнувать
Дитя і душу, ревно розвивать
Їх в радості, Любові – гідна мрія!
14.01.2004 р.
Сонет 112
О.О. з Любов’ю
Чи встигла ти, кохана, загадати
Вінок бажань у новорічну ніч,
Як ми задули сім високих свіч
У центрі столу посеред кімнати,
Аби вогню тих свіч жалі віддати?!
А у кутку потріскувала піч
Вогнем із дров минулих вже сторіч,
Коли годинник змінював дві дати.
Якщо не встигла, мила, не журись!
Загадуй знову, лиш не повторись,
Будь, мов життя, щомиті неповторна
У проявах Любові до єства,
Себе, мене, Святого Божества,
Й нізащо не зітруть нас часу жорна!
17.01.2004 р.
Сонет 131
Земні жінки – то інопланетянки,
Магічна втаємничена краса!
Землі їх дарували Небеса:
З’явилися богині, а не бранки,
В прадавні променисті тихі ранки,
Блищала в травах зорями роса...
З тих пір життя у людства воскреса!
Жінки – венеріанки?! Оріанки?!
Вподовж тисячоліть, у всі віки,
Збагнути прагнуть їх чоловіки!
Та і жінкам себе ще пізнавати!
Їх місія – Небесні три мети:
Від вимирання людство берегти,
І Землю рятувать і розвивати!
5.02.2004 р.
Сонет 152
Жінки! Красуні, милі і кохані!
Усі живем лиш Богу завдяки
І вам! І признаємось залюбки:
Усі ми в невтомимому бажанні
Зізнатись вам в Любові і коханні
Так, ніби ми і досі парубки,
Так, ніби просим вашої руки,
Так, ніби ми від щастя й досі п’яні!
Ми визнаємо наші помилки,
Бо не щодня даруєм вам зірки,
Любов сердець у щирому признанні!
Од вас без тями всі чоловіки!
Повірте: ви – богині на віки,
Жадані, незбагненні, незрівнянні!
4.03.2004 р.
Сонет 180
Жінок, котрі не палять, я люблю,
І решту, безперечно, поважаю!
На жаль, любимим рідко догоджаю,
Для інших же подібен я нулю.
Однак себе на думці знов ловлю,
Що поглядом думки випереджаю,
І оком мимоволі проводжаю
Красу обличчя, стану, і хвалю
Всевишнього за мудрість неодмінну:
Він навіть в цю епоху швидкоплинну
Встига дівчат красою відмічать!
Всі, хто б не завітав до нас в країну,
Те, що красою славлять Україну
Жінки – встигають всюди підмічать!
8.04.2004 р.
Сонет 185
Як дві частинки раптом з порожнечі
З’являються в пробудження ривку,
І створюють матерію тривку,
Лиш змінять власну сутність – як, до речі,
Утворені усі всесвітні речі –
Так ці дві частки здатні в будь-яку
Наступну мить, невпинну і стрімку,
Знов анігілювати в колотнечі!
Здається, люба, й ми удвох могли б
Враз розчинитись, линучи углиб,
Коли кладемо руки ми на плечі!
Та як зерном не може стати хліб,
Не знає вороття життєвий триб!
Ми надто віддалились од малечі!?
15.04.2004 р.
Сонет 204
Сучасній жінці – не до допомоги!?
Вона – рішуча, вправна, ділова,
Кмітлива, самостійна, вольова,
Із поглядом усміхненим і строгим.
У неї до життя свої вимоги:
З чоловіками зрівнює права,
Бо зна і вміє більш за них, бува!
Чим платить за свободи й перемоги?
Тим, що про себе часто забува,
І скільки треба – не відпочива?
Дітей не має, чи важкі пологи?
Якщо в ладу з душею голова,
Допоки в серці жар-Любов жива –
Сучасна жінка буде рівна Богу!
5.05.2004 р.
Сонет 224
Що в дзеркалі побачить хоче юнка,
Яку картину в ньому спогляда?
Яка вона красива, молода,
Яка струнка фігура, ніби струнка?
Красуня в віці кола візерунка
Навкруг очей уважно розгляда
В люстерку, крем живлющий наклада,
І їй не треба іншого дарунка,
Як скажуть, що на двадцять вигляда!
А жіночка, в котрої вік – біда,
Із дзеркалом в напружених стосунках.
Тим, що в очах жіночих прогляда –
Чи в погляді радіє чи стражда –
Сповняється душі її чарунка!
27.05.2004 р.
Сонет 236
Кохана, не хвилюйся, ще нівроку
Нам стане часу звідать глибочінь!
А поки заспокойся і спочинь
На грані ще не здійсненого кроку,
І говірливу думку, мов сороку,
Жени у безкінечну далечінь.
Для хвилювань душі нема причин –
Іще нам доля не назвала строку
Чудесних зцілень, осяйних прозрінь,
Небесних втілень – злетів чи падінь? –
І час найголовнішого уроку!
У спокої у світ душі полинь
До бувших і грядущих поколінь,
В минувшину і будучність глибоку!
9.06.2004 р.
Сонет 254
Парисвячується С.А.
Ви навіть не здогадуєтесь, мила,
Що нині Ваше серденько чека!
Сльозинкою зволожиться щока,
Чи радість безгріховна, чиста, сміла
Наповнить груди, як колись уміла
В сімнадцять літ, в обіймах хлопчака,
Вас напувати з чистого струмка
Цілющою Любов’ю, і для тіла
Не стане неможливого, і знов
Захочеться дістатися основ
Всього, про що дізнатись так кортіло!
Знов молодим вином заграє кров,
Перешумує у п’янку Любов,
Якою б серце запалахкотіло!
21.06.2004 р.
Сонет 294
Таких жінок красивих і дівчаток
В нас творять разом Небо і Земля.
Любов Небес жіноцтво окриля,
Краса Землі жінкам дає початок,
І скрізь, де є нових життів зачаток,
Господь жінок Любов’ю наділя,
Аби вродилось у красі маля
Здоровим ріс у радості нащадок!
Хто в Україну приїздить здаля –
Жінкам увагу пильну приділя,
А від’їздять, приємних повні згадок!
Весь світ жінок вкраїнських полюбля,
Гадають: українка – янголя
В вінку Любові, чар, краси, загадок!
6.08.2004 р.
Сонет 301
У кожній жінці – тайна загадкова
Просвічує крізь посмішку очей!
То їх Любов назовні, в світ тече,
Замріяна, освячена, казкова,
Немов небесна музика святкова,
А в посмішках – їх душ солодкий щем!
Сердець рубіни зоряним дощем
Жінкам торують шлях не випадково!
У жінки доля Матері-Творця:
По образу Праматері-Отця
Творити плоттю й розумом зразково!
Горять жіночі очі і серця,
Їх окриля велична доля ця:
Любити і творити винятково!
9.08.2004 р.
Сонет 343
Присвячується пані Вікторії,
менеджеру з продаж питної води
Небачене божественне створіння
По волі долі явлене сюди
З поемою про чистої води
Властивості цілющі: „Сотворіння
Води живої зупиня старіння:
Хто п’є її – той молодий завжди!
Здоров’я варто змалку берегти!
В нас за водою вже стовпотворіння!
Вдалося нам стандартів досягти
Найвищої в країні чистоти!
І ультрафіолетове проміння,
Озонування, фільтри – всі сорти
Води, немов з гірської висоти!”
Вікторія – водиці піснопіння!
3.09.2004 р.
Сонет 563
Буває, розум жінки нівелює
Душі підказки в рішень прийнятті
З питань сердечних, чи вони прості,
Чи доленосні! Ум її хвилює,
В уяві низку образів малює,
Дає оцінки в світосприйнятті,
Буває, вірні, а бува, не ті,
Хоч нібито за щастям теж полює.
Як жінка із Любов’ю вибира,
В передчутті удачі і добра –
Її душа і серце не обмануть!
Як розум не послухає нутра,
І з серцем в нього йде за першість гра –
Розчарування тут як тут нагрянуть!
28.02.2005 р.
Сонет 570
Любов до жінки і Любов до Бога –
Споріднені за силою чуття!
Красуні! Вас любити все життя –
То є найвища наших душ вимога!
Не любить вас лише душа убога,
В котрій витають страх і каяття,
І од Любові втрат передчуття,
Невідання: Любов – пряма дорога
До Бога і до себе в той же час!
Любов – Життя немеркнуча свіча!
Красуні! Зізнаємся вам в Любові
І в свято весняне, і повсякчас!
Любов хай розквіта в серцях у вас
І не зважа на подихи зимові!
3.03.2005 р.
Сонет 572
Любить жінок, красивих і здорових,
Напевно, прагнуть всі чоловіки
У всіх країнах і у всі віки!
Наприклад, карооких, чорнобрових,
Розумних в міру, та не гонорових,
На вдачу добрих і не гомінких,
При тілі, не худих і не гладких –
Струнких, в убраннях різнокольорових.
Та всі жінки – із племені богинь,
Життя земного вічних берегинь,
Землею, Небом сповнені по вінця
Теплом Любові, радості, снаги!
Любити їх, мов істинні боги,
Повік – щаслива доля українця!
4.03.2005 р.
Сонет 633
Краса жіноча справді небезпечна!
Жінки! Ви, певно, знаєте про це!
Вам дуже личить Господа Лице,
Його усмішка, доброта сердечна,
Любов Творця, безмежна, безкінечна,
Невпинний вдосконалення процес,
Бажання бути для мужчин взірцем,
І ваша слабкість, що бува доречна,
Аби мужчини не втрачали ціль,
І вас невпинно брали на приціл!
Та попри все ви для мужчин – богині!
Од вашої краси вдаряє хміль
Їм в голови, що й не збагнуть самі,
Хто з вас для них жадані і єдині!
6.03.2005 р.
Сонет 724
Чарівній власниці стоматологічної
клініки присвячується
Червневі дні торішні – незабутні:
Ми не були закохані – близькі,
Вели розмови про діла мирські,
Про почуття, минулі і майбутні,
Про Долі знаки, болісні, відчутні,
І віражі, раптові і слизькі,
Путі в житті, широкі і вузькі,
Про зуби власні, ті, що є, й відсутні,
Про те, що нас на цій Землі єдна,
Про те, як Ви вправляєтесь одна
Щодень з усім, бо сили в Вас – могутні,
А решту Доля і сама владна!
Вражала суджень Ваших глибина,
Окрім – що в роті зайві зуби кутні!
27.06.2005 р.
Сонет 740
Присвячується дружині
Плин енергій в еру просвітління
Помагає втілить чудеса!
Піднімають полог Небеса –
Є на те Господнє повеління:
На Землі підтримать устремління
Душ, чия рішимість не вгаса
Утвердить: гармонія, краса
Мають вище право на правління!
Люба, ми обрали час такий
Неповторний, радісний, стрімкий –
Лиш встигай за миттю поспівати!
В почуттях до тебе я тривкий,
Безвідмовний в потиску руки!
Нумо світ любити і співати!
31.07.2005 р.
Сонет 791
Присвячується пані
Стороженко Євдокії Миколаївні
Вінок сонетів варто написати,
Прославить ерудованих жінок,
Не лиш в кого у зачісці вінок,
Чиї мужі – відомі комерсанти!
Про краль, чиїй Любові не вгасати –
Ростуть в сім’ї і донька, і синок –
Та плин трудних житейських сторінок
Любов сердець не змусить закисати!
Красуні, уловивши часу плин,
Троянди трунок і терпкий полин
Єднають в неповторні аромати
Душі і дум, характеру – єства
Небесного й людського божества:
У нім – Любов і Берегиня-Мати!
6.09.2005 р.
Сонет 810
Ніколи не збагнути чоловіку
Священні породіллі почуття,
Коли вона народжує дитя!
Їй і самій цю таїну велику
Розгадувать і пам’ятать довіку!
Словами не зобразить відчуття
Екстазу – миті творення Життя!
Отак було і буде споконвіку:
Жінок, немов Творця, не розгадать!
По-своєму радіти їм, страждать
І діточок народжувать віками!
Проте, якщо минуле пригадать –
Лиш гени научім розповідать –
Були колись жінки й чоловіками!
11.09.2005 р.
Сонет 877
Як можна зовсім не давать оцінку
Речам, подіям хоч вряди-годи
По заповіді Божій: „Не суди!”
Як поглядам старим пройти уцінку?
Здійснити в відчуттях переоцінку,
Духовні напрацьовувать труди!
Та милуватись хочеться завжди,
Творінням Божим додавать націнку,
Коли стрічаю жінку, дитинча!
Творець жінок красою познача
Божественною, і малу дитинку
Любить, як Бога, вирослих привча!
Що ж „Не суди!” насправді означа?
Люби Отця й малу Творця частинку!
31.10.2005 р.
Сонет 983
Присвячується сім’ї Матері-героїні пані Юлії Миколаївни Тулюпи з Донецька – з Любов’ю!
Любов сердечна, щира і безмірна –
То неослабний діточок магніт!
Нова зоря освічує зеніт –
І Мама, долі животворній вірна,
Свята єством, мов проповідь нагірна,
Переплавля в Любов житейський гніт!
Їй мужа дух міцний, немов граніт,
І довгий день, і нічка безрозмірна
Дають наснагу пестити малят:
Всіх чотирнадцять діток, немовлят,
Любимців батька й Мами-героїні!
Любов дитяча Маму окриля,
Їй помагають Небо і Земля
Ростить з Любов’ю діток в Україні!
13.01.2006 р.
Сонет 1040
Жінки кохані, рідні, любі, милі!
У переддень жаданої весни
Про вас, красуні, наші мрії, сни!
Серця не роз’єднають версти, милі!
Любові теплі різнобарвні хвилі
Заполоняють простір білизни!
Уму шепоче серце: „Проясни:
Живи в Любові, животворній силі!
Любові всюдисуща рідина
Одвічно людство у Одно єдна
Краплинами в безмежнім океані!
Любов’ю віють вись і глибина!”
Сердець Любов довічна не мина
До вас, любимі, милі і кохані!
7.03.2006 р.
Сонет 1123
Промовте, пані, кілька раз: „Я – Вічна!”
Притиште ум і відчуття ловіть
В любимім тілі! Враз осоловіть
Навряд чи вдасться – думка ця логічна
Для милих дам ще поки що незвична.
Отож себе в сімнадцять уявіть,
На вік цей тіло враз благословіть!
Хай знов лунає фраза ця оклична
І розворушить тіло до основ,
Аби клітини пригадали знов
Про Вічний статус сутності в людині!
Знов проречіть ріднішою із мов:
„Душа і тіло Вічні, як Любов!” –
І станьте тілом з Вічністю єдині!
29.04.2006 р.
Сонет 1235*
Присвячується Майстрині різьблення по кості
пані Світлані Леоновій з м. Миколаєва
Богиня з незвичайною судьбою,
Довіку вдячна мудрим Вчителям,
Із творчістю заручена малям,
З дитинства зачарована різьбою,
Бере різець, під тихий шум прибою
Шле о́бразам – вітрильним кораблям,
Морським епох минулих королям –
Привіт, і серцем, сповненим Любов’ю,
По кості вправно лінію веде,
Допоки тлінний полог не спаде,
Явивши неповторні візерунки,
Що більше не зустрінуться ніде!
Душа, мов бджілка збуджена, гуде,
Красою заповняючи чарунки!
3.09.2006 р.
* – дивись газету „Урядовий кур’єр” №156 від 22.08.2006 р.
Сонет 1267
Присвячується пані Ларисі Володимирівні Руденко
Чи можна на замовлення писати?
Звичайно, тільки для любимих дам!
Найвищі римам відчуття віддам –
Люблю їх завше в серці запасати!
Гарячі Ваші почуття-пасати
Вслід віють не лише моїм слідам,
Але секрет не видам, не продам:
Чи од Любові варт серця спасати?!
Жовтневе тепле літо затяжне
В серцях найвищий урожай зіжне,
Та знов Любов у серці проростає!
Святе це почуття не прожене
Ніщо із серця, бо воно, пружне,
У серденьку невпинно приростає!
4.10.2006 р.
Сонет 1327
Усмішка Мони Лізи, струнка-спинка:
Несе красуня перси, наче приз!
Краса її для багатьох – сюрприз!
Мужчини стрічні мліють – що за жінка!?
У декого од захвату зупинка,
Рот ловить ґав; юнак два нігті згриз!
Старий їй вслід: „Оце тобі сюрприз!..”
Здавило груди – дихання заминка!
Красуня ж хвилі стегнами веде!
Цікавить люд: куди вона іде?!
Чи є у неї сильна половинка?!
Така й сліпого з розуму зведе!
Богиня йде додому: доня жде –
Творця неперевершена частинка!
4.12.2006 р.
Сонет 1427
Жінки – богині, створювачки світу,
Самі зродившись, як мале дитя,
Збагнули чари творення життя!
Цю іпостась, Праматір’ю привиту,
Жінки вкладають у діток освіту,
Муруючи основи майбуття
Із лагідністю, майже без биття,
Свідомість направляючи розвиту
На вивершення животворних діл,
Раненько накриваючи на стіл,
На сон діткам змальовуючи казку,
Сім’ї створивши нерушимий тил
В сердець єднанні, розуму і тіл,
Даруючи Любов, тепло і ласку!
7.03.2007 р.
Сонет 1433
Присвячується героїням кварталу Червоних Ліхтарів
За склом дівчата, мов живі вітрини,
Тілами ловлять погляди зівак:
Заходь, плати, люби мене, новак!
Тебе чекають пух м’який перини,
Жіночі ласки – кундаліні зрине!
Марихуани хміль – п’янкий первак!
Повії манять: „Не проходь, дивак,
Повз нас, богинь любовної доктрини!
Згадай, яким був перший муж – Адам!
Прийди, я – Єва, і любов віддам
Взамін за гріх тілесної спокуси,
Непереборний шал задам задам!”
Свободу пропонує Амстердам,
Цнотливим змієм роблячи укуси!
25.03.2007 р.
Сонет 1455
Присвячується пані Л.А.
Богині, що цілющим джерелом
Донині напува серденько, душу,
Воздам хвалу, лиш мислі піднатужу,
Що в Небеса звиваються орлом!
Їй до землі вклоняючись чолом
Весною, влітку, в осінь, в зимню стужу,
Вчуваю відвічальність небайдужу,
Мовляв, не тим займаюсь ремеслом!
Їй, що дзюркоче джерелом натхнення,
Моє зарідко згадуючи ймення,
Що Долею прямує напролом,
Призна́юся: було мені знамення
Почать писать сонети-одкровення
Під Музи теплим, лагідним крилом!
19.04.2007 р.
Сонет 1475
В низькій маршрутці у напівпоклоні,
Мов на молитві, смирненько стоїм.
Сидять богині. Молимося їм,
Любуємось на лиця їх, долоні!
Затісно людям у малім салоні,
Та всяк на певний час стає своїм,
Близьким богиням: на колесах дім –
Дочасний трон м’який їх в поролоні –
Дає відчуть людських сердець биття,
Переінакшить погляд на життя,
Неквапним бути в порусі і слові!
Якщо ж в маршрутці матір і дитя
На руцях в нені їдуть в майбуття –
Салон, мов храм, у аурі Любові!
15.05.2007 р.
Сонет 1547
Повіям – з Любов’ю!
Чи легко утворить сім’ю повії?
Любов’ю варто вміти дорожить,
Довіру мужа треба заслужить!
Вас люблять не за довгі ноги, вії –
За ваші душі люблячі, живії,
За те, що перестанете грішить
І з чоловіком будете вершить
З Любов’ю спільні задуми і мрії!
Якщо й в сім’ї ви правите платню
Із мужа за розстебнуту матню –
Не втриматись сімейці довго вкупі...
Тож пощадіть і душу, і рідню,
І долю, і сім’ю! Радійте дню,
Інакше вам сам чорт не влучить в ступі!
19.07.2007 р.
Сонет 1724
Завдячуючи співробітницям міської державної служби ...
З якою головою збити ноги
Неважко? Звісно, зветься як вона?!
В народі кажуть: „Голова дурна!..”
Звідкіль такій діждатися підмоги?
І, слава Богу, у жінок пологи
Не з головою зв’язані – сумна
Була б картина людства і страмна...
Тож міряють дороги-перелоги
Частенько у такої голови
Прудкенькі ноги! Помічали Ви:
Жіночі ніжки швидко чимчикують
Вздовж суєтної денної канви?
До себе мовлю: „Натяк улови,
Рядки чи не про тебе пащекують?!”
26.02.2008 р.
Сонет 1737
Присвячується дружині
Багацько треба випити цикути,
Аби миттєво серце грець вхопив?!
Із уст твоїх смертельний яд одпив,
Що здатен почуття і тіло скути
Без відчуття провини чи спокути...
Усі чуття у серці потопив,
Холодну маску на лице вчепив,
Думки негідні прагнучи прикути,
Що шепотять: „Минулі двадцять літ
Даремно промайнули, мов болід!
Скупий секрет судьба тобі розкрила:
Лишить гіркий цикута в серці слід,
Чи розпочнеш до Вічності політ,
Здійнявши за плечима білі крила?!”
13.03.2008 р.
Сонет 1748
Присвячується дружині
Мої сонети мало ти читала,
Бо не поет – не так, як той Шекспір...
Вважаєш, зайве мурзаю папір?..
Дві перші книги ледве розгортала,
І одкровення врешті мить настала –
Сказала ти: я, буцімто, вампір,
П’ю кров твою з подружніх давніх пір!..
Допікши так, відвіту не спитала...
Твоя судьба – з окопу боротьба
Зі світом: мов, ворожий, наступа,
Руками ближніх змалку давить, губить?!
Мине колись ця загнаність тупа?!
Коли з окопу вийдеш до стовпа –
Мо, він тебе по-справжньому пригубить?..
27.03.2008 р.
Сонет 1762
Присвячується дружині
Ти влаштувала глупу суперечку
У двадцять літ подружнього життя...
Сама тепер не знаєш до пуття,
Як розплести заплутану вервечку
Пустих образ, і фразу недалечку
Не видмухнеш з душі, немов сміття,
Що розрубала двох сердець злиття?..
Ці двадцять літ я не стрибав у гречку –
Господь їй-бо на це не сподобив.
Як дозволяла, прагла – так любив,
Але хіба єднання душ – в минулім?!
В житті ні разу суджену не бив,
За що образу-дяку заробив?!
Не я – рядок в сонеті цім заснулім...
18.04.2008 р.
Сонет 1797
Присвячується пані Ользі Орловій
Здавалось: лиш гукни, і я прилину
Тієї вікопомної пори –
Було тому це років тридцять три...
Тебе за найкоштовнішу перлину
Вважав, одначе ти сім’ю орлину
Створить запрагла... Янголам згори
Видніші аксельбанти, прапори
Військових... Нині заміж Василину –
Красуню-доню – видаєш! Її
Принадили московські солов’ї
І той, хто вже прознав про силу слова?!
Стають близькими і чужі краї,
Коли доходить діло до сім’ї
У молоді!.. Щаслива будь, Орлова!
14.06.2008 р.
Сонет 1830
Якщо це гріх – любить жінок думками,
Так значить, я не раз в житті грішив,
Хоч мислі хтиві совістю тушив!
Та ж українки любляться віками
Із багатьох країв чоловіками!..
Любов свою явити не спішив,
Та без Любові, певно, дня не жив,
Хоч в дев’ятнадцять, з мокрими щоками,
В один з осінніх теплих вечорів
Збагнув: вогонь кохання відгорів,
Аби Любов нетлінну зародити!..
Од перехрестя чотирьох вітрів
З Любов’ю серця між людей побрів –
Любов Творця в серденьках утвердити!
14.08.2008 р.
Сонет 1900
Жінки бувають тихі; експресивні;
Привітливі; веселі; мовчазні;
Привабливі; стрункі; непоказні,
Безформні; перевтомлені; масивні;
Жалючі, мов медузи; агресивні
Розлючені мегери навісні;
П’янкі – пахучі квіти навесні;
Верткі тонкі красуні ексклюзивні!..
Про що це я?! Напасть ілюзій, згинь!
Земні жінки у образах богинь
З Отцем людські життя укупі творять
Із долями селянок чи княгинь,
Життя земного Вічних берегинь,
Як душу, розум, тіло не спотворять!
3.12.2008 р.
Сонет 2042
Присвячується дружині
Захоплюватись жінці чоловіком, –
Уточнюю: своїм, – моя не з тих...
Прославитись нічим іще не встиг,
На років півтора молодший віком,
Та не під каблуком чи черевиком:
Обоє – із сімей сільських, простих...
Закоханості шал вже перестиг
У плин ріки з років хутеньким ліком...
Дружина книги мудрості чита,
Про писане ніколи не пита,
І не вона – Життя диктує рими.
В усмішці ледь розтулені уста,
Та головне – жона не набрида,
А значить, ми не стали ще старими!
11.05.2009 р.
Сонет 2337
Присвячується пані Марії Хойнацькій
Здавен молитва: «Матінко, Маріє!
За зроджене Дитя Тобі уклін
Од нас сердечний стоячи, з колін!
Зоря Творця довіку нам зоріє!»
Любов, подяка душу, серце гріє –
Творцю молитву, ніби цепелін,
Возносить серце!.. Нині часу плин
Тече скоріш, та Вічне не старіє:
Бог пропонує в миті Вічно йти,
Рішаючи задачі, до мети,
Од неї – знов до праведної цілі!
В життєвих цілях доста висоти,
В путях до них – відваги, гостроти?..
Що вклав Творець у долю доні Лілі?!
11.05.2010 р.
Сонет 2372
Найперший аргумент жінок – це…груди?!
Що ж, душу в розрахунок не берем?
Та й інтелект не стане тягарем!..
Хай нашим кралям Марти і Гертруди
Позаздрять!.. Шахи, звиклі до оруди,
Ще досі ласі завести гарем?..
Ніхто не хоче жити бобирем!..
Тож розгребім стереотипів груди:
Колись були ми всі в тілах жінок!
Не дивлячись, Ви доня, чи синок –
Клітинна пам’ять в нас про це жива є!
Невпинна зміна – піхви чи клинок –
Життів земних продовжує танок!..
Жінок Любов’ю людство виживає!!!
19.08.2010 р.
Сонет 2383
Присвячується вагітній жінці
Спочиньте, пані, доки Бог мудрує
Над зародком, що дише в животі,
Свою явивши Копію в Бутті!
Програма з’яви Всесвіту вирує
У лоні: Сила Творення керує
Програмою, що не на видноті
Душі торує наднові путі,
Єство в процесі творення курує!..
Відчули в лоні Ви серцебиття?
Духовним серцем вкладено в дитя
Монаду, душу, щоб духомонада
Опісля неповторного злиття
Своє явила в долі відбиття!..
В чім янголам життів земних принада?!
30.09.2010 р. |
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|