    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
 Гімн України - міркування з приводу текстуГімн України. Міркування з приводу.
Маючи змогу записувати вірші, навіяні Музою – звісно, неземною і невидимою мною – з 1975 року, а сонети – з 2003 року, призвичаївся більш-менш відповідально ставитись до писаного Слова.
Не можу стверджувати достеменно, але розділяю зокрема такі твердження про думки, слова:
1. У кожної промовленої вголос букви, кожного слова є відповідна вібрація, певна енергія.
2. Думка, слово розповсюджуються у Всесвіті зі швидкістю торсійних хвиль.
3. Слово відображає реальність лише частково, обмежено, неоднозначно.
4. Всесвіт частку «не» у вимовлених проханнях, молитвах тощо ігнорує, тобто «не сприймає».
Отепер про гімн України.
Як відомо з історії, автором вірша, що згодом визрів у гімн України, був мій шанований земляк Павло Платонович Чубинський. Вірш був написаний восени 1862 року ледь не за півгодини після прослуховування пісні, проспіваної сербськими спудеями… І ось який потужний за зарядом вірш з’явився з-під пера (літерація – тогочасна):
…Згодом автор музики Михайло Вербицький, як пишуть, допрацював текст «під мелодію».
Двадцять з хвостиком літ по тому, у 1885 р., з’явився духовний, чи то церковний гімн України, авторство слів за Олександром Кониським, музика – Миколи Лисенка:
Молитва за Україну
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.
Таке враження, що завдяки цим двом творам, кожен з яких був тоді –
своєрідний гімн України, здобула-таки Україна довгоочікувану незалежність, хоча слідування одному з гімнів принесло немалі (неминучі?) жертви…
Але до справжньої незалежності була ще й «радянська» доба, і слова гімну написав Павло Тичина, музику – Антон Лебединець (1949 – 1978 р.р.):
1. Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла. Між рівними рівна, між вільними вільна, Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла. Слава Союзу Радянському, слава! Слава Вітчизні народів-братів! Живи, Україно, радянська державо, Возз’єднаний краю на віки-віків! 2. Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ, I Ленін осяяв нам путь на свободу, I Сталін веде нас до світлих висот. 3. Розіб’ємо всі ми ворожі навали
Народного гніву священним мечем! Під стягом радянським ми дужими стали I в світ комунізму велично ідем! Як не дивно, Сталін «протримався» в тексті гімну аж до 1978 року (!), певне завдяки тому, що гімн цей майже не шанували… Дружній нам народ, котрий «був другом і братом» (певно, й лишається?), та не його керманичі… Ленін протримався найдовше – досі деякі ідеї «вождя» отруюють свідомість нині живущих, як при його житті – половину його ж мозку, а пам’ятники стовбичать ще багато де… Цікаво, хто з нинішніх політиків ще веде люд до комунізму?.. Компартія України програмно «будує» соціалізм…
Ледь схаменувшись, текст гімну «підрихтували» і дещо переінакшили на 13 літ (1978 – 1991 р.):
1. Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт розцвіла.
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи, Україно, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
2. Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот.
3. Ми славим трудом Батьківщину могутню,
Утверджуєм правду безсмертних ідей.
У світ комунізму – величне майбутнє –
Нас Ленінська партія мудро веде.
Що ж, принаймні до рим претензій майже ніяких бути не може…
До 2003 року гімн України набув такого змісту:
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий, від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому,
Чорне море ще всміхнеться, дід-Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні — доленька наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відіб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Хто автор другого та третього куплетів гімну? Мені принаймні невідомо. Але проглядається те, що автор чи автори цих двох куплетів недовго виписували кожен рядочок. Візьмім хоча б таку колізію:
«Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.» – в 1-му куплеті.
«В ріднім краю панувати не дамо нікому,» – в 2-му куплеті.
Не кажучи вже про «…бій кривавий, від Сяну до Дону…» А Дон – на «чужій» території. (Як би парадоксально це не звучало, але чи не цей рядок міцно засів у мізках російської верхівки і спонукав їх до розробки ієзуїтського загарбницького плану нападу на Україну з півдня?! - додано 6.03.2014 р.)
Як відомо, невідповідність сучасній історії такого тексту гімну багатьох людей, м’яко кажучи, не влаштовувала. Цілком резонно.
Нарешті, Законом України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року затверджений нинішній текст гімну, а саме:Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
…Чи встановлений був рекорд, коли близько 500 000 співгромадян майже одностайно співали гімн України в перші хвилини 2014 року на столичному Майдані – не так важливо. Але!
Якщо Всесвіт не сприймає частку «НЕ», то як звучить, про що молить, сповіщає Небеса перший рядок:
«Ще не вмерла України і слава, і воля…»?
Виходить: «Ще вмерла України і слава, і воля…» ???
Далі, рефреном-закликом звучало в часи Чубинського і звучить тепер:
«Душу й тіло ми положим…»?
Вороги, про котрих неодноразово згадував Чубинський у вірші-гімні, схоже, тільки цього й чекають, та ще й сприяють!.. З іншого боку, такий заклик може насправді підштовхувати людей до самопожертви, а то й до кровопролиття, як свідчать останні події грудня 2013 – січня 2014 р.р. в Україні. Адже слова і твердження, особливо в стані збудження, та ще й в розхвильованому натовпі людей, можуть проникати в людську підсвідомість, що згодом реалізовує ці програми наяву…
Чи не масове співання Гімну з оцими рядками якимось трибом також сприяє таким наявним і майбутнім жертвам?
Як відомо, люди, депутати і партії пропонували або ж досі пропонують вносити зміни в текст гімну України, чи повертатися до якоїсь із попередніх його редакцій (ВО «Свобода»).
Висновки.
З одним куплетом сучасну версію гімну України можна такою й лишати?..Хто знає!?
Якшо ж постане питання про внесення чергових змін до тексту гімну України, аж ніяк не претендуючи ні на що, вважаю наступний текст таким, що відповідає як сучасним, майбутнім реаліям, так і автентичному тексту гімну. (Ох, до чого невдячна справа – правити чиїсь віршовані тексти!..):
1. Хай міцніють України і слава, і воля,
Щоб нам, браття молодії, усміхалась доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Приспів:
Дух, тіла ми загартуєм в герці за свободу,
І докажем, що ми – браття, козацького роду!
2. Станем, браття, в рать від Сяну до степів луганських,
І спровадим за край світу недругів поганських!
Чорне море ще всміхнеться, дід-Дніпро зрадіє,
Ще у Нені-Україні доленька наспіє!
3. А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відіб’ється, згомонить степами:
України слава сяє шаблями й серпами!
Пояснення до запропонованого тексту.
До 1 куплету:
1. В часи написання «історичного тексту» на теренах українських хазяйнували та проживали, м’яко кажучи, ті, кого Чубинський називає «вороженьками». А тепер? Чи є «воріженьки» в Україні тепер? В розумінні загарбників – економічних – певно, є, небагато. Політичних – так то не вороги, скорше, опоненти, провокатори, тощо. З ким же воювати в Україні українцям тепер? І чи варто воювати?
Найголовніші вороги у людини – всередині. Це і лінь, і страхи, і байдужість, і ще багацько противників людських духу, душі і тіл!
Проявить людина волю стати Людиною – набуде слави! Буде слабовольною – про волю, свободу, славу, гідність, статки годі мріяти!
2. Навіть розділовий знак може суттєво змінити значення слів «класичного тексту». Порівняймо:
«Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!», та:
«Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці –
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!»
В другому випадку запанувати вдасться лише після того, як воріженьки згинуть, у першому ж – можливі варіанти…
3. Отепер розгляньмо три варіанти написання першого рядка приспіву.
За сенсом треба було б написати тим, хто змінив «свою свободу» у Чубинського на «нашу свободу», отак:
«Душі й тіла ми положим за нашу свободу…», маючи на увазі, що за «нашу свободу ми положим» наші ж душі і тіла. Чи – чиїсь?!
Ця нашвидкуруч здійснена підміна – оскільки Чубинський писав більш конкретно і недвозначно «за свою свободу» – призвела до отакої неоднозначності. Але … цей варіант слів не «лягав» на мелодію, не вписувався в розмір рядка.
Як варіант, можна було б написати:
«Душу й тіло всяк положим за нашу свободу…» – тут знову ж таки ті самі варіанти: кладуть на вівтар, а точніше, готові загубити душі і тіла тільки ті люди, котрі об’єднуються поняттям «наша», чи всяк – тобто усі, чи – інші люди за чиюсь «нашу» свободу інших людей?..
І врешті існуючий варіант:
«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – тут, як не крути, маються на увазі душа і тіло когось одного: одну душу і одне тіло ми положим… » Чию ж? Того, хто згідний з думкою автора, хто співає ці рядки? Але тепер що ця трактовка означає? Що гинути повинні конкретні люди в борні за чиюсь, так звану «нашу», свободу – аж ніяк не за власну, врешті решт!..
То до чого ж ми закликаємо земляків, співаючи цей рядок?!
В першому рядку приспіву душу і тіло пропоную не покласти на амбразуру під вражі кулі такими, як вони є, тим паче що амбразури тепер невидимі, а гартувати дух і тіло – кожного, або ж дух і тіла – тих, хто згідний з текстом гімну і співає його! І щоб досягти внутрішньої свободи, треба чи не все життя над цим працювати – кожному з нас, над собою, як-от Чехов: сорок років вичавлював із себе раба!..
Тільки в такому сенсі, коли кожен власні дух і тіло буде щоденно невпинно гартувати в герці – не обов’язково військовому – за свободу, тоді й держава має шанс стати державою свободи, єдності, слави, волі, братерства, гідності, дружби та добросусідства!
Перший куплет ставить задачу перед українцями по суті.
До 2 куплету:
Другий куплет ставить перед українцями «територіальну» задачу і натякає, що всім, хто паплюжить закони, звичаї, землю, тощо – варто задуматись, де і яким йому жити і бути, з ким гуртуватися…
До 3 куплету:
4. Слава України дійсно кувалася і кується нині бойовими визвольними звитягами та повсякденними трудами! Шаблі – козацька доба, серпи – значно давніша хліборобська доба!..
Третій куплет ставить перед українцями задачі трудитись для зміцнення держави, шляхом зміцнення духу, волі, свободи кожного українця, опісля, чи й разом з визволенням і земель, і душ від «чужинців, воріженьків»!
30.12.2013 р. – 7.02.2014 р. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
© 2024 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|