    
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
 Вірші 2004 рокуВ білосніжну красу ялинкову Ми з тобою впливаєм на лижах. Так приємно в цю пору ранкову Наковтатися подихів свіжих!
Проти сонця іскряться сніжинки На раменах ялинок лапатих. Покривають сріблясті крижинки Схили гір і долини в Карпатах.
Ручаї у засніжених руслах Студеніють гірською водою. Од морозу водиця загусла, І блищить льодяною слюдою.
Зграйки стихлих пташок срібнокрилих – Струнконогих смерек в білих фатах – Обступили на гребенях, схилах Гірськолижні курорти в Карпатах.
По пухнастому свіжому снігу Ми виписуєм дуги, все ширші, Ніби в чисту сторінку, у книгу, Занотовуєм радісно вірші!
Стрічний вітер вривається в груди Живодайним і чистим потоком, Витісняючи суєтність буден Розігрітим стрімким кровотоком!
І немає прекрасніше свята, Ніж покинути місто, і знову Опинитися в рідних Карпатах І полинути в казку зимову! 6.01.2004 р.
* * *
Хто працює зі словом, той знає: Отакого ніяк не буває, Аби слову на місце не стати – Кожну думку кристалізувати.
Кожне слово на власному місці, В кожній пісні, у пресі чи книжці... Дорікнете: фантазія, й годі! Вірна думка і нині не в моді!?
Вірна думка до слушної теми Виникає завжди, без дилеми. Вірне слово в поезії, прозі Не знецінилось, віриться, й досі!
Вірна книга – то праведна віха, Поводир і наставник, і втіха! Вірна пісня – для серця розрада, Мов товариш, наснага й порада!
Думка, слово, поезія мови – Первозданні вітчизни основи! Бережім в чистоті солов’їну В мові, слові й піснях Україну! 1.02.2004 р.
* * *
Голубінь небес проступила в лютім: З-поза сірих хмар дивна глибина! Ніби чую десь тихий голос лютні: В серці теплий жар, і звучить струна!
Вітер півдня дощ із теплом приносить, Ручаї течуть в розпалі зими По асфальту площ, а земля не просить, Бо весни не чуть, змити килими
Нетривких снігів на полях, городах, Прагне потримать сніг для врожаїв. З-поміж берегів, ще не в льодоходах, Рікам подрімать лютий повелів.
Весно, підожди, не приходь до строку! Серце звеселяй, снігу не займай! Землю не буди, дай спочить нівроку! Буде ще розмай, як настане май! 16.02.2004 р.
* * *
Поетом зватись не годжусь, Бо не філософ, не філолог, Та зрадуюсь і погорджусь, Що підіймає Муза полог
І відкрива поезій світ, В котрім поети творять диво, І кожен з них дає обіт: Не створювать бульварне чтиво!
Кого учителями зву, Кого хрещеними вважаю? Напевне, всіх не назову, Та, безперечно, поважаю
За слова їх високий дух, За правду, виважену в слові, За те, що кожен – відчайдух І фахівець у рідній мові! 24.02.2004 р.
* * *
Вийду за поріг, Розчинюсь в зимі! Тихий пада сніг В вечоровій тьмі.
Зграйка білих мух В світлі ліхтаря; От і він затух, Мов нічна зоря.
Темно в небесах, Світло на землі! Зміни в полюсах Мухи ці малі
Прагнуть натворить, Випавши до ніг. Диво сотворить Вміє тихий сніг! 25.02.2004 р.
* * *
І буде вічним слово чесне – Ніколи правда не вмира! Із уст живих вона воскресне, Чи світ побачить з-під пера!
Весь світ стоїть на чеснім слові, Одколи мовляться слова! У правди – істина в основі І мова – праведна, жива! 25.02.2004 р.
* * *
От і скінчилася зима. Ми зиму перезимували! Зими нема, й весни нема. Мов сироти, засумували
Людськії погляди смутні, Не бачать обриси казкові! Забули цілі головні, Думки згадали дріб’язкові!
Та Сонце вигляне з-за хмар, Підсушить землю і калюжі, Розтане сніг, і серця жар Розтопить погляди байдужі!
Настала трепетна пора Пробудження душі і тіла! Душа збагнула: все, пора! Любов’ю запалахкотіла!
Відкрилась основна мета: Душі в розвиненні міцніти, Свідомості зрости в кристал, В Любові серцю пломеніти! 28.02.2004 р.
* * *
Справжня поезія – та, Де не заміниш і слова! Думка виразна, проста – Вірного слова основа!
Справжня поезія так Твориться серцем відкритим: Щемко у серці зроста Вірним мелодії ритмом!
Справжня поезія – та, Що до нестями хвилює, Ніби розп’яття Христа І воскресіння малює!
Справжня поезія – та, Де ні півслова неправди, Фраза відсутня пуста – Лиш би папір замарати!
Справжня поезія так Нам розворушує душу: Тихо шепочуть уста Думку, душі небайдужу!
Справжня поезія – та, Що не міліє з роками, І крізь віки пророста Свіжого слова рядками!
Справжня поезія – та, Де в кожнім слові – натхнення, Мудрість сія золота, Істина, суть, одкровення! 19.03.2004 р.
* * *
Журавлі четверту ніч курличуть В вишині, вертаючи назад! Видно, так їх рідні гнізда кличуть, Що й вночі долають небеса!
Вслід за журавлиними ключами Прилетіли хмари, грянув грім, Небо березневими дощами Слід птахів змиває угорі!
Журавлі вже дома! Не злякати Їх дощу у рідній стороні! Їм так довго довелось чекати, Щоб Вкраїну повернуть весні! 20.03.2004 р.
* * *
Нема цікавіше дороги, Ніж з Богом по життю іти, Та без бажання й допомоги Дорогу цю не віднайти!
Дороги не знайти світліше, Ніж до Творця терниста Путь! Немає променів тепліше, Ніж Божих еманацій суть!
І не бува сильніше спраги За спрагу істини знайти! Сміливіше нема відваги, Ніж Божі відкривать світи!
Немає радісніше свята, Ніж розкривать в собі Творця, І не бува рідніше тата Нам за небесного Отця!
На цій Путі найважливіше – Мету кінцеву пам’ятать, Іти поволі чи жвавіше, Та вбік, назад – не повертать!
У цій Дорозі найцінніше – Невпинний розвиток душі! Ніхто, крім Духу, найпильніше Не призначає платежі!
І що у цій Путі найтяжче? Висоти Духу подолать! При сходженні чи не найважче – Гординею не запалать!
Як у Путі не заблукати, Не збочити на манівці? Загубишся – кого гукати, За компас мати що в руці?
Знай десять заповідей Божих, Що кожна чакра визнача, Тренуй сім тіл, на Всесвіт схожих, Збагни сім Всесвіту начал!
На цій Путі є ряд етапів, Ряд послідовних рубежів. Тож на котрий ти з них потрапив І на якій стоїш межі?
Етап найперший – початковий, На нім ти, власне, став на Путь, І вибір цей – не випадковий: Ти прагнеш сам себе здобуть!
Цей світ у радості сприймаєш, І головне у нім – любов, У серце Бога ти приймаєш І прагнеш збагнення основ!
Ти далі здатен вибирати І темп у русі, і рушій, Оскільки Путь цю, друже-брате, Торуєш у своїй душі!
Ця Путь лежить у різних планах, Почасти вміщених в слова, Все осягнуть – задача марна: Пізнання вічно це трива!
Чимало є систем і практик, Методик, школ і Вчителів, Їх дещо менше, ніж галактик І міжпланетних кораблів!
Усі вони ведуть до Бога, А Бог – Матерія і Дух! Тож не барись! Твоя Дорога Прекрасна! Буде все в ладу!
Бог допоможе пособити Опанувати світ новий: Чи те, що вмів Христос робити, Чи те, що творить Грабовий!
Дерзай: твори і розвивайся, Оберігай усе живе, Собі у хибах зізнавайся І пізнавай буття нове! 23.03.2004 р.
* * * Як нам вірно Божий світ сприймати – Змалку радять батечко і мати, Щиро радять Небо і Земля, Ми для них – допитливе маля!
Як добрати нам до думки слово – Радить невмируща рідна мова, Щиросердо радять вчителі, І за це уклін їм до землі!
Як нам вірні рішення приймати, І при цьому дров не наламати, Учать нас і люди, і життя! Ми для них – довірливе дитя!
Як нам в очі правду говорити, Як цей світ любити і творити – Нам говорять серце і душа, Совість підказати поспіша!
Як нам все життя життю радіти, Як йому радіть уміють діти? Як лишити нам на все життя Душ дитячих світосприйняття?
Як нам розуміти голос тіла, До котрого все немає діла, Як його пізнать і розвивать, Щоб себе живцем не поховать?
Як збагнуть видіння сновидіння, Відрізнить життя від животіння? Як відкрить небачені світи? Як нам врешті решт себе знайти?! 28.03.2004 р.
* * * Ви – уособлення Любові! Вогонь цей між людей несіть! У кожній думці, в кожнім слові Любов святу не загасіть!
Ви – уособлення натхнення У злеті творчих поривань! Ви – відкиття і одкровення, І джерело таємних знань!
Ви – уособлення розради Для тіла, розуму, душі! Даруючи знання, поради, Вам люди стануть не чужі!
Ви – уособлення мовчання, Коли навкруг нікчемний шум. У цім мовчанні йде навчання Душі словами Божих дум.
Ви – уособлення терпіння В неспиннім русі до мети: В вінці небесного склепіння Себе ви прагнете знайти!
Ви – уособлення азарту У русі, пісні, у танку! Ви і серйозності, і жарту Давно збагнули грань тонку!
Ви – уособлення печалі, Коли душа в глибінь пірна, І в безкінечному началі Побувши, чистою зрина.
Ви – уособлення розпуки У мить незбагнену, стрімку, Коли втрачають дотик руки, Мов гасне лампа в маяку!
Ви – уособлення стрічання, І серце солодко щемить, Немов весілля чи вінчання Чека на нас в наступну мить!
Ви – уособлення кохання, Чеснот, жіночності, краси І вияву з Творцем єднання, Мов Богородиця і Син! 3.04.2004 р.
* * *
Альпінізм гартує дух і тіло І дарує світ величних гір! Альпінізм тренує волю й силу! Як захочеш – спробуй, перевір!
Мало просто речі спакувати, Взять квиток і вирушить у путь: Спершу треба тіло тренувати, Дух зміцнити і снагу набуть!
Знову ж, сам у гори не поїдеш, Їхать з ким – до виїзду рішай! На маршрут складний один не підеш – Лиш у зв’язці з другом вирушай!
Там, у горах, досягти зумієш Ти свої високі рубежі, Там, напевне, з часом зрозумієш Всі етапи сходження душі!
В горах тілу спершу дихать важко, А душа злітає у зеніт Стрімголов, мов безтілесна пташка, Як тоді, коли ми уві сні!
Там, на фоні голубого неба Білосніжні піки древніх гір Будять дух, і виника потреба Йти уверх, всьому наперекір!
У ранкову сіру прохолоду Вийдеш ти на перший свій маршрут, І по скелях, по снігу і льоду Підеш ти у незбагненну путь!
Зачудуйся здійсненому кроку, Придивись, як світ радіє весь! Рододендрон там цвіте і крокус, І пухнаста зірка – едельвейс!
Там спочатку білосніжні гори Рожевіють в променях зорі, Згодом гір мальовані узори Покриває золото вгорі,
І сліпуче сонячне проміння Спершу світить зовсім без тепла, І помалу з темного каміння Тихо випаровується мгла,
Сонце вища, починає гріти, Темні тіні вже – напівтони, Можна зачудовано уздріти Велич гір, з підніж до вишини!
На свою вершину крок за кроком Ти іди, і з подивом дивись, Як повільно, ніби ненароком, Гори піднімаються увись!
І коли ти ступиш на вершину, На коліна стань і поцілуй Цю вершину, сніжну чи камінну, Поклонись величному чолу!
Це не слабкість, це – признання сили І подяка, що дала зійти, Потім попроси, щоб відпустила, І дала до табору дійти.
Роздивись, які навкруг гіганти, Піраміди, гребені в снігу Підіймають небо, мов атланти! Ось яку в них вкладено снагу!
І хоча стоїш не на найвищій Ти вершині, та вона – твоя! Вже сусідні гори стали ближчі, Над Землею Сонечко сія!
Поміняй записку в банці в турі, Прочитай, хто був тут і коли? При погоді сонячній, чи хмурій На вершину хлопці добрели?
По якому здійснено маршруту Путь наверх, коли почато спуск, Все нормально, чи потрапив в скруту Хтось із них? І доки не загуск
Небокрай у хмарах непогоди, Починай спускатися униз. Будь уважним: іноді відходи Не простіше, ніж нагору ліз!
Лиш коли у табір переможно Група з горосходження прийшла, От тоді розслабитися можна, І відчути, що гора – була!
Що гора із пройденим маршрутом Не лише на карті й наяву: Чергового досвіду набуто, Прямо в душу вкладено живу!
Перед цим потрібно доповісти, В КРС* контрольний термін знять, А тоді вже можна пити, їсти, Під гітару пісню заспівать
Про людей, хоробрих і бадьорих, Хто з рівнин давно ходити звик У прекрасні, грізні, вічні гори, Хто ці гори полюбив навік!
Хочеш справжнім стати – не вагайся, Цим словам без сумніву повір, Влітку в лямки рюкзака впрягайся І полинь у світ високих гір!
* КРС- контрольно-рятувальна служба 6.05.2004 р.
* * * Для потреби, не для забаганки, У часи глухої давнини Люд придумав гроші, потім – банки, Є і досі на Землі вони!
Зустрічаєм радісно світанки Ми без грошей, зранку – не до них! Гроші ранок зустрічають в банках, Якщо є в нас досі там вони!
І ні виробництва, ні гулянки, Виборів народних чи війни Не бува, коли порожні банки, Чи як грошей не дають вони!
Декотрих людей до лихоманки, До кісток ломоти, сивини Доведе відсутність грошей в банку! Хай туди вкладають їх вони!
Дорогі миряни і мирянки, Батьківськії дочки і сини! Бережіть себе, а гроші – в банках, Якщо є і досі в вас вони!
Банківські обранці і обранки! Раптом вам не складено ціни – Знайте: ви – безцінні, як і банки, Доки мають ще ціну вони! 20.05.2004 р.
* * *
Ніжний запах конвалій, Зелень білих дзвінків В часовім інтервалі Змінять плинність років!
Серцю знову сімнадцять, Скільки б літ не було! Знову очі іскряться, І у серці – тепло!
Цей букетик конвалій В ваших ніжних руках – В веснянім фестивалі Ніби пісня дзвінка!
Ваші очі іскряться І світліє чоло, Птах нестримного щастя Розпрямляє крило!
Цим букетом конвалій Розпочнеться етап В вашій долі бувалій. В ній дзвінків чистота
Пролунає, проллється У душі таїні, В струнах вашого серця, Відізветься в мені! 26.05.2004 р.
* * * Шумить дрібний травневий дощ, Весна перетікає в літо. Вмивається зелений хвощ, Зелений луг хвощем залито.
Цвіте у лузі бузина, Забризкана у білу піну. Дощі накликала вона Дням обезводненим на зміну.
Дзвінки конвалій од води На стеблах розпрямились рясно, Вмовляючи: дивись сюди, Як жити квітнучи прекрасно!
Співають під дощем пташки: Ось чути пісню солов’їну, Зозуля неквапом роки Комусь рахує в цю хвилину.
Дощу радіють луг і ліс, Земля п’є воду і радіє, Бо все, що проросло в землі, Вже має визріти надію!
А небо з хмарки окропля Ліси, луги, дерева, квіти! Радіють Небо і Земля: Весна перетікає в літо! 30.05.2004 р.
* * *
Ми одні із Вами у кімнаті, Очі в очі, розділя нас крок. Стоїмо, немовби на канаті! Понад нами – тисячі зірок,
Попід нами – мов бездонна прірва, Повна зваб, емоцій, таїни, Що умить з буденності нас вирве, Лиш назустріч крок один ступни!
Ризикнемо крок оцей здолати – Всесвіт змінить центр тяжінь і мас, І спіралі наших двох галактик Перелинуть у синхронний час!
Стоїмо ми, розпроставши руки, Мов злетіть збираємось за мить В дивнім русі трепетної злуки! Серце в грудях солодко щемить!
Очі наші споглядають душі І іскряться в променях тепла, І знаходять риси небайдужі Ще малознайомого чола!
Саме в цю хвилюючу хвилину З-за вікна в кімнату заліта Ніжний запах пізнього жасмину, Медом віє липа золота!
І за мить до здійсненого кроку Розумієм: руки простягни – І впадеш у прірву цю глибоку Із канату в хвилі таїни! 19.06.2004 р.
* * *
Запали свічу, Богу помолись! Я тебе не вчу – Все ти знав колись! Мовчки пригадай, Вголос повтори, Серцю нагадай, Як воно горить?! Чим воно пала? Що йому болить? Тінь зітри з чола, Знай, про що молить: Всіх за все пробач, Всім усе прости, Подумки віддяч Сплеском доброти, Богу адресуй Дяку за усе! Бог Любов, Красу Нам щодня несе, Розум нам дає, Душу веселить! За усе, що є, Бога похвалить Не забудь сповна Не заради слів: Бог Любов і нам Щедро наділив! Тож люби Творця, Значить – цілий світ! В серця промінцях Зарясніє цвіт Радісних облич, Щастя, доброти! Сумувать облиш, Бо Творець – і ти! 17.09.2004 р.
* * *
Сезон горосходжень кінця добігає, Хто був, пересвідчився – так воно й є: До „трійки” підходиш – і „трійка” лягає, Ідеш до „п’ятірки” – „п’ятірка” встає!
Хто першим пройшов по маршруту – оцінку Йому виставля з категорій шести. Маршрути нечасто проходять уцінку, На „шістки” є мало охочих іти.
Є в кожнім маршруті свої небезпеки, І явні, й неявні, місця ключові. З підніж до вершин добиратись далеко, І путь до вершини у кожного свій!
Вершина стрічає привітно чи хмуро – Спочинок, записка, до табору спуск! У горах ніколи не ходять понуро! Вертатися слід, доки день не загуск.
І справа не в тім, скільки гір підкорили, Які вас путі до вершин привели – А в тім, що в душі ви у горах відкрили, Якими спустились, що в серці знайшли!
То є найбагатший у горах здобуток – До духу вершини свій дух підвести Крізь випробування складного маршруту, Свій дух оцінить по шкалі висоти!
Таких „духомірів” в містах небагато – В енергіях чистих, під дахом небес! Тож виїзд у гори – і ризик, і свято! Всяк їде туди вдосконалить себе! 1.10.2004 р.
* * *
На відміну від інших – Геніальних, поетів – Я не маю кумирів, Не друкуюсь в книжках: Вам присвячую вірші, Відпускаю на злеті, Мов пташину у вирій, Що дрімала в руках.
Ці птахи – різнобарвні, Хоч не всі – кольорові, Та у всіх нездоланна Сила змаху крильми! Долетить незабаром Птаха віри й Любові В край, де воля – незламна, Де зустрінемось ми! 2003 - 2004 р.р.
|
|
© 2026 Оліфіров Віктор Миколайович. Всі права захищено.
|