Вірші 2005 року

Господь нам пропонує щохвилини

Свої найзаповітніші думки!

Чи вміємо вловить думки-перлини,

Чи чути не бажаєм їх віки?

 

Чи зерня відрізняєм од полови,

Чи істини нам сяють, мов зірки?

Чи прагнемо збагнути Боже слово,

Чи діємо, як завше, навпаки?

 

Чи відчуваєм безперервні зміни,

Що творяться і творим навкруги,

Чи боїмось відчути переміни

І усвідомить: ми усі – боги!?

 

Коли іще чекати нам удачі,

Як не тепер, і хто, якщо не ми,

Засвоїм Боже слово, чи, ледачі,

Волієм буть сліпцем глухонімим?!

 

Чи вирізним реальність між ілюзій,

Що людству на Землі життя псують?

Чи з ними в ще тіснішому союзі

Продовжим гнути лінію свою?

 

Чи прагнемо не просячи молитись

І дякувать за Божий стан речей?

Чи істинам поможем оголитись

І знімемо полуду із очей!?

 

Чи часто ми вслухаємось у тишу,

Відсторонившись шуму, суєти,

Аби почути мову найчистішу

Душі, і у собі Творця знайти!?       28.01.2005 р.

 

* * *

 

Зупинись, дивись: ідуть богині!

Це жінки крокують молоді!

В нас богинь багато в Україні:

Всі жінки – богині в цім житті!

 

Озирнись, поглянь: боги крокують!

Козаки ідуть, чоловіки!

Так про них лише жінки міркують,

Чи й самі вважають так віки?

 

Замилуйся: юні боженята

Нам назустріч радісно біжать!

Їх несуть, мов крила, ноженята!

Дітям звично Бога зображать!

 

Запитай себе у цю хвилину:

Хто Ти Є? Ти істинно – Творець!

Просвітлій! Збагни душі перлину,

Душу Бога взявши за взірець!

 

І коли з нас кожен Богом стане

У думках, у вчинках, у словах –

На Землі Господній Рай настане,

Тільки спершу – в глибині єства!  2.02.2005 р.

 

* * *

З точки зору нутрощів

 

Якби ми знали точку зору шлунку

На травлення напоїв, різних страв,

Їх кількості, пропорцій і ґатунку –

З нас рідко б норму хтось перебирав!

 

Аби кишки нам вміли проспівати

Про вміст бактерій, речовин баланс,

Ми б дещо інше їли в будень, свято,

Почувши той зажурливий романс!

 

Аби легені, видихнувши шумно

Дими і сморід, нам розповіли,

Як часто ми їх травимо бездумно,

Згадавши, як рожевими були!

 

Аби озвалась втомлена печінка,

Дуетом з нею жовчний міхурець:

Яка бува в протоках їх начинка,

Які жири вживаєм, хай їм грець!

 

Коли нирки беруть найвищу ноту,

Повідать про питання сечові –

До болю ми вслухаємось, до поту,

Пізнаючи цікавинки нові!

 

З рипіння щитовидки ми б дізнались,

Який метаболізм і серця ритм,

ЗІ співу паращитовидних залоз –

Про кальцієвий обмін у нутрі.

 

І надниркових залоз ряд гормонів

Якби почути нам тоненький писк –

Крім решти, взнали б ми, чому на скроні,

Буває, жме артеріальний тиск.

 

Аби нам тимус пошепки повідав,

Як щогодинно продукує він

Шеренги Т-залежних лімфоцитів

Зі стовбурових крихіток-клітин!

 

Аби озватись власній підшлунковій

Про вуглеводів і секретів стан,

Про цукру і гормонів вміст у крові –

В нас виникло б багато запитань!

 

Як в селезінці зріють лейкоцити,

Розповіла б, чи в неї є снага

Перероблять старі еритроцити,

Інфекції бороть допомагать.

 

Аби хоч раз кістки заговорили,

Що продукують кров’яні тільця,

Клітини стовбурові – ми б відкрили:

Людина здатна жити без кінця!

 

Бува, ми відчуваєм наші м’язи,

Не всі, не скрізь, та втомлені – завжди,

Котрі від навантажень і подразнень

Ослабли, просять їх поберегти.

 

Буває, м’язи рухаються мало,

А деякі без навантажень сплять,

Тоді сверблять усі, що задрімали,

А ті, що атрофуються – болять!

 

Аби ми шкіри відгуки сприймали

У вигляді сверблячки чи прищів,

Проблем би ми зі шкірою не мали –

Ні язв, ні меланом і ні кліщів!

 

Суглобів скрегіт прагне доповісти:

Для змазки в них замало рідини!

Пора від солей хрящики почистить

І рухатись не тільки в вихідний!

 

Почути б крекіт дисків міжхребцевих,

Затиснутих між зміщених хребців,

Як важко їм хребет тримать взірцевим,

Не тиснуть на нервові корінці!

 

Аби розчути в лімфи струмуванні,

Яка іде робота очисна,

Як лімфа помагає в харчуванні,

Що не каналізація вона!

 

Аби статеві органи озвались

В дорослих – про бридкий для них застій,

Що ні! Вони ще не атрофувались

Приймать в любові участь, теж святій!

 

Від крові, що судинами шумує,

Дізнались би про стан усіх судин,

Чи вільно в них енергія струмує,

Чи десь ослаб, вповільнивсь крові плин.

 

Про свій язик не варто говорити –

Про все розкаже він, коли й мовчить!

Хоч часто ним доводиться дурити

Когось – та вік хазяїна він вчить!

 

Нам часто ніс свої пісні мугиче,

Нанюхавшись мікробів чи димів –

Бува, надмірно слизом в холод хниче,

Як вберегти хазяїн не зумів.

 

Якби ми дійсно чули наші вуха,

Вони б сказали більше нам стократ

Про все, що їм давно набридло слухать,

І про вестибулярний апарат.

 

Аби нам зазирнуть у власні очі,

Не у люстерко, а у глибину,

Ми б знали, що вони повідать хочуть

Про тіло, душу, серця таїну!

 

Аби клітині кожній голос дати,

Вони про Всесвіт нам розповіли б!

Їм завше є про що розповідати!

Пізнати хочем світ – дивімось вглиб!

 

Аби відчути нерви-павутини,

Як всі вони напружено гудуть

Про стан клітин, чуттів, думок людини,

Процесів хід: чи в межах норми йдуть?!

 

Аби ми голос серця чути вміли –

То ми б завжди здоровими були

Тілесно і духовно, і не сміли

Його псувать, і вічно б всі жили!

 

Від мозку правди можна не діждатись,

Хоч він, бува, то скиглить, то співа.

Не дуже-то він любить сповідатись!

А в мозку справжні творяться дива!

 

Хай досі нам іще не все відомо

З життя свого тілесного нутра,

Та їсти, пити, дихати свідомо –

Як в решті справ – навчитись всім пора! 7.02.2005 р.

 

* * *

Я живу у Всесвіті й радію:

Він мені у всім допомага!

На усе, що в нім з Любов’ю дію,

В мене є енергія й снага!

 

Всесвіт вік не розучусь любити,

Сповнений довершених прикрас –

Він завжди уміє підсобити!

В цьому пересвідчуюсь щораз!

 

Помічать Гармонію у всьому

Означає: бачити Творця

Скрізь – і у великому, й малому!

Істина нетривіальна ця

 

Помага не просто радо жити,

А самому прагнуть стать творцем,

Кожну мить в Гармонії вершити,

Сутність Бога маючи взірцем!

 

Хай хвилина поки що не кожна

Для творіння в діях випада

В ділі, слові, та думками можна

Теж творити Всесвіт! Не біда,

 

Як, буває, дещо не виходить –

Це не значить, буцім, не вдалось!

Розум прагне, а душа знаходить

Крок наступний! Так вже повелось:

 

Розум ставить і ріша задачі,

А душа тримає вічну Путь!

Розум дещо мітить, як невдачі,

У душі ж невдач не може буть!

 

Путь – процес, од миті і до миті,

Розум прагне мати результат!

В тім і є Гармонія у світі,

Як і розум, і душа свята

 

Вкупі, заодно із тілом вічним,

Чи земним, чи навіть неземним,

І з Творцем, незбагненим, одвічним,

Бо усі ми з Богом є ОДНИМ!

 

Наповняю думку, слово, дію

Щохвилини радістю, теплом

І Любов’ю, поки – як умію,

Перед Богом клонячи чоло!           9.02.2005 р.

 

* * *

Я зустрівся очима з Богом,

І було це, неначе в казці!

Він на мене дивився строго,

Бог – мале дитинча в колясці!

 

Бог на мене дививсь уважно,

Розглядав, зазирав у душу.

Мама поряд стояла важна

І до Бога в ту мить байдужа:

 

З кимсь довгенько вела розмову

По мобільному телефону.

Бог на казку дививсь зимову

І уздрів рюкзачок червоний,

 

Що у мене висів на спині.

Я ж проходив по тротуару

І помітив ті очі сині,

Маму й Бога – священну пару!

 

З Богом стрілись ми око в око,

Мов один на один лишились

В цілім світі! Вселенський спокій

Став довкола, немов звершились

 

І згорнулись в єдину точку

Всі майбутні й минулі миті:

Матір Божа з малим синочком,

Я навпроти – єдині в світі!

 

Бог в мені видивлявся зрілість,

Бачив в Нім я себе, малого.

Десь хвилини зо дві дивились

Бог на мене, а я – на Бога,

 

А затим я всміхнувся вдячно.

Бог у відповідь теж всміхнувся

Так значуще, багатозначно,

І до матері повернувся,

 

Доторкнувсь до її долоні,

Повернув нас з Небес на Землю,

Де в ілюзій цупкім полоні

Люди крутяться каруселлю.

 

Мама кинула погляд пильний

В бік спокійного руху Бога,

Завершивши свій спіч мобільний,

Зрозумівши Його вимогу

 

Не стовбичить на тротуарі,

Перевагу віддати руху.

Помоливсь я Господній парі,

Божій мамі й Святому Духу

 

За науку, навіки дану:

Всі ми з Ними – з Творцем – Єдині!

Люди! Істину первозданну

Зрімо в Матері і Дитині!     23.02.2005 р.

 

* * *

Присвячується пані Ліні Костенко

 

Брови – дуги, немов коромисла,

Очі – всміхнено бачать світ,

В Ліни музика – в серці, помислах,

А уже – ювілейний звіт!

 

Губи – квіткою, що цілується,

І волосся – прозорий німб!

Слово Ліни живе, цінується,

Навіть заздрять: таке мені б!

 

Гордовита, та не з гординею,

З головою пірна у вир

Сьогодення, і буть Людиною

Заклика український мир!

 

Може, серденько чимсь і зболене,

Та без болю не закричиш,

Не промовиш просте, оголене

Слово правди, що ним не вчиш –

 

Нам про себе самих нагадуєш,

Будиш, ятриш, нуртуєш кров,

Підбадьорюєш, журиш, радуєш,

Надихаєш творить добро!

 

Хоч сімнадцять в думках минулося,

Та сімнадцять душі – завжди!

Тим, що в серденьку відгукнулося,

І хвилюйся, і нас буди!       22.03.2005 р.

 

* * *

 

Мамина пісня, батькове слово –

Зіроньки рання і вечорова!

В чистім джерельці, світлім промінні

Вмиймо, зігріймо душу дитині!     30.06.2005 р.

 

* * *

 

Прогулянка Володимирською

 

Пройдімся Володимирською, браття,

Повільним кроком, скільки тут іти!

Погляньмо, як усталені поняття

Ми втілюєм в довколишні світи.

 

Почнімо! Парк Шевченка для народу

Символізує український край,

Його щедротну лагідну природу –

Щоб пам’ятати: й на Землі є рай!

 

Поета постать нам віщує: Слово

Було і буде зародком світів –

Аби свою не забували мову –

Про це Поет нам нагадать хотів.

 

Віддавши шану Кобзарю, Поету,

Рушаймо далі. Поряд постають

Червоні стіни університету

І жовті – в нім знання нові дають,

 

Так, ніби знань в людей не вистачає:

Ми призабули, що вони – в нутрі!

Тож утворили вуз – нехай навчає,

Як знов пізнать себе, і що – вгорі!?

 

Ось міністерство поруч, де керують

І вузами, й науками всіма –

Так, як півкулі мозку оперують:

Що є – те є, й нема – чого нема!

 

Грушевського на площі привітаєм!

Наш перший президент чомусь сумний.

Чи зна, в якій політиці витаєм,

І кожен з нас у тім – не без вини?!

 

За кілька кроків зможемо відчути,

Хто тілом налаштується чутким,

Як простір пропонує вічним бути,

Коли життям сягнемо крізь віки!

 

Символізує, певно, надсвідомість,

Прозріння, світоч – дальший храм наук

Академічних – ніби невідомість

Пізнати прагнем, вийшовши за круг!

 

Навпроти – шана Вчителям одвічним,

Будинок-згадка: ми – не пуп Землі!

Знання було і є по суті Вічним –

Найвище в людях будять Вчителі!

 

Готель на розі – вічна добудова –

Про мандри згадка, пристань у світах,

Мовляв, країна всіх нас жде чудова,

Де не задурно пропонують дах!

 

Театр! У нім ми граєм різні ролі,

Аби – Хто Є Ми – врешті пригадать!

Душа співа про радості і болі –

Їй суджено радіти і страждать!

 

І Лисенко стоїть за нашу пісню

І заклика: народе, не вгавай,

Без пісні Україні – що без кисню,

Тож рідну пісню слухай і співай!

 

Ось і аптека чимала на розі –

То сумнів тіла, що йому – не тліть!

Тоді стаєм в аптеки на порозі,

Як тіло чуле здумає боліть!?

 

Салон білизни – роздуми про шкіру

Людського тіла, здатну захистить

В жару і стужу; витривалу в міру;

Про тіл тонких невидимих світи.

 

Затим – салон мобільних телефонів:

Телепатичних здібностей сигнал,

Котрий в цивілізації полоні

Затух – між нас притих зв’язку канал?!

 

Навпроти – банк, немов ми в Бога – бідні,

Без грошей всяк – чи злидень, чи жебрак,

А от при грошах люди ми солідні!?

Всі в Бога рівні, Крез чи неборак!

 

Будинок вчених – сказ про Ієрархів,

Що поколінням долі осяйні

Дають в чинах Міжзоряних Монархів.

Будівля ця в дворі, углибині.

 

Метро – життя в реаліях підземних:

Що унизу – те знайдем і вгорі!

Мов перехід до світла з капищ темних –

Створ Золотих (без золота) Воріт!..

 

Фонтан – вода, що в нас тече й довкола –

Мов плин життя крізь Вічні Простір, Час,

А натяк – на воді кругами кола –

Це хвильова природа світу й нас!

 

Ось гастроном – для забаганки тіла,

Підказка-вибір: кожному – своє!

Коли до тіла – храму – мало діла,

Нерідко й харч його, бува, псує.

 

Фонд житловий, що далі – дім невічний,

А за порогом весь в асфальті двір –

То неприродній, штучний, символічний

Прообраз тверді, і Землі докір!

 

Ось комітет у прикордонних справах,

Одна з ілюзій: є межа, мовляв,

Що розділя людей на лівих, правих,

І з нами Бог з-за меж не розмовля!

 

Навпроти сіра з каменю будова –

Секретна служба, строга і сумна –

То ще одна ілюзія чудова:

В нас перед кимсь постійно є вина!?

 

Ось два кафе на різні апетити,

Де здійснюється поглинання акт,

Аби в нас слушну думку пробудити:

Ми, люди – не лише шлунковий тракт!!!

 

Міський здоров’я центр – маленький дуже,

Масштабом, певно, він відобража

Здоров’я стан столичний – щось недуже,

Мілкоаптечне тілом. А душа?!

 

Нарешті: храм на площі, і дзвіниця,

І золоті до Неба куполи!

Софія – душ і краю рятівниця,

І пам’ять: завше ми отут були!

 

Були – брели кругами перевтілень

І повертали до Славути знов

Крізь біль смертей і злет духовних зцілень!

Вели нас віра, воля і Любов!

 

А ось і гетьман на коні баскому,

Богдан Хмельницький козаків єдна –

Велить не йти нам по шляху слизькому,

Де чвари, розбрат – Ненька в нас одна!

 

Отут ходу і завершим ми, друзі!

Початок – Слово, тут ось – дія, Дух!

Іще багацько символів в окрузі,

Частіше б їх сприймати на ходу!   28.09.2005 р.

Всі матеріали сайту, крім тих, де явно вказано джерело даних, є власністю автора Оліфірова В.М. та захищені законом України "Про авторські та суміжні права". Використання матерiалiв дозволяється за умови посилання (для інтернет видань - гiперпосилання) на www.lifesense.com.ua з зазначенням автора.